Decision № 34205287, 16.09.2013, Vinnytsia City Court of Vinnytsia Oblast

Справа № 127/5425/13-ц

Провадження № 2/127/2514/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2013 року

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Клапоущак С. Ю.,

при секретарі Гнасько Н.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_5 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Андрущенко ОСОБА_8) про припинення договору поруки, -

В С Т А Н О В И В:

06 березня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, просив суд винести рішення, яким стягнути борг.

В ході судового розгляду справи представник позивача подав заяву про зміну підстав позову, вказавши, що спочатку у позовній заяві при описі підстав позову він помилився щодо виниклих між сторонами правовідносин, зокрема зі змісту укладеного між сторонами договору не вбачається, що при цьому був також укладений договір поруки. Позивач просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості у в розмірі 404 379,92 грн. та три проценти річних від вказаної суми боргу за період з 01.03.2010 року по 28.02 2013 року в сумі 36 394,20 грн., всього на загальну суму 440 774,12 грн. Крім того просив стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 18.11.2009 року надав в борг відповідачам грошові кошти в сумі 244 800 злотих, що підтверджується відповідною розпискою.Строк повернення грошових коштів у зазначеній розписці визначений 01.03.2010 року.

Однак, на сьогоднішній день відповідачі борг позивачу не повернули в повному обсязі, на день складання даної позовної заяви відповідно до курсу Національного Банку України, встановленого на рівні: 251,355 гривень за 100,00 злотих, а відповідно 244 800 злотих становить 404379,92 гривень. Добровільно відповідачі кошти повернути відмовляються, тому позивач змушений звернутися до суду.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення зобовязання три проценти річних від простроченої суми боргу.

За розрахунком позивача три проценти річних, враховуючи, що датою повернення коштів відповідно до розписки є дата 01.03.2010 р., складають наступну суму: за період з 01.03.2010 по 01.03.2011 р. ( 404 379,92 грн. х 3%) = 12 131,40 грн.; за період з 01.03.2011 по 01.03.2012 р. ( 404 379,92 грн.х3%) = 12 131,40 грн.; за період з 01.03.2012 року по 01.03.2013 р. ( 404 379,92 грн.х3%) = 12 131,40 грн

Разом: 12 131,40грн. Х 3 = 36 394,20 грн.

На підставі вищевикладеного позивач просив вимоги позову задоволити в повному обсязі.

В свою чергу 24.04.2013 року ОСОБА_7, ОСОБА_7 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Андрущенко ОСОБА_8) про припинення договору поруки.

Вимоги позову мотивували наступним.

В забезпечення виконання зобовязань за договором позики від 18.11.2009 р. між позикодавцем ОСОБА_5 та позичальником ОСОБА_3 крім договору позики було укладено того ж дня 18.11.2009 року договір поруки про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 поручилися за виконання зобовязань ОСОБА_3 перед ОСОБА_5.

За основним договором позики строк повернення отриманих в борг грошових коштів визначено до 01.03.2010 року.

Позивачі за зустрічним позовом вказують, що вони не є позичальниками, а є лише поручителями та стверджують, що на день подачі позову договір поруки відповідно до чинного законодавства України є припиненим, а тому відсутні підстави для стягнення з них боргу солідарно, як з поручителів.

Зі змісту договору поруки від 18.11.2009 р. слідує, що в договорі не встановлений договірний строк для пред'явлення вимоги поручителям, тому позивачі за зустрічним позовом вважають, що слід застосувати загальні вимоги цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку після якого порука припиняється, тому в цьому разі підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Р.ОСОБА_5 заявив вимоги до поручителів ОСОБА_7М та ОСОБА_7 в поданому до суду позові 28.02.2013 року. Таким чином не предявлення позикодавцем вимог до поручителів протягом шести місяців після настання строку виконання зобовязання, тобто до 01.09.2010 року є підставою для припинення договору поруки, а тому позивачі за зустрічним позовом просили визнати припиненим договір поруки від 18.11.2009 року, укладений між позикодавцем ОСОБА_5, позичальником ОСОБА_3 та поручителями ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

В судовому засіданні представники позивача по первісному позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги. Вимоги зустрічного позову не визнали, суду показали, що в змісті укладеного договору взагалі не згадується окремо про поручителів та договір поруки. Це є правочин, де йдеться про солідарний обовязок відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повернути грошові кошти, які вони отримали у ОСОБА_5 в звязку з торгівельними розрахунками.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 позов Р. ОСОБА_5 не визнала, суду пояснила, що позов не відображає в дійсності правових відносин укладеного договору між Р. ОСОБА_5 та ОСОБА_3Д, оскільки Р. ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_3 як до фізичної особи, насправді ж між ними існували підприємницькі відносини й укладали договір останні як юридичні особи, крім цього у вказаному договорі зазначається про те, що у разі виникнення між сторонами спірних правовідносин повинно застосовуватися право ОСОБА_9, тому первісний позов безпідставний. Проти вимог зустрічного позову ОСОБА_4 також заперечила, при цьому вказала, що ОСОБА_7, ОСОБА_7 є такі ж самі солідарні боржники як і ОСОБА_3, що вбачається із змісту укладеного договору про визнання боргу.

Представник ОСОБА_7 ОСОБА_10 в судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. До матеріалі справи надав заперечення на позов Р.ОСОБА_5, де зазначено що однією з умов укладеного договору передбачено, що у спірних відносинах учасниками правочину повинно застосовуватися право ОСОБА_9, крім цього ОСОБА_7 заперечив щодо отримання будь яких коштів від Р.ОСОБА_5 ОСОБА_7 та ОСОБА_7 Даний договір укладався між Р.ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які проводили торгівельні угоди. Просив відмовити Р.ОСОБА_5 у позові щодо нього та ОСОБА_11 за необґрунтованістю табезпідставністю.

ОСОБА_7М в судове засідання не зявився хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання».

Позивачі по зустрічному позову ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в зустрічному позові вказали про розгляд справи у їх відсутності (а.с. 46).

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов є обґрунтований та підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі. До такого висновку суд дійшов із наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору про визнання боргу ОСОБА_5 18.11.2009 року у звязку з торгівельними розрахунками надав в борг солідарним відповідачам - ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 244 800 злотих, з зазначенням строку повернення грошових коштів 01.03.2010 року (а.с.5-8).

Вказаний договір складений у чотирьох примірниках в м. Груєць Республіки Польща 18 листопада 2009 року нотаріальної контори ОСОБА_12 Хамери (а.с.6)

Крім цього зазначається, що у випадку прострочення повернення грошових коштів від суми заборгованості будуть нараховуватися відсотки у розмірі, який буде кожний раз встановлюватися з чим ОСОБА_5 згоден.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статей 524, 533 535, 625 ЦК вбачається, що грошовим є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів.

Частиною 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмет договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобовязанням.

З дослідженого договору про визнання боргу між сторонами, суд не вбачає з його змісту відповідності даного договору договору позики, оскільки вказаний договір укладений по перше між декількома особами, по друге ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_7 несуть солідарний обовязок повернути кошти, надані у звязку з торгівельними розрахунками, тому саме до грошового зобовязаня належить укладений сторонами договір про визнання боргу.

Крім того, судом не встановлені підстави для звільнення від доказування представника відповідача-Багабунта ОСОБА_6 ОСОБА_10 з приводу його заперечень, передбачені ст. 61 ЦПК України.

ОСОБА_10 не надано доказів та не доведено, що ОСОБА_7, ОСОБА_13 є поручителями ОСОБА_3 у договорі про визнання боргу.

Суд критично ставиться до тверджень представника ОСОБА_3 про те, що сторони діяли суто як підприємці (юридичні особи), оскільки вказану обставину нічим не підтверджено, а із змісту договору про визнання боргу (а.с.5-8) судом вбачається, що Р. ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_7 уклали цей договір як фізичні особи.

Крім цього суд не приймає до уваги посилання представників ОСОБА_3 та відповідно ОСОБА_10 про те, що позов Р. ОСОБА_5 безпідставний, так як умовами договору прописано, що в разі виникнення між сторонами спірних правовідносин повинно застосовуватися право ОСОБА_9, оскільки відповідно чинного законодавства є нікчемною відмова особі у праві звернення до суду за захистом відповідно до ст.15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України.

Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та відповідно ОСОБА_10І, не надано доказів того, що дійсно був укладений договір позики та договір поруки. Також нічим не доведена обставина того, що ОСОБА_7, ОСОБА_7М не отримували коштів від Р.ОСОБА_5 та дане твердження спростовується договором про визнання боргу від 18.11.2009 року де ОСОБА_7, ОСОБА_7 власноручно поставили свої підписи як солідарні боржники.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Не підлягає задоволенню вимога представника ОСОБА_13 - ОСОБА_10 про пропущення строку позовної давності Р.ОСОБА_5 для звернення з позовними вимогами до суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що останній строк позовної давності не пропустив. Так, датою виконання договору про визнання боргу є 01.03.2010 року, а дата подачі Р.ОСОБА_5 позову є 28.02.2013 року, що підтверджено штемпелем Укрпошти (а.с.13).

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК кредитор, прийнявши виконання зобовязання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обовязку.

ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_7 жодних документів про підтвердження погашення грошового зобовязання не надали.

Тобто в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_7 борг позивачу не повернули в повному обсязі. Відповідно до курсу Національного Банку України, встановленого на рівні: 251,355 гривень за 100,00 злотих, борг становить 404379,92 гривень.

Крім того, підставна вимога Р.ОСОБА_5 про три проценти річних від простроченої суми боргу за прострочення грошового зобовязання в розмірі 36 394, 20 гривень, яка є обґрунтованою та відповідає вимогам закону, зокрема ч.2 ст.625 СК України.

Враховуючи вищевикладене суд находить, що слід стягнути солідарно з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу в розмірі 440774 (чотириста сорок тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 12 коп. та витрати пов'язані з сплатою судового збору в розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Первісним позивачем у справі оплачено відповідно до квитанцій, що містяться в матеріалах справи 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн. судового збору (а.с. 1).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 16, 251, 252, 255, 509, 525, 526, 553, 610, 611, 612, 626, 655, 691, 692 ЦК України, ст. ст. 60, 88, 212-215, 217, 218, 373 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу в розмірі 440 774 (чотириста сорок тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 12 коп. та витрати пов'язані з сплатою судового збору в розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_13 до ОСОБА_5 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Андрущенко ОСОБА_8) про припинення договору поруки відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: