Court ruling № 31284130, 20.05.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2013 р. м. Київ К-35863/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській областіна постановуГосподарського суду Київської області від 11.04.2008та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009у справі №А12/010-07/4 (22-а-21449/08) за позовомСпоживчого товариства «Марина»доКагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській областіпровизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство «Марина» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області від 10.06.2006 №№0004002301/0 та 00033992301/0.

Постановою Господарського суду Київської області від 11.04.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009 у даній справі, вказаний позов задоволено частково, податкове повідомлення-рішення від 10.10.2006 №00033992301/0 скасовано повністю, а податкове повідомлення-рішення від 10.10.2006 №0004002301/0 - в частині визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість загалом на суму 10431,00 грн., з яких 6921,00 грн. - сума основного платежу та 3510,00 грн. - сума штрафних санкцій; в решті позову відмовлено

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства;

- за результатами перевірки складено акт №87/23-1/30486545 від 10.10.2006, згідно висновків якого, серед іншого, встановлено порушення позивачем пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на суму 1958,00 грн., та пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 7059,00 грн.;

- на підставі акта перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0003992301/0 від 10.10.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2937,00 грн., в тому числі 1958,00 грн. основного платежу та 979,00 грн. штрафних санкцій;

2) податкове повідомлення-рішення №0004002301/0 від 10.10.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10638,00 грн., в тому числі 7059,00 грн. основного платежу та 3579,00 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2937,00 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 10431,00 грн., з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до приписів п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Судами були досліджені первинні документи, на підставі яких позивачем були віднесені суми понесених ним витрат до валових, встановлено перевищення валових витрат над валовими доходами та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум, віднесених до валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши правомірність формування позивачем валових витрат у спірному податковому періоді, дійшли висновку про безпідставність висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток за ІV квартал 2004 року та, як наслідок, донарахування останньому податку на прибуток за цей період.

Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 названого Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити інформацію, зазначену окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997р. №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно п.5 названого Порядку податкова накладна вважається недійсною у випадках її заповнення іншою особою, ніж вказано у п. 2 цього порядку.

За вимогами п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 названого Закону забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт послуг).

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням пп.7.4, пп.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами (ДП AT «Київхліб «Хлібокомбінат №12», ДП ЗАТ «Оболонь Фастівський пивзавод» та ІП «Кока-Кола Біверіджиз Україна Лімітед») податкових накладних та сплачено вартість товару з ПДВ. На час здійснення господарських операцій названі контрагенти були зареєстровані у встановленому законодавством порядку, їх установчі документи та свідоцтво платника ПДВ були дійсними.

В розрізі наведеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами (що також підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 8113 від 22.11.2007, проведеної у даній справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз), не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами, та заниження ним податку на додану вартість в сумі 6921,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Київської області від 11.04.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний