Decision № 32279708, 19.06.2013, Mykolaiv Regional Court of Appeal

Справа №784/2356/13 19.06.2013 19.06.2013 19.06.2013

Провадження №22-ц/784/2046/13 Головуючий у 1-й інстанції Павлова Ж.П.

Категорія 46 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Рішення

Іменем України

19 червня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Вовненко Г.Ю.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Ямкової О.О.,

при секретарі Дубовій К.В.,

за участю:

- відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2013 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, третя особа приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5

про

поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позивачка зазначала, що з 01 жовтня 1999 року по 21 червня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В період шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, автомобільний гараж та автомобіль «Mitsubishi Grandis» 2006 року випуску.

Посилаючись на те, що вказане майно придбано ними за спільні кошти, просила визнати право власності на 2/3 частини вказаної квартири та гаражу, а також стягнути з відповідача компенсацію вартості 2/3 частини автомобіля.

В подальшому позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та зазначала, що після реконструкції спірної квартири, відповідач на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради отримав свідоцтво про право власності. Після розірвання шлюбу, зазначена квартира була продана відповідачем без її згоди.

Посилаючись на те, що внаслідок укладення оскаржуваного правочину було порушено її право власності на спірну квартиру просила:

- визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати недійсним рішення виконкому Миколаївської міської ради від 30 липня --2010 року та свідоцтво про право власності на вказану квартиру;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири та визнати за нею право - власності на ? частину зазначеної квартири;

- стягнути з відповідача компенсацію вартості 2/3 частини квартири та транспортного засобу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Mitsubishi Grandis» спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 варість ? частини від продажу квартири в розмірі 171 849 грн. 50 коп., а також вартість ? частини автомобіля в розмірі 32 704 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невірну оцінку судом доказів порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості ? частини квартири в розмірі 171 849 грн. 50 коп., суд вважав, що спірна квартира придбана під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, а тому є об'єктом спільної сумісної власності сторін.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст.. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст.ст. 22,25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності або визнано такою власністю судом з тих підстав,що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Якщо один із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст..25 КпШС Україн) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст..28 КпШС України).

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у шлюбі з 01 жовтня 1999 року і мають дитину - сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між ними розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2010 року.

З матеріалів також вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності № 1720-р1 виданого Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради 21 грудня 1998 року ОСОБА_2 на праві власності належала 4-х кімнатна квартира АДРЕСА_2

Згідно довідки Міністерства оборони України від 04 травня 1999 року № 148/316 зазначена квартира придбана для ОСОБА_2 згідно рішення Президента України як цінний подарунок, за зайняте ним перше місце під час проведення авіаційного шоу в Англії у 1996 році.

Із змісту цієї ж довідки вбачається, що у зв'язку із переведенням на нове місце служби, ОСОБА_2 замість вказаної квартири надано дозвіл придбати квартиру в м. Миколаєві та залишити за нею статус цінного подарунку.

Із матеріалів справи видно, що 06 жовтня 1999 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2. Згідно умов договору ОСОБА_2 вказану квартиру продав за 77 770 грн.

17 листопада 1999 року ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1. вартістю 10 291 грн., про що укладено нотаріально посвідчений договір купівлі продажу.

Наведене свідчить, що спірна квартира хоча і була придбана під час перебування сторін в шлюбі але за власні кошти ОСОБА_2, які він отримав від продажу квартири, що належала йому особисто на праві власності ще до вступу з позивачкою в шлюб.

Позивачка у своїх письмових поясненнях на адресу суду також не заперечувала що кошти, які були використані для купівлі квартири в м. Миколаєві, є особистими коштами ОСОБА_2 отримані ним від продажу квартири в м. Одеса (а.с.102).

Що стосується вимог ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю на підставі ст.62 СК України, то колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст..62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.3 ст. 10, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 301 від 30 липня 2010 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру після її реконструкції. Після проведення реконструкції площа вказаної квартири не змінилася.

ОСОБА_3 не надала будь - яких доказів про те, що внаслідок її вкладу в проведення ремонту квартири істотно збільшилась цінність (вартість) цього майна. А тому відсутні підстави для визнання цього майна спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2

Вирішуючи спір, суд не звернув увагу на викладені обставини та помилково вважав, що спірна квартира становить спільну сумісну власність сторін, визнавши за позивачкою право власності на ? частину цієї квартири.

За такого, оскаржуване рішення в цій частині слід скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та компенсації в розмірі ? частини вартості від продажу квартири відмовити.

Що стосується рішення суду в частині визнання автомобіля «Mitsubishi Grandis» спільною сумісною власністю подружжя та компенсації в розмірі ? частини вартості цього транспортного засобу, то підстав для його скасування чи зміни в цій частині не вбачається виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

З матеріалів справи також вбачається, що під час шлюбу, сторони придбали автомобіль марки «Mitsubishi Grandis» 2006 року випуску, вартість якого згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності від 30 травня 2011 року складає 65 408 грн.

Встановивши наведене, суд вірно вважав, що вказаний автомобіль придбаний сторонами під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю та стягнув на користь позивачки з відповідача компенсацію за 1\2 частину вартості авто мобіля.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі відносно того, що автомобіль він придбав за кош ти, які належали йому особисто, не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження зазначеного, відповідач доказів не надав.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржувалось, а тому не було предметом апеляційного розгляду.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України рішення в частині стягнення судових витрат слід змінити. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, то суму судових витрат, які підлягають стягненню на користь держави з відповідача слід зменшити 2045 грн. 54 коп. до 327 грн. 04 коп.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2013 року в частині визнання квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартості ? частини від продажу квартири в розмірі 171 849 грн. 50 коп. скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації в розмірі ? частини вартості від продажу квартири відмовити.

Це ж рішення в частині стягнення судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 327 грн. 04 коп. судового збору

В іншій частині вказане судове рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді