№ 34026555, 09.10.2013, Lviv Commercial Court of Appeal

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа № 907/738/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Мельник Г.І.

Плотніцький Б.Д.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт»

на рішення господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013р.

у справі № 907/738/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Ільницький завод механічного зварювального устаткування», с.Ільниця Іршавського району Закарпатської області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт», с.Ільниця Іршавського району Закарпатської області

про стягнення заборгованості в сумі 22948,73 грн.,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від позивача - Лендел В.І.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013р. у справі № 907/738/13 (суддя Карпинець В.І.) задоволено позов (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) Публічного акціонерного товариства «Ільницький завод механічного зварювального устаткування», с.Ільниця Іршавського району Закарпатської області та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт», с.Ільниця Іршавського району Закарпатської області 20 212,50 грн. основного боргу, 1648,12 грн. пені, 749,92 грн. - 3% річних та 1720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лігніт» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки згідно даних бухгалтерського та податкового обліку, який, як зазначає скаржник, довелось відновити на підприємстві після зміни керівництва, є дані, які підтверджують проведення повного розрахунку з позивачем за рахунок бартерних операцій щодо поставки бурого вугілля.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до укладеного між сторонами Договору №4/8 від 20.02.2012р. оренди транспортного засобу (далі - Договір, а.с.10-11) Публічне акціонерне товариство „Ільницький завод механічного зварювального устаткування", с.Ільниця, Іршавський район (позивач) передав Товариству з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця, Іршавський район (відповідачеві) у користування автомобіль марки КРАЗ-256 з екіпажем.

Додатково було укладено, як Додаткову угоду №1 від 01.06.2012р., так і Додаткову угоду №2 від 22.11.2012р. до Договору №4/8 від 20.02.2012р. в яких зазначено нові банківські реквізити Виконавця (а.с. 12 -13).

Відповідно до умов п.2.1 і 2.3 даного Договору розрахунки за найм транспортного засобу проводяться таким чином: вартість 1 куб.м. перевезення глиняних порід на відстань до 1км становить - 6,06грн., вартість перевезення 1т. вугілля на відстань до 1км. становить 7,07грн., а також розрахунки здійснюються згідно товаро-транспортних накладних не пізніше 30 днів з моменту їх оформлення.

Матеріали справи містять Акти наданих послуг (виконаних робіт): від 29.03. 2012р. №004/1 на суму 2 508,84грн. з ПДВ; від 31.05.2012р. №005/1 на суму 6 217,56грн. з ПДВ; від 27.06.2012р. №006/20 на суму 6 272,10грн. з ПДВ та від 26.07.2012р. №007/1 на суму 11 214,00грн. з ПДВ, всього на загальну суму 26 212,50грн., скріплені підписами і печатками у двохсторонньому порядку (а.с.16, 18, 20 та 22) та рахунки - фактури позивача виписані відповідачеві: № 180 від 29.03.2012р. на суму 2 508,84грн. з ПДВ; № 248 від 31.05.2012р. на суму 6 217,56грн. з ПДВ; № 269 від 27.06.2012р. на суму 6 272,10грн. з ПДВ та № 273 від 26.07.2012р. на суму 11 214,00грн. з ПДВ, всього на загальну суму 26 212,50грн. (а.с.15, 17, 19 та 21).

Відповідачем частково було сплачено суму 6 000,00грн. по періоду 07.03.2013р., в рахунок оплати суми 2 508,84грн. з ПДВ згідно рахунку - фактури №180 від 29.03.2012р. та частково суми 3 708,72грн. в рахунок сплати суми 6 217,56грн. з ПДВ згідно рахунку - фактури № 248 від 31.05.2012р., що підтверджується витягом з банківського рахунку позивача (а.с.23).

Непогашеною залишилась заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 20 212,50грн.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заперечень проти позову та доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань вимога щодо стягнення 20212,50 грн. є обґрунтованою та підставною.

Крім того, статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Згідно частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних правових норм та умов договору, позивачем правомірно нараховано відповідачу 749,92 грн. - 3% річних та 1648,12 грн.- пені.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013р. у справі № 907/738/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 10» жовтня 2013 р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Мельник Г.І.

суддя Плотніцький Б.Д.