Court ruling № 34329321, 15.10.2013, Sevastopol Administrative Court of Appeals

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/1558/13-а

15.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Мунтян О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/1558/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М. ) від 12.03.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" (вул. Леніна, 1/29, офіс 404, 405,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" задоволені: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 04.01.2013 року №0000152204; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 04.01.2013 року №0000142204; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 04.01.2013 року №0000082204; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 08.02.2013 року № 0001982204. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 гривень, шляхом списання органами Державного казначейства з відповідних рахунків відповідача.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 15.10.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 08.02.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001982204 про застосування штрафних санкцій з ПДВ в сумі 12398, 50 грн., яке в ході розгляду даної справи також оскаржене позивачем.

Підставою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 13.12.2012 №10107/22-3/33131378 документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" з питань взаємовідносин з ТОВ «Ространснафтопродукт» за серпень 2011 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, пп.138.1.1 п.138.1., п.138.2, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємству донараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток у 3 кварталі 2011 року в сумі 145925,00 грн.;пп.198,1, п.198.2, п.198.6 ст. 198, п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість за серпень 2011 року на загальну суму 24797,00 грн. Зменшено залишок від'ємного значення (ряд.24) декларації з ПДВ за серпень 2011 року в сумі 36876 грн.

Позивач скористався адміністративним способом оскарження рішення, прийнятого контролюючим органом направивши скаргу до Державної податкової служби АР Крим в порядку ст. 56 ПКК

За наслідками такого оскарження відповідачем винесене податкове повідомлення -рішення від 08.02.2013 року № 0001982204 про застосування штрафних санкцій з ПДВ в сумі 12398, 50 грн., яке в ході розгляду даної справи також оскаржене позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Ространснафтопродукт» укладено договір поставки нафтопродуктів №19/05 від 19.05.2011.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Ространснафтопродукт» виписано: податкову накладну від 27.08.2011 року №12 на суму 761349,75 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 126891,63 грн., видаткову накладну від 27.08.2011 року №РН-0000262 на суму 761349,75 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 126891,63 грн. та складено акт приймання - передачі №27/08 від 27.08.2011 року на суму 761349,75 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 126891,63 грн.

Постачання товару (бензин) від ТОВ «Ространснафтопродукт» до позивача підтверджується товарно - транспортною накладною, відповідно до якої вказаний товар ввезено 28.08.2011 року.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджується товарність операцій з ТОВ «Ространснафтопродукт» з придбання товарів.

Згідно пунктів "а", "б", підпункту 185.1Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в тому числі з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.11. статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). Суд вважає, що наявність у платника податків (позивача у справі) виданої йому продавцем товарів податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також у акті перевірки зазначено про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Ространснафтопродукт» щодо господарських відносин за період з липня 2011 року по вересень 2012 року, що стало підставою для висновку податкової інспекції щодо недійсності правочину.

При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України " Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину" зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ТОВ «Ространснафтопродукт».

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.13 у справі № 801/1558/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.13 у справі № 801/1558/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко