Court ruling № 33639272, 16.09.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2013 р. м. Київ К/800/1624/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

при секретарі - Струсевич Д.С.,

за участю представників:

позивача - Гаєвська Н.І., Корх О.С.,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - Пляс С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЮГцемент"

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.02.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012

у справі № 2а-5474/10/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЮГцемент"

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Дікергофф Україна"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.02.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012, позов залишено без задоволення.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2009, складено акт перевірки від 21.05.2010 №627/23-00293031, в якому встановлено порушення позивачем, зокрема, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 959244,00 грн. (в тому числі по звітним періодам: за І квартал 2008 року в сумі 5910 грн., за півріччя 2008 року в сумі 299244 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2008 року в сумі 293334 грн., за 3 квартали 2008 року в сумі 629244 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2008 року в сумі 330000 грн., за 2008 рік в сумі 959244 грн., в т.ч. за ІV квартал 2008 року в сумі 330000 грн. та за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 6397717 грн.).

На підставі акта перевірки, 31.05.2010 відповідачем, за порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнято податкове повідомлення-рішення №0000152301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 1918488 грн. (в тому числі: за основним платежем - 959244 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 959244 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позову про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податковий орган при його прийнятті діяв правомірно, а обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Матеріали справи свідчать, що 10.04.2008 між позивачем та ТОВ «Дікергофф Україна» було укладено договір про надання управлінських послуг №8-70, предметом якого є надання позивачу щомісячного комплексу управлінських послуг вартістю 528000,00 грн. Пунктом 1.1 Договору визначено, що протягом терміну його дії ТОВ «Дікергофф Україна» надає позивачу щомісячний комплекс управлінських послуг, які складаються з послуг, викладених в Додатку №1 до цього Договору. Надання та приймання наданих послуг здійснювалося шляхом підписання акту прийому-передачі наданих послуг, які відносяться до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Позивач включив до складу валових витрат вартість наданих управлінських послуг, отриманих від ТОВ «Дікергофф Україна», згідно вказаного договору, на загальну суму 10912000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1818666,67 грн.).

Так, на підтвердження виконання умов договору про надання управлінських послуг №8-70, в матеріалах справи наявні платіжні документи та акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які містять всі, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», обов'язкові реквізити, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що вказані акти не можуть підтверджувати факт здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому, наведена норма не містить жодної заборони на віднесення до складу валових витрат платника податку тих витрат, що підтверджені відповідними документами, однак, містять не всі реквізити.

Також, колегія суддів не може погодитися з висновками судів, що сплачена позивачем сума страхової премії, згідно договору №214.0194237 добровільного страхування будівельно-монтажних робіт та відповідальності перед особами при проведенні будівельно-монтажних робіт від 10.05.2009, віднесена ним до складу валових витрат звітного періоду з порушенням пп.5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки сума страхової премії не пов'язана зі здійсненням господарської діяльності, беручи до уваги наступне.

Зі змісту пп.5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що будь-які витрати платника податку зі страхування ризиків, пов'язаних зі здійсненням ним господарської діяльності, включаються до валових витрат такого платника податку.

Як передбачено п. 3 Додатку 1 до Договору страхування, позивач застрахував ризики, пов'язані з конструюванням, постачанням, будівництвом, введенням в експлуатацію та технічним обслуговуванням вуглепереробного заводу за місцем розташування виробництва Скаржника. При цьому, судами не враховано, що основною метою будівництва позивачем вуглепереробного заводу була модернізація технологічного процесу виробництва цементу з метою переведення обертових печей № 1 та № 2 на вугільне паливо, а оскільки основним видом економічної діяльності позивача є виробництво цементу, то будівництво останнім вказаного вуглепереробного заводу має прямий та безпосередній зв'язок із господарською діяльністю позивача.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та належним чином дослідити питання щодо реальності здійснення господарських операцій та доказів, які б це підтверджували.

Згідно з ч. 5 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій мали можливість витребувати належні докази на підтвердження чи спростування фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, що не було ними зроблено.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЮГцемент" задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.02.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль