Court ruling № 34553621, 17.10.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/28809/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісса ЛТД»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2а-2594/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісса ЛТД»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісса ЛТД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ісса ЛТД») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000772302/0/3259 від 15.10.2009, №0000772302/1/4141 від 30.12.2009, №0000772302/2/838 від 18.03.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірки складений акт №5209/23-309/21054307 від 21.09.2009, в якому відображені порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які виразились у безпідставному віднесенні суми ПДВ у розмірі 73494,02 грн. до податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за березень - грудень 2008 року, яка підлягає зменшенню, та відповідно сума ПДВ у розмірі 63277,36 грн., яка віднесена до складу податкових зобов'язань в деклараціях з ПДВ аналогічного періоду. Всього позивачем занижено ПДВ у розмірі 10216,66 грн., який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2009 року - 833,00 грн., червень 2009 - 1750,00 грн., липень 2009 року - 1800,00 грн., серпень 2009 - 5833,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000772302/0/3259 від 15.10.2009, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 15325,50 грн., в т.ч., за основним платежем - 10217,00 грн., за штрафними санкціями - 5108,50 грн.

За наслідками адміністративного оскарження відповідачем було прийняті податкові повідомлення-рішення №0000772302/1/4141 від 30.12.2009, №0000772302/2/838 від 18.03.2010.

Встановлено, що донарахування відповідачем податкового зобов`язання пов'язано з формуванням позивачем податкового кредиту у зв'язку з договорами доручення №01/04/1 від 01.04.2008, купівлі-продажу майна (товара) №29/08/1 від 29.08.2008, а також під час купівлі піноблоків у кількості 20 шт. 03.07.2008 та 10.07.2008.

В обґрунтування реальності виконання договору доручення №01/04/1 від 01.04.2008 позивачем надано акти виконаних робіт №25/04-1 від 25.04.2008 та №18/06-1 від 19.06.2008, рахунки-фактури №295 від 25.04.2008 (ПДВ - 833,33 грн.), №528 від 18.06.2008 (ПДВ - 1750,00 грн.), податкові накладні №578 від 18.06.2008 (ПВД 1166,67 грн.) та №584 від 19.06.2008 (ПДВ 583,33 грн.).

Суди першої інстанції та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, позивачем суду не надана. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо. Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. Відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «Стиларт» та отримання послуг перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судам попередніх інстанцій, під час розгляду справи, необхідно було з'ясувати можливу обізнаність позивача щодо дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, судами попередніх інстанцій в повній мірі не досліджено можливості використання у власній господарській діяльності позивача придбаного у такого контрагенту товару та послуг; наявності фактичної сплати позивачем податку на додану вартість контрагентом в ціні придбаних товарів; чи наявні недоліки при оформленні податкових накладних.

Встановлення даних обставин має важливе значення для правильного вирішення даного спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісса ЛТД» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова