Court ruling № 33554521, 12.09.2013, Lviv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 року Справа № 9104/82602/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Хобор Р.Б.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівської районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта» до Державної податкової інспекції у Сихівської районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Оланта» в грудні 2011 року звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівської районі м. Львова та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2011 року №0003242321, №0003252321.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що на виконання умов договорів поставки ТзОВ "Оланта" та ПП "ОПТ-Бест" здійснили поставки товарно-матеріальних цінностей, які були оформлені необхідними первинними бухгалтерськими документами, зауваження щодо форми і змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку перевіряючих в акті перевірки відсутні. Позивач та його контрагент на момент укладення, виконання договорів поставки та складання податкових накладних були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали дійсне свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, висновки відповідача в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, а податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року в справі №2а-14593/11/1370 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією у Сихівської районі м. Львова подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року в справі №2а-14593/11/1370 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної постанови було неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права. Апелянт наголошує на тому, що судом без перевірки доказами було взято до уваги лише ті обставини, на які посилався позивач. Натомість обставини, на які посилався відповідач не були з'ясовані судом та не були перевірені доказами, і таким чином вважає, що суд першої інстанції не забезпечив засад змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівської районі м. Львова слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

28.11.2011 р. ДПІ у Сихівському районі м. Львова було проведено позапланову перевірку ТзОВ "Оланта" з питань достовірності нарахування ПДВ за серпень 2011 р. Встановлено, що в цей період ТзОВ "Оланта" перебувало у господарських взаємовідносинах ТзОВ "ОПТ Бест".

За результатами перевірки складено Акт від 28.11.2011 року № 4400/23-209/30650355. Встановлено порушення ТзОВ "Оланта" п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ за серпень 2011 р. в розмірі 959745,0 грн. та завищено від'ємне значення ПДВ за серпень 2011 р. в сумі 11132,0 грн. В акті перевірки зроблено висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1, 2 ст. 215, ст.203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ТзОВ "ОПТ Бест" по яких відсутні підтвердження про фактичне придбання товарів від ФГ «Рубас» з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства.

За результатами перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 15.12.2011 р. № 0003242321 на суму 959745 грн. та № 0003252321 на суму 11132 грн.

Під час перевірки податковим органом не встановлено отримання ТзОВ "Оланта" продуктів харчування та товарів широкого вжитку за період, що перевірявся, від інших осіб, ніж ТзОВ "ОПТ Бест". ДПІ також не висловлювало сумнівів щодо спроможності ТзОВ "Оланта" займатись відповідним видом діяльності. Однак, вважає сумнівними господарські операції з поставки продуктів між цими контрагентами з тих причин, що в провадженні СВПМДПА в Кіровоградській області відносно ФГ «Рубас» ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 199 Кримінального кодексу України. ФГ «Рубас» було постачальником товарів для ТзОВ "ОПТ Бест". ДПІ у Вишгородському районі Київської області було проведено перевірку ТзОВ "ОПТ Бест" та встановлено, що правочини, укладені між ТзОВ "ОПТ Бест" та ФГ «Рубас» мають ознаки нікчемності. В ході перевірки встановлено відсутність основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів у ФГ «Рубас». На думку ДПІ, це свідчить про фактичне не здійснення ними господарської діяльності (безтоварність операцій), а відповідно і з ТзОВ "Оланта".

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТзОВ «ОПТ Бест» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості) з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

В іншій постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено про правильність висновків судів про те, що за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Верховний Суд України вказав, що така позиція касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06), в якій Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В 2011 р. між ТзОВ "Оланта" та ТзОВ "ОПТ Бест" на підставі укладених договорів відбувалась купівля-продаж товарів, де ТзОВ "Оланта" виступало як продавець, так і як покупець відносно ТзОВ "ОПТ Бест".

20.06.2011 р. між ТзОВ "Оланта" (Постачальник) та ТзОВ "ОПТ Бест" (Покупець) було укладено договір поставки товару № 020/6, згідно з яким ТзОВ "Оланта" зобов'язується передати ТзОВ "ОПТ Бест" визначений цим договором товар. Під товаром, що є предметом договору, розуміються продукти харчування. Згідно з договором його вартість становить 15 000 000 грн.

Відповідно до договору ТзОВ "Оланта" реалізувало ТзОВ "ОПТ Бест" продукти харчування, що підтверджується видатковими накладними. Всього ТзОВ "Оланта" поставило товар на суму 2611878,02 грн. (в т.ч. ПДВ - 435313,02 грн.). З видаткових накладних вбачається, що предметом поставки були крабові палички, м'ясні продукти, соуси, консерви тощо. На підставі видаткових накладних видано відповідні їм податкові накладні на цю ж суму.

Так, ТзОВ "Оланта" сформувало податкові зобов'язання по ПДВ на суму 435313,00 грн. Згідно з платіжними дорученнями, банківськими виписками, журналом-ордером по рах. 631 «Розрахунки з постачальниками», ТзОВ "ОПТ Бест" оплатило вартість поставлено товару на загальну суму 2611878,02 грн. Суму ПДВ 435313,02 грн. ТзОВ "Оланта" відобразило в Декларації з ПДВ за серпень 2011 року.

Крім того, ТзОВ "Оланта" купувало в ТзОВ "ОПТ Бест" продукти харчування на підставі наступних договорів:

- 07.03.2011 р. між ТзОВ "Оланта" (Покупець) та ТзОВ "ОПТ Бест" (Постачальник) було укладено договір № 7/03 відповідно до якого ТзОВ "ОПТ Бест" зобов'язується передати ТзОВ "Оланта" товар (фрукти та овочі). Ціна договору 21 000 000 грн. місцем поставки є франко-склад постачальника.

- 30.07.2011 р. між ТзОВ "Оланта" (Покупець) та ТзОВ "ОПТ Бест" (Постачальник) було укладено договір поставки № 001/08, за яким ТзОВ "ОПТ Бест" зобов'язується передати ТзОВ "Оланта" продукти харчування. Ціна договору 12 000 000 грн. місцем поставки є франко-склад постачальника.

- 25.08.2011 р. ТзОВ "Оланта" (Покупець) та ТзОВ "ОПТ Бест" (Постачальник) було укладено договір поставки № 0025/08, за яким ТзОВ "ОПТ Бест" зобов'язується передати ТзОВ "Оланта" товари широкого вжитку. Ціна договору 6 000 000 грн. місцем поставки є франко-склад постачальника.

На виконання вказаних договорів ТзОВ "ОПТ Бест" виписало та поставило товар на загальну суму 3213382,80 грн. (ПДВ - 535563,84 грн.). З представлених видаткових та податкових накладних вбачається, що предметом поставки були м'ясо, цибуля, перець, морква, кавуни, риба, серветки.

Колегія суддів вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях. Реальність поставки товару ТзОВ "Оланта" підтверджується первинними документами (договором, накладними та платіжними документами). В основу акту перевірки ТзОВ "Оланта" та виявлених порушень по ПДВ, покладено дані акту перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 08.11.2011 р. № 2462/23-1/36832340 «Про результати позапланової перевірки ТзОВ "ОПТ Бест" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з ФГ «Рубас». Взято до уваги, постанову від 17.11.2011 р. про порушення кримінальної справи відносно директора ФГ «Рубас» ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 366, ч.5 ст. 191 КК України, пояснення директора та бухгалтера. З цих причин податковим органом встановлено, що господарські операції між ФГ «Рубас» та ТзОВ "ОПТ Бест" фактично не відбувались, мають ознаки нікчемності.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом третім пп.198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. При цьому, вказана норма абзацу третього цього пункту стосується саме податкових накладних, а не інших документів.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна.

Згідно пп.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, згідно абзацу другого п.198.6 ст.198 ПК України, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, право на податковий кредит за рахунок сплачених сум в ціні придбаного товару, який в подальшому буде використано в господарській діяльності, виникає з моменту отримання товару або отримання податкової накладної, законодавством передбачений строк (365 днів) для включення до податкового кредиту сум, що не були включені у звітному періоді, крім того, заборонено включення до податкового кредиту сум, що не підтверджені податковою накладною, сума включена до податкового кредиту в періоді отримання податкової накладної, з чого вбачається відсутність порушень при визначенні податкового кредиту.

Таким чином відповідачем не доведено доказами та обґрунтовано підставність виявлених порушень податкового законодавства позивачем.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене апеляційні вимоги Державної податкової інспекції у Сихівської районі м. Львова є неаргументованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівської районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року в справі №2а-14593/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

Р.Б. Хобор

Повний текст

виготовлено та підписано 16.09.2013 року