Court ruling № 34532161, 23.10.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/23100/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі - ДПІ)

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.12.2010

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2-а-3640/10/2470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Кварц" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.12.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позов задоволено; визнано протиправними дії ДПІ щодо донарахування позивачеві податкових зобов'язань та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.11.2010 № 0001060232/0, від 04.11.2010 № 0001070232/0, від 25.11.2010 № 0001060232/1 та від 25.11.2010 № 000107232/1 з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з приватним підприємством «Матадор плюс» та з приватним підприємством «Тарин-2009».

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дійсним обставинам справи, в зв'язку з чим просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 21.10.2010 № 3522/23-2/14314676 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2010 № 0001060232/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11422,40 грн. (у тому числі 3923 грн. за основним платежем та 7499,40 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 04.11.2010 № 0001070232/0, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 67276,50 грн. (у тому числі 44851 грн. за основними платежем та 22425,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань слугував висновок податкового органу про заниження Товариством бази оподаткування та податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, внаслідок завищення валових витрат та включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарським операціям з придбання товару (кремнію монокристалічного та стійок металічних) в рамках правовідносин з приватним підприємством «Матадор плюс» та приватним підприємством «Тарин-2009».

При цьому ДПІ посилається на те, що названі постачальники відсутні за місцезнаходженням, не мають необхідних матеріальних ресурсів (основних фондів, транспортних засобів тощо) та відповідної кількості персоналу для виконання розглядуваних поставок. Крім того, за висновком податкового органу, спірні контрагенти були учасниками фіктивних фінансово-господарських операцій.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, здійснених у процесі провадження реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено наявності таких обставин, реальності виконання спірних операцій не спростовано.

Адже доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Власне відсутність постачальників за місцезнаходженням не може бути таким доказом. До того ж, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доводи ДПІ щодо відсутності у названих постачальників необхідних ресурсів для виконання розглядуваних поставок також отримали належну правову оцінку в ході розгляду даної справи. Адже суди з'ясували, що з урахуванням незначної ваги та обсягу поставленого позивачеві товару його перевезення та доставка не вимагали залучення додаткових ресурсів, а могли бути здійснені у ручній поклажі однією особою.

Твердження податкового органу щодо участі спірних постачальників у схемах ухилення від оподаткування стосуються порушень, допущених цими постачальниками як третіми особами, а не позивачем безпосередньо.

А відтак суди, встановивши, що реальне виконання поставок продукції спірними контрагентами в адресу позивача підтверджується необхідними первинними документами (видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями), дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для оспорюваних донарахувань та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівці відхилити.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.12.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2-а-3640/10/2470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько