№ 30847103, 22.04.2013, Vinnytsia District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

22 квітня 2013 р. Справа № 802/1732/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Віктора Володимировича

позивача: Постоєнко Л.В.

відповідача: Лабунець Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Вінницяголовпостач"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося публічне акціонерне товариство «Вінницяголовпостач» з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомленя-рішеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, Вінницькою ОДПІ складено акт №887/22-05/01880612 від 14.03.2013р., яким зафіксовано завищення суми податкового кредиту і як наслідок заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті, за період, який перевірявся. На підставі висновків, викладених в акті перевірки Вінницькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із висновками, викладеними у акті перевірки та винесеним рішенням, оскаржив їх до суду та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 11.04.2013 року провадження за даним позовом було відкрито та справу призначено до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просила задовольнити повністю. Додаткового наголосила, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами. Крім того, на підтвердження формування податкового кредиту платником ПДВ надано під час проведення перевірки первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентом.

Представник відповідача заперечив щодо заявленого адміністративного позову, просив суд відмовити у його задоволенні. Заперечуючи проти позову, наголосив, що податковий орган діяв у межах та у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами перевірки позивача є цілком правомірними та не підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, виконавчим комітетом Вінницької міської ради зареєстровано публічне акціонерне товариство «Вінницяголовпостач» та відповідно до свідоцтва є платником податку на додану вартість.

На підставі наказу від 04.03.2013 р. за № 834, старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС Гончаровою Людмилою Петрівною була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Вінницяголовпостач» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Матадор» за травень, вересень та жовтень 2012 року. За результатами перевірки складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 14.03.2013 р. за № 887/22-05/01880612.

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено порушення п. 198.1, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 32465,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 28 березня 2013 р. на підставі акта документальної позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Вінницяголовпостач» від 14.03.2013 р. за № 887/22-05/01880612 Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 32465,00 грн., в тому числі за основним платежем 21643 грн., штрафна санкція 10822 грн.

Позивач не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0000732201 від 28.03.2013 року вважає його протиправним і за таких обставин звернувся до суду з його оскарженням..

Визначаючись щодо позовних вимог позивача, суд виходив з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту перевірки, податковим органом були встановлені порушення п. 198.1, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України , в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 32465,00 грн.

Так, на думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з TOB «Матадор» не мають реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин.

Свої доводи відповідач обґрунтовує тим, що підставою визнання господарських операцій сумнівними, податковий орган зазначає висновки акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 року № 7200/224/31820299 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства.

За таких обставин податковий орган робить висновок про відсутність у позивача наміру реального створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами (ст.234 ЦК України) з метою формування штучного податкового кредиту.

Суд не погоджується із такими доводами податкового органу з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач протягом періоду, що перевірявся, уклав договори купівлі продажу №23 від 04.05.2012р. та №23 від 10.05.2012р. з ТОВ "Матадор". Зазначені договори є типовими. Так, відповідно до п.1.1. договору продавець - ТОВ "Матадор" зобов'язувався передати , а покупець ПАТ «Вінницяголовпостач» зобов'язався прийняти та оплати товар. У п. 2.1 цього договору зазначалась вартість товару з ПДВ. Відповідно до п. 2.2. договору ціна товару визначалась у накладній. Товар супроводжувався накладною з зазначенням назви товару, ціни за одиницю, загальною вартістю товару та податковою накладною. Разом з договорами позивач надав суду відповідні видаткові та податкові накладні , а також товарно-транспортні накладні.

Крім того, у матеріалах справи містить лист позивача, яким він відповідно до ч.3 п.8 Порядку оформлення результатів документальних перевірок, надав протягом встановленого часу відповідні документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій ( а.с.26-27).

Крім того, суд зазначає, що, наявність товарно-транспортних накладних, як підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей, не впливає на формування податкового кредиту, оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності.

Так, товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність такої накладної у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, посилання податкового органу про відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим, з акту перевірки перевіряючий посилається на акт перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 року № 7200/224/31820299 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Матадор». Як вбачається із даного акта, податковим органом була проведена перевірки контрагента позивача- ТОВ "Матадор" та встановлено факт відсутності реального здійснення господарських операцій на підставі формування податкового кредиту від підприємств- «податкових ям»; відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Проте, суд звертає увагу на те, що у даному випадку зазначені обставини ніяким чином не пов'язаний з господарською діяльністю позивача. В подальшому, податковий орган робить висновок що фінансові-господарські операції між ТОВ "Матадор" та позивачем не мають реального товарного характеру.

Суд критично ставиться до таких посилань відповідача , з огляду на наступне.

Так, констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Разом з тим, згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного, слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договори купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку позивача.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані позивачем, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті на його основі є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 324,65 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000732201 від 28.03.2013 року.

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства "Вінницяголовпостач" судові витрати у розмірі 324,65 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна