№ 32902293, 05.08.2013, Vinnytsia District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 серпня 2013 р. Справа № 802/2818/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Тетяни Михайлівни,

за участі секретаря судового засідання: Щербацької Ольги Сергіївни

представників сторін:

позивача: Желіховського В.М.

відповідача: Цимбал В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія будівельного консалтингу"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Лабораторія будівельного консалтингу" (далі - ТОВ "ЛБК") до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки від 21.05.2013 року №1794/2201/33074928, та відповідно, із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 05.06.2013 року №0002682202, вважає його протиправним та просить скасувати.

На його переконання, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Додатково пояснила, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабораторія будівельного консалтингу" зареєстровано Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 27.08.2004 року та взято на податковий облік у Вінницькій МДПІ 04.09.2004 року.

Керуючись ст.20, п.75.1 ст.75, п.82.2 ст.82, на підставі п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), відповідно до наказу Вінницької ОДПІ за №1690 від 14.05.2013 р., представником податкового органу, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія будівельного консалтингу" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальником ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за січень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 21.05.2013 року №1794/2201/33074928, висновками якого встановлено порушення: 1) п.198.1, п.198.2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, в результаті чого ТОВ "Лабораторія будівельного консалтингу" завищено суму податкового кредиту в сумі 7022 грн. за січень 2012 року;2) п.198.1, п.198.2 п.198.6 ст.198, п.200.1 та п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, в результаті чого ТОВ "Лабораторія будівельного консалтингу" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за січень 2012 року на 7022 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 05.06.2013 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення №0002682202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 8778,00 грн., з яких за основним платежем на 7022,00 гривень, за штрафними санкціями на суму 1756,00 гривень.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Податкового Кодексу України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, юридична відповідальність особи, згідно із статтею 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Для цілей оподаткування, згідно п.44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

В силу ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно п. п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.2. статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.3. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду(п.200.1-200.3 ст.200 ПК України).

Обґрунтовуючи висновки акту перевірки, податковий орган послався на акт перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва №221/22-50/37675706 від 04.04.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", код ЄДРПОУ 37675706 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 по 30.11.2012 року, яким встановлено, що правочини укладені ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" з контрагентами є нікчемними, порушують публічний порядок, а тому його задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит підлягають зменшенню. Такі висновки зроблені в зв'язку з тим, що податковим органом встановлено відсутність ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за податковою адресою, а також на підставі актів перевірок його контрагентів ТОВ "Тесей ЛТД", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Онікс Компані ЛТД", ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь", та ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" (а.с.113-136).

З урахуванням викладеного в акті перевірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" робиться висновок про безтоварність операцій позивача із зазначеним контрагентом, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та завищення ним податкового кредиту за січень 2012 року. При цьому, представники відповідача в судовому засіданні підтвердили, що будь-які зауваження до оформлення наданих до перевірки первинних документів позивача якими оформлялися його господарські відносини відсутні. При цьому зазначено, що до перевірки не надано документів, які б підтверджували переміщення товару та його зберігання.

Суд не погоджується з висновками податкового органу викладеними в акті перевірки з огляду на наступне.

Оцінюючи взаємовідносини позивача з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", суд виходить із того, що в межах дослідження питання про правомірність формування податкового кредиту варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

Судом встановлено, що 23.04.2013 року відповідачем направлено запит до ТОВ "ЛБК" про надання інформації та її документального підтвердження щодо взаємовідносин з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" в січні 2012 року, в зв'язку з отриманням податкової інформації по вказаному контрагенту (а.с.31).

На зазначений запит позивачем надано до Вінницької ОДПІ завірену копію реєстру отриманих податкових накладних, завірену копію картки рахунку 361 з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", завірені копії банківської виписки, податкових накладних, видаткової накладної, а також повідомлення, в якому описується хід господарської операції позивача з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (а.с.32, 164-167).

Зазначені документи були використані відповідачем при проведенні перевірки.

Суд, досліджуючи взаємовідносини позивача з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", встановив наступні факти, які свідчать про реальність господарських операцій між ними.

Досліджені матеріали адміністративної справи свідчать, що видами діяльності позивача є діяльність у сфері архітектури; інженерна та технічна діяльність пов'язана з будівництвом; технічний контроль та аналіз; знесення будівель, звільнення будівельних ділянок; виконання земляних робіт; загальне будівництво будівель; будівельні та монтажні роботи; монтаж інженерних систем, господарська діяльність, пов'язана із створенням об'єктів архітектури (ліцензія АД №040044 від 06.06.2012 року); будівельна діяльність (ліцензія АВ №356364 від 06.07.2007року). Кількість працюючих на ТОВ "ЛБК" 41 особа.

18 січня 2012 року за №К-117 між позивачем та ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є товар визначений в специфікаціях. Відповідно до умов договору товар приймається покупцем відповідно до видаткової накладної, покупець зобов'язаний надати довіреність на отримання матеріальних цінностей, товар приймається покупцем безпосередньо на складі покупця (а.с.47-49).

Предмет договору, кількість та ціна товару визначені в рахунку-фактурі від 16 січня 2012 року (а.с. 52).Вказаний товар покупець отримав відповідно до видаткової накладної № РН-0001039 від 26 січня 2012 року (а.с. 54). Товар отримувався ОСОБА_4 за довіреністю №ААД 122182 від 19 січня 2012 року, яка зареєстрована у відповідному журналі (а.с.50-51), безпосередньо на складі позивача в м. Вінниці по вул. Гонти,96. Зазначений склад орендується позивачем відповідно до договору оренди виробничої бази №02-ОВБ від 1 березня 2011 року (а.с.138-140).

На переданий товар ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" було належним чином оформлено та передано позивачу податкові накладні (а.с.55-56).

Оплата за придбаний товар була здійснена згідно платіжних доручень: №1661 від 18.01.2012 та № 1683 від 23.01.2012 року, що підтверджується випискою по рахунку (а.с.53).

Як вбачається з видаткової накладної, позивачем придбано матеріали, які використовуються у будівництві: круг, арматуру, уголок, полосу, квадрат, трубу. Позивачем надано сертифікати якості на отриманий товар (а.с.148-159).

Придбаний у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" товар використано позивачем при виконанні договору підряду на виконання будівельних робіт № П-18/2011 від 07 листопада 2011 року з публічним акціонерним товариством "Козятинський м'ясокомбінат", а саме облаштування приміщень м'ясо-жирового цеху по переробці супутніх продуктів (а.с. 57-60).

Проведення вказаних робіт із використанням придбаного саме в ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" товару підтверджується довідкою про вартість виконання будівельних робіт (а.с.61), актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2012 року (а.с.62-74); підсумковою відомістю ресурсів (а.с.75-88), з яких вбачається найменування робіт та найменування і кількість використаного матеріалу.

Крім того, позивачем надано до суду довідку відповідно до якої підприємство в січні 2012 року не отримувало аналогічних товарів від інших контрагентів.

Суд відзначає, що наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (договір, видаткова накладна, податкові накладні, платіжні доручення) за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, належні докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Як з акту перевірки, так і з пояснень представника відповідача в судовому засіданні, вбачається, що будь-які зауваження щодо оформлення досліджених первинних документів позивача відсутні.

Що стосується поставки товару, то допитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_4 (заступник директора з логістики ТОВ "ЛБК") надав суду пояснення щодо транспортування товару продавцем - ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" безпосередньо на склад позивача по вул. Гонти, 96 в м. Вінниці вантажним автомобілем. Саме свідок був уповноваженою за довіреністю особою на отримання товару. Зазначені умови поставки відповідають змісту договору. Крім того, свідок пояснив, що він знайшов зазначеного контрагента ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" та їздив в м. Київ укладати договір, який привіз до м. Вінниці та після підписання екземпляр передав до м. Києва, що підтверджується посвідченням про відрядження №КУ-0001 (а.с.146-147).

Таким чином, судом дослідженні всі обставини, які підтверджують рух активів в процесі здійснення господарських операцій, реальні зміни майнового стану платника податків, спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача. Саме такі обставини слід встановлювати судам з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем як під час перевірки, так і під час розгляду даної справи по суті підтверджено факт реальності господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, в той час, коли відповідачем зроблено висновок про імітування операції виключно на підставі акту перевірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", не враховуючи при цьому наявність необхідних первинних документів у позивача, доказів використання товару у власній господарській діяльності. Відтак у відповідача були відсутні об'єктивні підстави для висновку про безпідставність формування податкового кредиту.

Також, судом звертається увага на те, що в акті перевірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" йдеться про його відносини з контрагентами ТОВ "Тесей ЛТД", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Онікс Компані ЛТД", ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь", та ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" та говориться про нікчемність договорів укладених із зазначеними контрагентами. При цьому, в зазначеному акті перевірки жодним чином не згадується про ТОВ "ЛБК" та чи саме отриманий від ТОВ "Тесей ЛТД", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Онікс Компані ЛТД", ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь", та ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" товар продавався позивачу.

Також, суд критично відноситься до висновків відповідача про безтоварність операцій позивача, в зв'язку з відсутністю ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за податковою адресою, а тому неможливістю дослідити відповідні первинні документи.

Так, пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявна у матеріалах справи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 17.07.2013 р. відносно ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (а.с.108-110) не містить відомостей щодо відсутності його за податковою адресою.

Крім того, як вбачається із зазначеного вище листа Вищого адміністративного суду України, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Також слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товару позивачеві зі сторони його контрагента, зазначеного в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби №0002682202 від 5 червня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія будівельного консалтингу" судові витрати в розмірі 114,70 грн., шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна