№ 33600759, 20.09.2013, Odesa District Administrative Court

Справа № 815/5838/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2013 року м. Одеса

У залі судових засідань №29

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Кипаренко Н.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» Бейгельзімер М.Г. - за довіреністю від 19.08.2013р. №117/2-08.

Від відповідача: представник ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області до суду не з'явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2013р. №0000332260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 28316,00грн., та №0000342260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18878,00грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверласт» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013р. №0000332260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 28316,00грн., з яких 22653,00грн. - основний платіж, 5663,00грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0000342260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18878,00грн., з яких 15102,00грн. - основний платіж, 3776,00грн. - штрафні (фінансові) санкції., посилаючись на відсутність порушень положень чинного податкового законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт», оскільки при формуванні податкового кредиту за період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р., Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України та відповідно правомірно включено до складу податкового кредиту за означений період суму ПДВ у розмірі 15102,00грн., сплачену у ціні товару контрагенту - ПП «Дюкон», в межах фінансово-господарських правовідносин, що, серед іншого, підтверджується податковими накладними, виписаними та оформленими ПП «Дюкон» з урахуванням вимог Податкового кодексу України. Також, ТОВ «Еверласт» наголошує на правомірності віднесення у 2010р. суми грошових коштів у розмірі 22653грн. до складу валових витрат, оскільки факт надання позивачу - ТОВ «Еверласт» послуг поставки його контрагентом - ПП «Дюкон», повністю підтверджено документально, та свідчить про зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю Підприємства позивача.

Відповідач у судові засідання 29.08.2013р., 06.09.2013р. та 16.09.2013р. не з'явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, та розписка про отримання судової повістки з викликом до суду, заперечення на позов не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 12.07.2013р. по 18.07.2013р., на підставі направлення від 10.07.2013р. №000030/43, виданого ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, старшим державним ревізор-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області Чабан В.С., згідно з вимогами п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податковою кодексу України, та відповідно до Наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 10.07.2013р. №56, було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Еверласт» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Дюкон» за період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області складено Акт №622/22-6/32224487 від 23.07.2013р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еверласт», з питань підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «Дюкон» за період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р. визначення впливу на податковий облік за відповідні податкові періоди», у висновках якого наголошено, що Товариством занижено суму податку на прибуток за 2010р. на 22653грн., у тому числі у розрізі податкових періодів: за І квартал 2010р. - у сумі 3170грн., за півріччя 2010р. - у сумі 11362грн. (у т.ч. за ІІ квартал - у сумі 8192грн.), за 9 місяців 2010р. - у сумі 19780грн., (у т.ч. за ІІІ квартал - у сумі 8418грн.), за 2010р. - у сумі 22653грн. (у т.ч. ІV квартал - у сумі 2873грн.) в результаті чого порушено вимоги п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, а також занижено суму податку на додану вартість у загальному розмірі 15102грн., у т.ч. у розрізі податкових періодів: за січень 2010р. - у сумі 350грн., за березень 2010р. - у сумі 1763грн., за травень 2010р. - у сумі 3081грн., за липень 2010р. - у сумі 4211грн., за серпень 2010р. - у сумі 1891грн., за вересень 2010р. - у сумі 1891грн., за листопад 2010р. - у сумі 1915грн. внаслідок чого порушено п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі складеного Акта перевірки №622/22-6/32224487 від 23.07.2013р. ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області 01.08.2013р. винесено податкові повідомлення-рішення №0000332260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 28316,00грн., та №0000342260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18878,00грн.

Не погодившись із означеними податковими повідомленнями-рішеннями від 01.08.2013р. №0000332260, та №0000342260, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання їх протиправними та скасування.

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013р. №0000332260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 28316,00грн., та №0000342260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18878,00грн., винесено податковим органом неправомірно, безпідставно та у порушення положень чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства України, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, як встановлено судом та вбачаться з наявних у матеріалах справи документів, між ТОВ «Еверласт» (Покупець) та ПП «Дюкон» (Постачальник), 20.08.2009року був укладений Договір поставки №20/08-09, згідно з п.п.1.1, 2.1-2.3 якого, в межах даного Договору Постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність Покупця продукцію для використання її у господарській діяльності, а Покупець у свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити поставлену продукцію в порядку та на умовах, обумовлених у даному Договорі. Найменування, кількість та асортимент продукції зазначається в рахунках та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Якість продукції, яка постачається, повинна відповідати ГОСТ. Продукція, яка постачається в межах даного Договору, є продуктом національного виробництва. Згідно з п.п.3.1-3.3, 4.1-4.3 вищевказаного Договору поставки ціна на продукцію зазначається в рахунках та видаткових накладних. Загальна вартість Договору складає суму підписаних сторонами видаткових накладних за весь час його дії. Сторони прийшли до згоди, що ціна продукції в частині здійсненої Покупцем передоплати/постачання не підлягає зміні та додатковому погодженню. Розрахунки з продукцію здійснюються Покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України - гривні, на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі виписаного рахунку. Сплата здійснюється, як на умовах передплати так і з моменту постачання продукції за відповідною видатковою накладною у власність Покупця. Розрахунки здійснюються за фактично прийнятій кількості продукції визначеної у відповідній видатковій накладній. Відповідно до п.п.5.1-5.5 Договору поставки від 20.08.2009р. №20/08-09 базові умови постачання визначаються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс-2010). Строк постачання продукції обумовлюється сторонами, але в жодному випадку на повинен перевищувати 10 календарних днів з моменту його сплати, у випадку постачання на однойменних умовах. Приймання продукції здійснюється Покупцем відповідно до товарно-супровідних документів та інструкцій: за якістю №П-7 від 25.04.1966р., та по кількості №П-6 від 15.06.1965р. До продукції, яка постачається, Постачальник додає оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну. Датою постачання продукції вважається дата, вказана у відповідній видатковій накладній.

Так, судом з'ясовано та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, що ТОВ «Еверласт» та ПП «Дюкон», повністю дотримано законодавчо визначені вимоги, та досягнуто згоди з усіх істотних умов вищеокресленого укладеного між господарюючими суб'єктами договору.

Зокрема, як вбачається з наявних у справі документів, а саме видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, рахунків-фактури, товарно-транспортних накладних, калькуляцій вартості виробництва продукції, накладних на передачу матеріалів у виробництво, банківських виписок, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), останні містять опис господарських операцій, та відповідно підтверджують фактичне їх виконання, а відтак у розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального та фактичного постачання товару, а також твердження, що Договір укладався між ТОВ «Еверласт» та ПП «Дюкон», без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтями 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зокрема, судом встановлено, що факт надання постачання товарів позивачу - ТОВ «Еверласт» його контрагентом - ПП «Дюкон», повністю підтверджено наданими позивачем та наявними у матеріалах справи відповідними видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, калькуляціями вартості виробництва продукції, накладними на передачу матеріалів у виробництво, банківськими виписками, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), котрі також підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача, а відтак є належними доказами, підтверджуючими правомірність віднесення позивачем 22653грн. до складу валових витрат Підприємства, у т.ч. у розрізі податкових періодів: за І квартал 2010р. - у сумі 3170грн., за півріччя 2010р. - у сумі 11362грн. (у т.ч. за ІІ квартал - у сумі 8192грн.), за 9 місяців 2010р. - у сумі 19780грн., (у т.ч. за ІІІ квартал - у сумі 8418грн.), за 2010р. - у сумі 22653грн. (у т.ч. ІV квартал - у сумі 2873грн.).

Також судом з'ясовано, що суми ПДВ за наданими позивачем до суду та наявними у матеріалах справи податковими накладними, були включені ТОВ «Еверласт» до складу податкового кредиту у загальному розмірі 15102грн., зокрема, за січень 2010р. - у сумі 350грн., за березень 2010р. - у сумі 1763грн., за травень 2010р. - у сумі 3081грн., за липень 2010р. - у сумі 4211грн., за серпень 2010р. - у сумі 1891грн., за вересень 2010р. - у сумі 1891грн., за листопад 2010р. - у сумі 1915грн.

Між тим, як встановлено судом, однією із підстав для заниження відповідачем суми податкового кредиту позивача по податку на додану вартість у загальному розмірі 15102,00грн. за виписаними позивачу ТОВ «Еверласт» податковими накладними, контролюючим органом в акті перевірки визначено порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями).

Проте, суд не погоджується з такою позицією податкового органу та наведеними в акті перевірки висновками, виходячи з наступного.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з приписами п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, відсутність оформлених у законодавчо визначеному порядку податкових накладних та інших необхідних документів бухгалтерського та податкового обліку, позбавляє платника податку права на включення до складу податкового кредиту відповідних сплачених (нарахованих) сум ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Зокрема, судом з»ясовано, що включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які були виписані його контрагентами з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

При цьому, платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання (продавця).

Відповідно до ст.4 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991р. №1251-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно зі ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відтак, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У зв'язку з чим, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця. Ухилення однією із сторін від сплати податків після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не є підставою для виключення зі складу податкового кредиту позивача сплаченої ним суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням послуг (робіт), а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб продавця.

До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не повинен нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Крім того, слід враховувати також те, що у разі не виконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки, зокрема, щодо цієї особи. Водночас, зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податку (покупця) права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та у повному обсязі має документальне підтвердження віднесення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Наведене узгоджується, у тому числі, з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків не виконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ повторно, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, будь-які належні докази на підтвердження того, що контрагент позивача - ПП «Дюкон», на момент видачі відповідних податкових накладних, не був зареєстрований у законодавчо визначеному порядку платником податку на додану вартість, та не сплачував у встановленому законом порядку відповідні суми податку до бюджету, у матеріалах справи відсутні.

До того ж, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний недійсним судом.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину, а відтак, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, Цивільний кодекс України містить загальні правила щодо недійсності правочинів, а саме: правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст.215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає у тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, та відповідно не є такими, що порушують публічний порядок.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України, зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9, у п.18 якої, серед іншого, зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, а саме: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому, правочини, які укладені без мети настання реальних наслідків, які обумовлені такими правочинами, про що йдеться, зокрема, в Акті Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №622/22-6/32224487 від 23.07.2013р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еверласт», з питань підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «Дюкон» за період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р. визначення впливу на податковий облік за відповідні податкові періоди», визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Натомість, фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, а їх недійсність встановлюється лише судом.

У зв'язку з чим, не приймаються судом до уваги викладені в Акті перевірки посилання податкового органу на ст.203, п.п.1,2 ст.215, оскільки окреслені правові норми апріорі можуть бути застосованими лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що статтею 20 Податкового кодексу України жодним чином не передбачено право органів державної податкової служби при проведенні документальних перевірок встановлювати у відповідних актах нікчемність укладених між господарюючими суб'єктами правочинів.

Означена правова позиція, у тому числі, підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, у тому числі, в Ухвалі від 18.12.2012р. по справі №К/9991/29978/12.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що включення ТОВ «Еверласт» означеної суми ПДВ до складу податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат перевіряємого періоду в межах вищеокреслених фінансово-господарських відносин з ПП «Дюкон», повністю підтверджено позивачем наданими до суду та наявними у матеріалах справи відповідними розрахунковими, платіжними, та іншими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверласт» мало усі законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у загальному розмірі 15102,00грн., та віднесення до складу валових витрат 22653,00грн.

Крім того, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що у висновках Акта №622/22-6/32224487 від 23.07.2013р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еверласт», з питань підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «Дюкон» за період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р. визначення впливу на податковий облік за відповідні податкові періоди» податковий орган посилається на порушення позивачем - ТОВ «Еверласт» вимог п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, який, при цьому, не діяв на момент виникнення спірних правовідносин (перевіряємий період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р.), оскільки Податковий кодекс України набрав чинності з 01.01.2011р.

Згідно з ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ч.3 ст. 105 КАС України позивач має право, у тому числі, вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» правомірні, документально підтверджені та обґрунтовані, відповідають чинному, на момент виникнення спірних правовідносин, податковому законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт», відповідно до приписів ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 4, 7-9, 11, 12, 69, 71, 94, ч.4 ст.128, ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2013р. №0000332260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 28316,00грн., та №0000342260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18878,00грн., задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013р. №0000332260, та №0000342260.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» (65062, м.Одеса, Фонтанська дорога,18, код ЄДРПОУ 32224487) судовий збір у сумі 471(чотириста сімдесят одна)грн. 94коп.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 20 вересня 2013 року.

Суддя Харченко Ю.В.