Court ruling № 33799671, 23.09.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2013 року м. Київ К/9991/76622/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Моторного О.А.,

суддів: Борисенко І.В., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012

по справі № 2а-7788/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 03.01.2012 № 0000032303 повністю, та № 0000012303 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 42 656,00 грн. та за штрафними санкціями - 10 664,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом документальної виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, складений акт від 27.12.2011 № 751/23-3-24726322, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 73 277,00 грн.; п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.5 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 165 917,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.01.2012 № 0000012303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 207 396,25 грн. та № 0000032303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 91 596,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В акті перевірки відповідачем зазначено перелік витрат на зберігання та страхування, які на його думку, повинні бути враховані при обліку запасів відповідно до п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та наведено свій розрахунок обліку таких витрат.

На думку відповідача, витрати, визначені ним на сторінці 9 Акта перевірки (на оренду складського приміщення та страхування товарів) повинні враховуватись у балансовій вартості запасів.

Проте, згідно із п. 8 та п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Вказаним положенням чітко визначено, що в первісну, тобто, балансову вартість запасів включаються всі без виключення витрати, пов'язані з придбанням таких запасів та доведенням їх до стану , в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що на складах, що орендуються позивачем у його контрагентів (ВАТ «Київресурспостач» та ПАТ «УВК-Україна»), зберігається вже придбаний позивачем товар. У зв'язку із цим витрати на зберігання запасів (послуги з оренди приміщень) не можуть бути включені до первісної (балансової) вартості товарів, так як ці витрати пов'язані не з придбанням (виготовленням) товарів, а з їх наступним продажем. В акті перевірки відповідачем зазначено, що у бухгалтерському обліку позивача вказані З- витрати відображаються як витрати на збут (рахунок 93 бухгалтерського обліку). А відповідно до п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Мінфіну № 318 від 31.12.1999, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігаються на складі підприємства.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що витрати на оренду складських приміщень для зберігання вже придбаних товарів не можуть відноситись до первісної (балансової) вартості товарів, а в повному обсязі відносяться до витрат на збут, а по витратам, які не складають балансову вартість товарів, не може вестися перерахунок відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із чим висновок відповідача щодо заниження позивачем валового доходу, а саме щодо заниження задекларованих позивачем показників у рядку 01.2 Декларації «приріст балансової вартості запасів в цілому на 294 095,00 грн. є необґрунтованим, а спірне податкове повідомлення-рішення від 03.01.2012 № 0000032303 - протиправним та таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі.

Також, відповідачем зазначено про неправомірність коригування податкових зобов'язань за грудень 2009 року, що відображено позивачем у декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року по тій причині, що при попередній перевірці позивача у травні 2010 року за період діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2009 не були встановлені заниження або завищення податкового зобов'язання за грудень 2009 року, а, отже, на думку відповідача, якщо такого завищення або заниження не було встановлено при попередній перевірці за грудень 2009 року, то позивач не мав чого коригувати за грудень 2009 року у декларації за лютий 2010 року.

Матеріали справи свідчать, що коригування податкових зобов'язань за грудень 2009 року було проведено позивачем у лютому 2010 року шляхом виправлення помилок, а саме через виправлення помилок шляхом їх відображення у податковій декларації за будь який наступний податковий період. Таке виправлення помилок відбулось при поданні декларації з ПДВ за лютий 2010 року, а отже, не пізніше 20.03.2010.

Попередня перевірка позивача була завершена у травні 2010 року, а тому позивачем виправлення були зроблені до проведення та закінчення попередньої перевірки, хоча період з 01.01.2010 по 01.04.2010 у перевірку включений не був, контролюючий орган самостійно встановлює період, за який проводить перевірку. Висновки попереднього акту перевірки щодо зобов'язань за грудень 2009 року не можуть прийматися до уваги, оскільки зміни в обчисленні податку відбуваються у періоді, що перевіряється відповідачем.

Суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про наявність у позивача усіх передбачених законодавством підстав для уточнення показників грудня 2009 року у лютому 2010 року, ще до проведення останньої перевірки.

Разом із тим, відповідно до п. 50.3 ст. 50 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновку відповідача щодо неправомірності декларування позивачем коригування податкових зобов'язань в сторону зменшення «самостійне виправлення помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації», а саме, коригування зобов'язань в сторону зменшення за грудень 2009 року у розмірі 21 816,00 грн.

Крім того, відповідачем в акті перевірки зазначено про порушення вимог пп. 7.4.1 та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ, суму ПДВ з вартості придбаних послуг з організації конференції для компанії «Тіккуріла» 15.02.2010 (за договором доручення № 150609 від 15.06.2009, укладеного між ТОВ «Скай Тревел Холдинг Лтд» та ТОВ «Тіккуріла»: оренда конференцзалу, звукове обладнання, фуршет (їжа та напої), що не були пов'язані з веденням господарської діяльності позивача.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що акт перевірки не містить допустимих та належних доказів, які б доводили відсутність зв'язку понесених витрат на організацію конференції з господарською діяльністю позивача, та в ході судового розгляду справи таких доказів відповідачем також не надано.

Також, судами попередній інстанцій вірно зазначено про те, що жодним нормативним актом не встановлено заборони чи обмеження щодо права платника податків замовляти послуги з проведення конференції та презентацій, та відносити суми ПДВ, сплачені за такі послуги до складу валового кредиту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що головною метою проведення конференції було інформування співробітників, партнерів та клієнтів позивача про нову стратегію ТОВ «Тіккуріла» стосовно торгівельної марки Tikkurila та Kolorit, географічний розподіл ринку та торгову структуру компанії, тому жодних підстав вважати не відношення проведення такої конференції до господарської діяльності підприємства немає.

Відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до витрат включаються і витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) період.

У зв'язку із тим, що позивач не мав оподатковуваного прибутку за 2009 рік, до складу валових витрат 2010 року ним не включено витрати на проведення конференції, як витрати, що можливо трактувати витратами на організацію презентацій.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 та пп. 7.4.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме протиправне включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних послуг з організації конференції для компанії «Тіккуріла» є помилковим, у зв'язку із чим спірне податкове повідомлення-рішення від 03.01.2012 № 0000012303 підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем - 42 656,00 грн. та за штрафними санкціями - 10 664,00 грн.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль