Court ruling № 30899237, 10.04.2013, Kyiv Administrative Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12467/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Александровича О.М. Коновал Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «САТЕР» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішення № 0005562303 від 19.08.2011, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2011 року ПАТ «Акціонерна компанія «САТЕР» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005562303 від 19.08.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2011 року позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ «Акціонерна компанія «САТЕР» зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною державною адміністрацією м. Києва 09.12.1994 за № 10741050004004868 (код ЄДРПОУ 19015984) та перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

На підставі наказу № 1956/23-03 від 27.08.2011 та направлення на перевірку № 1953/23-03 від 28.07.2011 працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Акціонерна компанія «САТЕР» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «Сіон-Пласт» за січень 2011 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт № 1806/23-03/19015984 від 09.08.2011 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005562303 від 19.08.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 220 768,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 220 767,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1,00 грн.

Так, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку із віднесення позивачем коштів при взаємодії з ПП «Сіон-Пласт». Підставою для такого висновку відповідача стали акти невиїзних позапланових документальних перевірок ПП «Сіон-Пласт» від 04.03.2011 та 11.04.2011, якими встановлено нікчемність правочинів з контрагентами.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім цього, для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Сіон-Пласт» укладено Договір № 315-С/10 від 22.11.2010, Договір № 316-С/830 від 07.10.2010, Договір № 318-С/10 від 29.01.2011 на виконання яких було підписано акти здачі-приймання робіт, видані податкові накладні.

Фіктивність ПП «Сіон-Пласт» податковим органом визначена у зв'язку із тим, що за юридичною адресою підприємства відсутній директор, фактичне місцезнаходження підприємства встановити немає можливості, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Крім того, в Акті податковий орган посилається на службову записку ГВПМ ДПІ Шевченківського району м. Києва № 3770/ДПІ/26-10/3 від 15.06.2011, в якій зазначено, що в ході проведення заходів щодо відпрацювання ПП «Сіон-Пласт» проведено почеркознавчу експертизу підписів директора ПП «Сіон-Пласт» гр. ОСОБА_7, після чого встановлено, що підписи на звітних та інших документах йому не належать, що підтверджується висновком спеціалістів Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ в м. Києві науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 750 від 16.05.2011.

На підставі викладеного, відповідачем в Акті перевірки сформульовано висновок, що фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Сіон-Пласт» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

В Акті зазначено, що ПП «Сіон-Пласт» був зареєстрований платником податку на додану вартість в ДПІ у Печерському районі м. Києва 26.08.2010, свідоцтво платника податку на додану вартість № 100299273 анульовано 12.03.2011.

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті Державної податкової адміністрації України, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Сіон-Пласт» анульоване 09.06.2011, а не 12.03.2011, як зазначено в Акті. Таким чином, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано після господарських операцій з позивачем.

Відповідно до п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Разом з тим, ПП «Сіон-Пласт» знаходиться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується Витягом від 16.08.2011.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Обговорюючи питання реальності виконання робіт між позивачем та ПП «Сіон-Пласт» за Договорами № 315-С/10 від 22.11.2010, № 316-С/830 від 07.10.2010, № 318-С/10 від 29.01.2011, колегія суддів виходить з наступного.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем доведені не були.

Отже, аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що зміст зазначених вище договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Оскільки відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0005562303 від 19.08.2011, колегія суддів не вбачає правових підстав для відмови в задоволенні вимог даного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2011 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 15.04.2013

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.