Court decree № 32426360, 04.07.2013, High Administrative Court of Ukraine

Approval Date
04.07.2013
Case No.
2а-4762/09/2670
Document №
32426360
Form of legal proceedings
Administrative
Companies listed in the text of the court document
State Coat of Arms of Ukraine

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К-29876/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 04.07.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010

у справі № 2а-4762/09/2670

за позовом Закритого акціонерного товариства „Трансімпекс"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство „Трансімпекс" (правонаступник - Приватне акціонерне товариство „Трансімпекс") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень № 0001442307/0/12195 від 13.04.2009 та № 0001432307/0/12196 від 13.04.2009.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2009 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ „Ліберте" за період з 01.08.2007 по 30.11.2008 та складено акт перевірки № 1430/2307/32660255 від 26.03.2009.

ЗА результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: №0001442307/0/12195 від 13.04.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 823281 грн.: 548854 грн. основний платіж, 274427 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0001432307/0/12196 від 13.04.2008, яким позивачу визначене податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість 658625 грн.: 439083 грн. основний платіж, 219542 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 5.1, пп. 5.2.1 п 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" безпідставного включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.08.2007 по 30.11.2008 суму податку на додану вартість у розмірі 439083 грн., сплаченої ТОВ „Ліберте" в складі ціни робіт (послуг) за договорами №1607-1 та №1607-2 від 16.07.2007, укладеними між позивачем та ТОВ „Ліберті", завищення валових витрат на придбання цих робіт (послуг) на суму 2634500 грн.

Висновок відповідача про порушення базується на протоколах допитів працівників військових частин та полігонів на території яких, згідно вищезазначених договорів виконувались рекувальтиваційні та земельні роботи, а також протоколах допитів двох колишніх співробітників ЗАТ „Трансімпекс" та протоколах огляду полігонів.

Роботи за вказаними договорами по ущільненню та заміні ґрунтів на полігонах військових частин: в/ч А1815 (смт. Гончарівське Чернігівської обл.), в/ч А1890 (с. Улґянівка Миколаївської обл.), в/ч А4152 (с. Нова Любомирівка Рівненської обл.) виконувалися не ТОВ „Ліберте", а безпосередньо військовослужбовцями вищезазначених частин, так як на полігони військових частин ТОВ „Ліберте" не допускалось.

Отже, витрати, пов'язані з придбанням робіт (послуг) з ущільнення та заміни ґрунтів не мають відношення до господарської діяльності ЗАТ „Трансімпекс".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт та платіжними дорученнями. Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судом першої інстанції посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Згідно із приписами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що документи, якими позивач підтверджує спірні валові витрати за договорами підряду, є такими, що підтверджують такі витрати.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010 у справі № 2а-4762/09/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010 у справі № 2а-4762/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко

Часті запитання

Який тип судового документу № 32426360 ?

Документ № 32426360 це Ухвала суду

Яка дата ухвалення судового документу № 32426360 ?

Дата ухвалення - 04.07.2013

Яка форма судочинства по судовому документу № 32426360 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 32426360 ?

В High Administrative Court of Ukraine
Previous document : 32426357
Next document : 32426363