Decision № 31492214, 27.05.2013, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.05.13р. Справа № 904/2403/13

За позовом Прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради в особі Комунального підприємства транспортної покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у розмірі 8 825 грн. 81 коп.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від прокурора: Несевря Д.С. - прокурор прокуратури Дніпропетровської обл. посвідчення № 011405 від 24.10.2012

від Дніпропетровської міської ради: не з'явились

від позивача: Жарова В.В. - представник за дов. № 8 від 03.01.2013

від відповідача: ОСОБА_6 - представник за дов. б/н від 11.04.2013

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради в особі позивача Комунального підприємства транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплову енергію у розмірі 7 412 грн. 72 коп., пеню у розмірі 57 грн. 41 коп., інфляційні втрати - 888 грн. 29 коп. та 3% річних у розмірі 467 грн. 39 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 545 від 15.09.2009 в частині оплати за поставлену теплову енергію

Ухвалою господарського суду від 01.04.2013 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.04.2013.

11.04.2013 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:

- заборгованість за листопад та грудень 2009 року у сумі 2 946 грн. 35 коп. заявлена до стягнення позивачем з пропуском строку позовної давності відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України;

- представниками позивача за участі відповідача неодноразово складались акти, щодо обстеження якості послуг по опаленню, що надаються позивачем. У даних актах зазначено, що комісія вважає за необхідне наладити систему опалення, але ситуація так і не змінилася.

Ухвалою суду від 15.04.2013 розгляд справи було відкладено на 13.05.2013. Ухвалою суду від 13.05.2013 розгляд справи було відкладено на 27.05.2013.

27.05.2013 від Дніпропетровської міської ради через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначила, що у неї відсутній безпосередньо свій інтерес щодо предмету спору, а тому просить розглядати справу без часті його представника.

У судовому засіданні 27.05.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.2009 між Комунальним підприємством «Транспортування покупної теплової енергії «Теплотранс» Дніпроптеровської міської ради (далі - позивач. постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач, споживач) був укладений договір № 545-т на відпуск теплової енергії для потреб опалення (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник згідно СниП 2.04.07-86 "Теплові мережі" здійснює відпуск теплової енергії для потреб центрального опалення, по об`єкту, розташованого за адресами: АДРЕСА_2.

Нарахування плати за теплову енергію здійснюється постачальником на підставі тарифів, затверджених місцевими органами самоврядування, а саме на підставі рішення № 3698 від 24.11.2008, тариф на 1 Гкал теплової енергії становить 400 грн. 39 коп. (п.2.1 договору).

За відсутності лічильних пристроїв чи проектного навантаження споживач сплачує за фактично спожиту теплову енергію з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря згідно розрахунку до договору виходячи з норм п. 1.3 договору. (п. 5.1 договору).

Згідно п. 5.2 договору постачальник пред'являє споживачу до сплати рахунок за поставлену теплову енергію (рахунок) до 15 числа місяця, наступного за звітним. Відсутність рахунку не є підставою для несплати послуг за використання теплової енергії. Споживач здійснює сплату поставленої теплової енергії не пізніше 20 числа того ж місяця.

Цей договір укладений на строк з 15.07.2009 по 31.12.2010. Строк дії договору автоматично вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна з сторін не виявила бажання розірвати його, повідомивши іншу сторону у письмовому вигляді не пізніше місяця до закінчення строку дії договору (п.8.1 договору).

На виконання умов договору позивачем здійснено постачання теплової енергії на об'єкт відповідача, у зв'язку з чим виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленої теплової енергії на загальну суму 8 946 грн. 28 коп. (арк. с. 15-24).

Відповідачем частково сплачено заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 888 грн. 69 коп. згідно з рахунком № 545 від 29.10.2010 на суму 693 грн. 41 коп. за жовтень 2010 року та рахунком № 545/1 від 31.10.2012 на суму 195 грн. 28 коп. за жовтень 2012 року, що підтверджується банківськими виписками (арк. с. 63-65 ).

Також позивачем проведено коригування суми заборгованості у розмірі 644 грн. 87 коп.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача суму основного богу за поставлену теплову енергію у розмірі 7 412 грн. 72 коп.

Зазначені правовідносини підпадають під дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з поставки.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача щодо стягнення заборгованості за листопад-грудень 2009 у розмірі 2 946 грн. 35 коп.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 т. 261 Цивільного кодексу України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська звернувся з позовом до суду 27.03.2013, що підтверджується відміткою канцелярії на 1 аркуші позовної заяви (арк. с. 2); враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України строк виконання зобов'язання з оплати боргу за поставлену теплову енергію згідно рахунка № 545 від 30.11.2009 на суму 1 055 грн. 24 коп., який був отриманий відповідачем 11.12.2009, - до 20.12.2009, а строк виконання зобов'язання з оплати боргу за поставлену теплову енергію згідно з рахунком № 545 від 28.12.2009 на суму 1 891 грн. 11 коп., який був одержаний відповідачем 15.01.2010, - до 20.01.2010; перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами позивача до відповідачів на підставі рахунку № 545 від 30.11.2009 за грошовими зобов'язаннями почався з 21.12.2009 та закінчився 22.12.2012, а перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами позивача до відповідачів на підставі рахунку № 545 від 28.12.2009 за грошовими зобов'язаннями почався з 21.01.2010 та закінчився 22.01.2013.

Сплата відповідачем боргу у розмірі 888 грн. 69 коп., не може бути підставою для переривання строку позовної давності, оскільки дана сплата була здійснена відповідачем за жовтень 2010 року та жовтень 2012 року на підставі конкретних рахунків, виставлених відповідачем, про що свідчать виписки банку по особовому рахунку позивача.

Враховуючи вищезазначене, заяву відповідача про застосування строків позовної давності, вимоги ст. 257 ЦК України та встановлення судом 20.12.2009 та 20.01.2009 як дат виникнення обов'язку відповідача по сплаті боргу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 946 грн. 35 коп. боргу за поставлену теплову енергію на підставі рахунків № 545 від 30.11.2009 та № 545 від 28.12.2009 не підлягають задоволенню як такі, що пред'явлені за межами, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, загального строку позовної давності в три роки.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011р. у справі „ВАТ „Нафтова компанія „ЮКОС" проти Росії" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Враховуючи викладене. суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за поставлену теплову енергію підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 466 грн. 37 коп.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленої теплової енергії, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 57 грн. 41 коп. за період з 23.11.2012 по 30.11.2013.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з п. 5.2. договору споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 1 % за кожен день прострочення оплати.

Відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги передбачена Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", відповідно до частини третьої ст. 1 якого передбачено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

З розрахунку позивача вбачається, що позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що протерічить вимогам п. 5.2. договору та ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", тому відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її у розмірі 0,04 коп.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 888 грн. 29 коп. за період з листопада 2009 року по січень 2013 року та 3% річних у сумі 467 грн. 39 коп. за період з 21.12.2009 по 31.01.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування і інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення: місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за колений місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, (дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по січень 2013 року не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція, що суперечить вищезазначеним позиціям Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У зв'язку із заявою відповідача про застосування строку позовної давності до заявленої позивачем до стягнення заборгованості за листопад та грудень 2009 року у розмірі 2 946 грн. 35 коп., стягненню з відповідача не підлягають інфляційні втрати та 3% річних нараховані на заборгованість вищезазначеного періоду.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 157 грн. 15 коп.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 185 грн. 94 коп.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача в дохід державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 937 грн. 56 коп.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (49010, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства транспортування покупної теплової енергії «Теплотранс» Дніпропетровської міської ради (49089, м. Дніпропетровськ, вул. Макарова, 32, код ЄДРПОУ 32560611) основну заборгованість у розмірі 4 466 грн. 37 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят шість грн. 37 коп.), пеню у розмірі 0,04 грн. (чотири копійки), інфляційні втрати у розмірі 157 грн. 15 коп. (сто п'ятдесят сім грн. 15 коп.) та 3% річних у сумі 185 грн. 94 коп. (сто вісімдесят п'ять грн. 94 коп.).

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (49010, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід державного бюджету України 937 грн. 56 коп. (дев'ятсот тридцять сім грн. 56 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В інший частині позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.І. Ярошенко

Повне рішення складено 29.05.13р.