Court ruling № 33017272, 07.08.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 року м. Київ К/9991/78806/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012

у справі № 2а-8476/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комекспо-Київ" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 № 0002672202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, позов задоволено виходячи з того, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника, тоді як реальність придбання позивачем товарів підтверджується документально.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Дельтаплюс Юг» (далі - ТОВ «Дельтаплюс Юг»). За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 12.04.2012 № 1420/22-2/23166312 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 № 0002672202, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 279 458 грн. із застосуванням штрафних санкцій у сумі 1 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям з придбання товару у названого контрагента в рамках виконання договору поставки від 31.03.2011 № 31/11/03, у зв'язку з їх фіктивністю. При цьому ДПІ посилається на виявлену розбіжність між сумами сформованого позивачем податкового кредиту за наслідками виконання спірних операцій та сумами задекларованих цим постачальником податкових зобов'язань, а також на відсутність у ТОВ «Дельтаплюс Юг» адміністративно-господарських можливостей виконати розглядувані зобов'язання з поставки товарів.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, доводи податкового органу про невідображення спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом поставки позивачеві товару, стосуються правопорушення, допущеного цим контрагентом, тобто третьою особою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання ДПІ на відсутність у названого контрагента об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в адресу позивача не підтверджені будь-якими фактами, позаяк податкова інспекція не довела неможливості ТОВ «Дельтаплюс Юг» поставити спірний товар (швейне обладнання) наявними у нього силами та засобами, не зазначила про необхідність залучення цим постачальником додаткових ресурсів для виконання цих поставок з урахуванням обсягів та специфіки поставленого товару тощо.

А відтак суди, встановивши, що факт поставки товару позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами (договором, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками з рахунку позивача) дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за фактом виконання спірних операцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі № 2а-8476/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько