№ 34338253, 24.10.2013, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 р. Справа № 804/11669/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Юркова Е.О. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Дніпропетровського обласного центру зайнятості до ОСОБА_2 з вимогами:

- стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь Дніпропетровського обласного центру зайнятості (р/р

37173003000617, у Головному управлінні Державної казначейскої служби України у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 03490909) кошти в розмірі 7 550 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 коп.;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що між ОСОБА_2, Дніпропетровським обласним центром зайнятості та Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України 31.08.2010р. був укладений договір про перепідготовку спеціаліста № МП-10/ЦЗ/23. На підставі цього договору ОСОБА_2 пройшла курс навчання за спеціальністю «Менеджмент організацій» з 31.08.2010р. по 27.01.2012р. Згідно пункту 4.4 договору № МП-10/ЦЗ/23 після закінчення навчання в інституті ОСОБА_2 зобов'язана відпрацювати за отриманим фахом у державній службі зайнятості не менше трьох років. З 26.04.2011р. по 25.04.2012р. ОСОБА_2 знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 5-тирічного віку, (наказ ОЦЗ від 22.04.2011р. № 48-В), а з 26.04.2012р. по 05.03.2013р. - у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 6-тирічного віку, (наказ ОЦЗ від 26.04.2012р. № 47-В). У зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6-тирічного віку ОСОБА_2 приступила до роботи з 06.03.2013р. та була переведена (на підставі її заяви від 18.02.2013р. та погодження ДЦЗ від 05.03.2013р. № ДЦ-13-1215/0/6-13) на посаду головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг населенню по м. Дніпропетровську Дніпропетровського обласного центру зайнятості, (наказ ОЦЗ від 05.03.2013 р. № 22-ос), на якій пропрацювала до 01.04.2013р.

01.04.2013р. ОСОБА_2 звільнилась за власним бажанням по догляду за дитиною до досігнення нею 14-тирічного віку, (наказ обласного центру зайнятості від 01.04.2013р. № 32-ос), тобто до закінчення трирічного терміну. Згідно листа Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 31.05.2013р. вих. № 1760, вартість навчання ОСОБА_2 за договором № МП-10/ЦЗ/23 склала 8 550,00 грн. ОСОБА_2 було сплачено 1 000,00 грн. в рахунок погашення претензійної суми. Станом на 22.08.2013р. залишок несплаченого боргу ОСОБА_2 складає 7 550,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав до суду письмове клопотання з проханням розглянути справу без участі позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення якого належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи. До канцелярії суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про повернення позовної заяви, оскільки відповідач вважає, що як вбачається зі змісту Договору № МП-10/ЦЗ/23 від 31.08.2010 року, він не є адміністративним а має цивільно-правовий характер. За таких обставин, спір між сторонами такого договору не є публічно-правовим, не є наслідком виконання владних управлінських функцій суб'єктом владних повноважень, а відтак не підсудний Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року №803-ХІІ, (далі - Закон №803-ХІІ) - держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Статтею 1 Закону №803-ХІІ встановлено, що зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у серпні 2010 року працювала директором Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська.

Відповідно до Порядку відбору осіб на навчання за програмами підготовки бакалаврів і перепідготовки спеціалісті в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та їх подальшого працевлаштування в системі державної служби зайнятості, затвердженого наказом Державного центру зайнятості від 10.08.2009р. № 56, (далі за текстом - Порядок відбору осіб на навчання), між ОСОБА_2, Дніпропетровським обласним центром зайнятості, (далі за текстом - ОЦЗ) та Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України 31.08.2010р. був укладений договір про перепідготовку спеціаліста № МП-10/ЦЗ/23, (далі за текстом - договір № МП-10/ЦЗ/23).

На підставі цього договору ОСОБА_2 пройшла курс навчання за спеціальністю «Менеджмент організацій» з 31.08.2010р. по 27.01.2012р.

Згідно пункту 4.4 договору № МП-10/ЦЗ/23 після закінчення навчання в інституті ОСОБА_2 зобов'язана відпрацювати за отриманим фахом у державній службі зайнятості не менше трьох років. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З 26.04.2011р. по 25.04.2012р. ОСОБА_2 знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 5-тирічного віку, (наказ ОЦЗ від 22.04.2011р. № 48-В), а з 26.04.2012р. по 05.03.2013р. - у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 6-тирічного віку, (наказ ОЦЗ від 26.04.2012р. № 47-В).

У зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6-тирічного віку, ОСОБА_2 приступила до роботи з 06.03.2013р. та була переведена, (на підставі її заяви від 18.02.2013р. та погодження ДЦЗ від 05.03.2013р. № ДЦ-13-1215/0/6-13) на посаду головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг населенню по м.Дніпропетровську Дніпропетровського обласного центру зайнятості, (наказ ОЦЗ від 05.03.2013р. № 22-ос), на якій пропрацювала до 01.04.2013р.

01.04.2013р. ОСОБА_2 звільнилась за власним бажанням по догляду за дитиною до досігнення нею 14-тирічного віку, (наказ обласного центру зайнятості від 01.04.2013р. № 32-ос), тобто до закінчення трирічного терміну.

Пунктом 5.2.3 договору № МП-10/ЦЗ/23 передбачено, що у разі звільнення з роботи за власним бажанням до закінчення трирічного строку з дня закінчення навчання, ОСОБА_2 повинна відшкодувати Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на рахунок Дніпропетровського обласного центру зайнятості вартість навчання.

Крім того, у пунктах 3.2 та 3.3 Порядку відбору осіб на навчання, до якого відсилає пункт 5.3 договору № МП-10/ЦЗ/23, зазначений вичерпний перелік випадків, коли відшкодування вартості навчання особи не проводиться. ОСОБА_2 була ознайомлена із Порядком відбору осіб на навчання і підписуючи договір № МП-10/ЦЗ/23 погодилася з усіма його умовами.

Згідно листа Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 31.05.2013 р. вих. № 1760, вартість навчання ОСОБА_2 за договором № МП-10/ЦЗ/23 склала 8 550,00 грн.

11.06.2013р. за вих. № 12/11-1983 Дніпропетровським обласним центром зайнятості була направлена претензія ОСОБА_2 щодо повернення коштів в сумі 8 550,00 грн., витрачених на її навчання в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України. Також, відповідача було попереджено, що у разі неповернення коштів у 30-тиденний термін питання щодо їх повернення буде вирішуватись у судовому порядку.

Претензія обласного центру зайнятості була частково визнана відповідачем і 25.07.2013р. ОСОБА_2 було сплачено 1 000,00 грн. в рахунок погашення претензійної суми.

Станом на 22.08.2013р. залишок несплаченого боргу ОСОБА_2 складає 7 550,00 грн.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Згідно ч.1 ст.56 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002р. №2984-ІІІ (далі за текстом - Закон №2984) випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи.

Відповідно до ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991р. №1060-ХІІ (далі за текстом - Закон №1016) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов'язок випускника відшкодувати до Державного бюджету повну вартість навчання за умов, що склалися між сторонами, встановлений п. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», та постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року за № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Постанови №992).

Пункт 8 Постанови №992 передбачає, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Згідно п.14 Постанови №992 - у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, звільнення із служби за контрактом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду або рішенням суду про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, через службову невідповідність, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, за порушення дисципліни, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, особою рядового і начальницького складу протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2010 року між Дніпропетровським обласним центром зайнятості, ОСОБА_2 та Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України було укладено трьохсторонній договір про перепідготовку спеціаліста № МП-10/ЦЗ/23, де підпунктом 3.3. пункту 3 передбачено, що після успішного закінчення навчання і отрмання документа про вищу освіту державного зразка надати можливість працевлаштуватися в державній службі зайнятості (по можливості за отриманим фахом) на строк не менше ніж три роки.

Однак, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо відпрацювання в системі державної служби зайнятості не виконав та 01.04.2013 р. ОСОБА_2 звільнилась за власним бажанням по догляду за дитиною до досігнення нею 14-тирічного віку (наказ обласного центру зайнятості від 01.04.2013 р. № 32-ос), тобто до закінчення трирічного терміну.

За таких обставин, відповідно до положень ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту», п.14 Постанови №992, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат на навчання за державним замовленням.

Також, оскільки позивач виступав замовником послуг по підготовці фахівця ОСОБА_2, він має право здійснювати контроль за виконанням цього державного замовлення, а як сторона договору - вимагати виконання його умов та застосування передбачених законодавством і договором наслідків його невиконання, зокрема вимагати відшкодування до державного бюджету вартості навчання.

Так, суд звертає увагу, що згідно ч.2 ст.56 Закону №2984 випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Окрім цього, суд звертає увагу, що даний Договір є чинний та не скасований в судовому порядку.

Пунктом 2.1 Інструкції «Про порядок укладання договорів з навчальними закладами, підприємствами і громадянами, які звертаються в державну службу зайнятості, щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації», затвердженої наказом колегії Міністерства праці України від 29 березня 1993 р. N 19, передбачено, що договір на професійне навчання укладається центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласним, Київським і Севастопольським міськими, районним, міськрайонним, міським та районним у місті центрами зайнятості (далі - центр зайнятості) з професійно-технічним та вищим навчальними закладами, підприємством, установою та організацією незалежно від форми власності та підпорядкування (далі - навчальний заклад), які мають ліцензії на надання освітніх послуг, видані в установленому порядку, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Витрати, пов'язані з професійним навчанням та/або проживанням в цей період безробітних, здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (п. 2.8 вказаної Інструкції).

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р. № 1533-III, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що видом соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організація.

Застрахованим особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості виплачується матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відповідно до умов надання допомоги по безробіттю та в розмірах, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону, і не підлягає зменшенню (ч. 1 ст. 27 Закону № 1533-III в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абз. 2 ч. 3 ст. 36 вказаного Закону передбачено у разі відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Стосовно доводів відповідача проте, що Договір № МП-10/ЦЗ/23 від 31.08.2010 року не є адміністративним а має цивільно-правовий характер у зв'язку з чим спір між сторонами такого договору не є публічно-правовим та не є наслідком виконання владних управлінських функцій суб'єктом владних повноважень, а відтак не підсудний Дніпропетровському окружному адміністративному суду - суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 р. № 19/2013 - Державна служба зайнятості України - є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Дніпропетровський обласний центр зайнятості - є органом служби зайнятості, на який покладаються функції робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у Дніпропетровській області.

Згідно п.4 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Пунктом 14 ст. 3 КАС України визначено поняття адміністративного договору, а саме, адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Відповідно до п. 7 цієї статті суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Також, п.1 ст. 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З урахуванням вищезазначених норм, суд вважає, що доводи відповідача є безпідставними, а тому дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З системного аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення, оскільки доказів добровільного повернення коштів відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Таким чином вимога позивача щодо покладення судових витрат на відповідача задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 9, 11, 17, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Дніпропетровського обласного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь Дніпропетровського обласного центру зайнятості (р/р

37173003000617, у Головному управлінні Державної казначейскої служби України у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 03490909) кошти в розмірі 7 550

(сім тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.О. Юрков