Court ruling № 31368418, 15.05.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 року м. Київ К/800/11751/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Борисенко І. В. Костенка М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні в залі суду міста Києва

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р.

у справі № 1570/4454/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТР Лоджистік»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТР Лоджистік» (далі - позивач, ТОВ «ТР Лоджистік») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2012 р. №№ 0000372240 та 0000382240.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 р. скасовано і прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 р.

Позивач своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовою особою ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ТР Лоджистік» з питань підтвердження відносин з ТОВ «Максан Транс» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт № 1426/22-4/36851500 від 04.05.2012 р. та встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198, 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК), наслідком чого стало заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму у 15 333 грн. та завищення операційних витрат на 17 633 грн. Зміст порушень полягав в документальному оформленні отримання послуг з перевезення вантажів від ТОВ «Максан Транс» без реального отримання їх (послуг) в натурі.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 22.05.2012 р. № 0000372240 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 200 748 грн. (основний платіж - 170 982 грн., штрафні санкції - 29 766 грн.) та № 0000382240 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 207 948 грн.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскаржуваними податковими повідомленням-рішенням податкові зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток визначені відповідачем позивачу у порушення норм діючого законодавства, а відтак й штрафні (фінансові) санкції нараховані позивачу не правомірно.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду з огляду на наступне.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК (який набрав чинності з 01.01.2011р. та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 09.03.2011 р. між ТОВ «ТР Лоджистік» та ТОВ «Максан Транс» був укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів № 09/03/11-02, відповідно до якого позивач доручив ТОВ «Максан Транс» експедицію, тримання, транспортування та доставку імпортних-експортних вантажів.

З врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договору, податкових накладних, актів здачі-приймання виконаних робіт, подорожніх листів, прийому-передачі, банківських виписок тощо, судом апеляційної інстанції вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ «Максан Транс».

Вказаним спростовуються висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів реальності виконання сторонами спірної угоди. Вказані первинні документи підтверджують фактичне отримання позивачем послуг, що були предметом вказаного договору, обсяг цих послуг. При цьому акти виконаних робіт містять підписи осіб, які скріплені печатками підприємств, що виключає сумніви у відсутності повноважень цих осіб на підписання актів і іншого податковим органом належними та допустимими доказами не доведено.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послуги) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочин вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 22.05.2012 р. №№ 0000372240 та 0000382240, вимоги щодо скасування зазначених податкових-повідомлень були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. у справі № 1570/4454/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. В. БорисенкоПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська