Court ruling № 34452933, 28.10.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/11365/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Браславській А.В.

за участю представника позивача - Лубяниченка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2012

у справі № 2а-3600/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЛ»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАЛ» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби від 07.03.2012 № 0000332305, № 0000342305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013, позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної перевірки а питань дотримання вимог TOB «ПАЛ» податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011, складено акт № 730/23-5-19038175 від 23.02.2012, в якому зафіксовані порушення: п. 198.3 ст. 198, п. 139.1.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 119 922 грн. та заниження податку на прибуток на суму 119 091 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 07.03.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000332305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 119 092 грн., в т.ч.: 119 091 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000342305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 281 010 грн., в т.ч.: 276 853 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 4 157 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування заниження податку на додану вартість та податку на прибуток податковий орган посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з TOB «Маркон груп Ко» та TOB «Компанія «Вайліс», оскільки у останніх відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2011 між ТОВ «Компанія «Вайліс» (продавець) та ТОВ «ПАЛ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 01/01, згідно умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, передбачених п. 4.1 договору в кількості та асортименті згідно накладних, що є невід'ємною частиною даного договору на загальну суму 102 467,40 грн., в т.ч.: ПДВ - 17 077,90 грн.

Факт виконання умов вказаного договору судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: рахунком-фактурою, видатковою та податковою накладними, товарно-транспортною накладною, платіжним дорученням.

Позивачем суму податку на додану вартість в розмірі 17 077,90 грн., сплачену у вартості придбаних у ТОВ «Компанія «Вайліс» товарів віднесено до податкового кредиту за січень 2011 року, а останнім відображено вказану суму у зобов'язаннях податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року.

28.02.2012 між ТОВ «Маркон груп Ко» (продавець) та ТОВ «ПАЛ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2802, згідно умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, передбачених п. 4.1 договору в кількості та асортименті згідно накладних, що є невід'ємною частиною даного договору; ціна на товар встановлюється у відповідності до прайс-листів та зазначається у відповідних накладних.

Факт виконання даного договору встановлено, що підтверджується: рахунками-фактури, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Сума податку на додану вартість в розмірі 259 775,22 грн. була включена позивачем до складу податкового періоду за березень, квітень, травень 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання у своїй господарській діяльності, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Норми вказаного Закону передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами про купівлю-продаж товарів не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зазначити, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, за результатами фактично здійснених господарських операцій, що в даному випадку встановлено судами обох інстанцій.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний