Court ruling № 32502413, 29.03.2012, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р. м. Київ К-54246/09

К-54246/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.Судді: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі

на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009

та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2009

у справі № 2-311053-2008А Господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом Сімферопольського комунального підприємства «Полігон ХХІ»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1. Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища

2. Управління міського господарства Сімферопольської міської Ради

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0008642301/0 від 08.06.2007, № 0008642301/1 від 10.07.2007, № 0008642301/2 від 15.10.2007, № 0008642301/3 від 27.12.2007 у частині визначення Сімферопольському комунальному підприємству «Полігон-ХХІ» податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 7945749,38 грн., у тому числі 3972874,69 грн. - основний платіж та 3972874,69 грн. - штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпунктів 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Судові рішення вмотивовані висновком суду про відсутність у позивача обов'язку сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища, розрахованого з обсягів твердих побутових відходів, переданих йому іншими суб'єктами підприємницької діяльності - власниками відходів на підставі договорів про розміщення відходів, оскільки такий обов'язок належить власникам відходів.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 1, 13, 17, 39 Закону України «Про відходи», ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підпунктів 2.1, 3.1, пункту 4, підпунктів 5.5, 6.1, 6.2 та 6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони наклолишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999 № 162/379.

Заперечуючи проти касаційної скарги, Сімферопольське комунальне підприємство «Полігон-ХХІ» просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Справа призначалась до розгляду судом касаційної інстанції на 22.03.2012 о 12 год 20 хв. та відкладалась розглядом на 29.03.2012 о 12 год.00 хв.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення Сімферопольському комунальному підприємству «Полігон-ХХІ» податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 31.05.2007 № 3182/23-2/32401924, про заниження підприємством податкових зобов'язань за 2-й квартал 2004 року - 4-й квартал 2006 року на загальну суму 3975193,41 грн. внаслідок не декларування та не сплати податкових зобов'язань за розміщення відходів з обсягів твердих побутових відходів, отриманих від інших суб'єктів підприємницької діяльності на підставі договорів на розміщення відходів, умови яких не передбачають сплату власниками відходів збору за розміщення таких відходів.

Згідно з частиною 1 ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в редакції Закону України від 21.06.2001 р. № 2556-ІІІ збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» під розміщенням відходів розуміється зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. При цьому якщо зберігання відходів - це тимчасове їх розміщення (до утилізації чи видалення), то захоронення - остаточне розміщення при їх (відходів) видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів. Наряду з поняттям «розміщення відходів», з яким стаття 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» пов'язує виникнення податкового обов'язку, стаття 1 Закону України «Про відходи» містить поняття «збирання відходів», розкриваючи його як діяльність, пов'язану з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів.

Статтею 39 Закону України «Про відходи» (виключена згідно із Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-VI) встановлено, що за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата, яка розраховується на основі нормативу на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки і цінності території, на якій вони розміщенні, та лімітів. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України. Одержані кошти зараховуються до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999 № 162/379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.08.1999 р. за № 544/3837) (наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної податкової адміністрації України від 20.01.2011 р. № 24/35) (далі за текстом - Інструкція) коло платників збору за забруднення навколишнього природного середовища визначено суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності та наявності статусу юридичної особи); бюджетними, громадськими та іншими підприємствами, установами й організаціями; постійними представництвами нерезидентів, які отримують доходи в Україні; та громадянами, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Іншими словами, за змістом цієї норми платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб'єкти, в результаті діяльності яких утворюються викиди, скиди, відходи, що спричиняють забруднення природного середовища. Визначення цих суб'єктів платниками зазначеного збору є логічним, оскільки від їх діяльності, від запровадження ними відповідних технологій залежить ступінь завдання шкоди довкіллю. Диференційований підхід в пункті 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, пункті 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218, підпункті 6.4 Інструкції до визначення розміру збору в залежності від фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, затведжених лімітів (щодо скидів та розміщення відходів), а також пряме визначення ліміту розміщення відходів як обсягу відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл природоохонного органу на їх розміщення, також свідчать про те, що платником збору є власник відходів в широкому розумінні (включаючи викиди в атмосферне повітря, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти та тверді відходи).

Такий же підхід до визначення зобов'язаної сторони законодавець зберіг і при визначенні платників екологічного податку, закріпивши в пункті 240.5 ст. 240 Податкового кодексу України правило, згідно з яким не є платниками за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлю таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері.

Встановивши, що позивач згідно із статутом здійснює експлуатацію міського полігону твердих побутових відходів, а основним видом його діяльності є діяльність з обробки твердих відходів, прийнятих від інших суб'єктів господарювання на підставі господарських договорів, суд дійшов правильного висновку, що позивач не є особою, на яку законом покладено обов'язок щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, розрахованого виходячи з обсягу таких відходів.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду.

Відповідно до частини 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак