Court ruling № 32476914, 16.07.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2013 р. м. Київ К-42532/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В. Голубєвої Г.К.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року

у справі № 2а-776/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві,

за участю Прокуратури Миколаївської області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00001237/0 від 11 лютого 2009 року. Повернуто ТОВ «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера» з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3,40 грн., сплачений квитанцією № 24-17841В/1 від 11 лютого 2010 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задоволено. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Імедія трейдінг» за період червень - липень 2008 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією «ЮгМеталлСервіс» за період червень - липень 2008 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Санс хім» за період травень - червень 2008 року, Приватним підприємством «Техноплюс-Кіровоград» за липень 2008 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Центр» за липень 2008 року, за результатами якої складено акт № 78/37/22439446 від 03 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00001237/0 від 11 лютого 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 89 123,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що контрагенти позивача по ланцюгам постачання - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі-Транс», Приватне підприємство «Фенікс ММ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Форт-ойл», Товариство з обмеженою відповідальністю «Астор и я», Приватне підприємство «Техноплюс-Кіровоград», Приватне підприємство «Оріон-буд-сервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Центр» податкові зобов'язання з податку на додану вартість в деклараціях не відображали та, відповідно, податок до бюджету не сплачували.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не із самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару або послуг.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Імедія трейдінг», ТОВ Компанії «ЮгМеталлСервіс», ТОВ «Санс хім», ПП «Техноплюс-Кіровоград», ТОВ «Мерідіан Центр» товарів та послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

При цьому фактичне здійснення господарських операцій контролюючим органом під сумнів не поставлено.

В свою чергу, слід зазначити, що пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

А відтак, якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера» задовольнити.

Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.