№ 30732469, 09.04.2013, Vinnytsia District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

09 квітня 2013 р. Справа № 802/697/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Панченка Т.Д.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Лесика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до: Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень №0002871721 та № 0002881721 від 17.12.2012 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС проведено планову документальну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011р., за результатами якої складено акт № 3194/1721/НОМЕР_2 від 05.12.2012 року. В подальшому, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002881721 від 17.12.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 103201,50 грн. (в тому числі штрафна санкція 8813,5 грн.) та податкове повідомлення - рішення № 0002871721 від 17.12.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 117637,76 грн. (в тому числі штрафна санкція 23527,55 грн.).

На думку позивача, вказані рішення є необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив задовольнити вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи, викладені в запереченні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу № 2786/17 від 01.11.2012 р. та направлення на перевірку від 19.11.2012 року за № 2976/17, виданого Вінницькою ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби, податковим інспектором проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01ю.2011 року по 31.12.2011 року, наслідки якої оформлені актом №03194/1721/НОМЕР_2 від 05.12.2012 року.

Зокрема, перевіркою встановлено порушення платником податків п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

За наслідком проведеної перевірки та складеного органу податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення № 0002871721 від 17.12.2012 року, якими позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 94110,21 грн., та №0002881721 від 17.12.2012 року, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 94388 грн.

Донарахування податку з доходів фізичних осіб обґрунтовано тим, що за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. валові витрати ФОП ОСОБА_3 сформовані за відсутності документального підтвердження понесення таких витрат.

Так, в акті перевірки зазначено, що перевіркою правильності визначення валових витрат, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, встановлено розбіжність на суму 563315 грн., що виникла в результаті порушення п. 44.1 ст. 44, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України. В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі (виконання) робіт, послуг від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі робіт (послуг), довіреностей, податкових накладних.

Відповідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Фактично вказані висновки податкового органу ґрунтуються на поясненнях ФОП ОСОБА_3 (про ненадання документів на підтвердження витрат по причині їх відсутності) та актів, складених за результатами перевірки контрагентів позивача, а саме:

- акту про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Вестлайн-груп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року від 01.06.2011 р. №601/23-9/37402660 ДПІ у Печерському районі м. Києва;

- акту про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Сорента» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 року від 02.06.2011 № 610/23-6/37403012 ДПІ у Печерському районі м. Києва;

- акту про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Сорента" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 року від 24.06.2011 №753/23-6/37403012 ДПІ у Печерському районі м. Києва;

- акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "АСТОРІЯ ГРУП", щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.06.2011р. по 31.07.2011р від 14.02.2012р. № 653/23-02/37505972 ДПІ у Печерському районі м. Києва.

- акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Асторія ГРУП" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.08.2011 р. по 31.10.2011 р. від 06.04.2012 р. №715/22-03/37505972 ДПІ у Печерському районі м.Києва.

Зі змісту акта перевірки ФОП ОСОБА_3 вбачається, що у перелічених вище актах контрагентів (ТОВ «Вестлайн-груп», ТОВ «Асторія Груп», ТОВ «Сорента») встановлені частини п'ятої статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216, ЦК України, а саме, недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.

У зв'язку із вищевикладеним та відсутністю факту реального вчинення господарських операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб, податковим органом сформовано висновок, що правочини укладені між ФОП ОСОБА_3 та вказаними підприємствами постачальниками робіт (послуг) не спричинили реального настання юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. А отже, придбання послуг по моніторингу експедиторських послуг та пошуку клієнтів у ТОВ "Вестлайн-Груп", ТОВ "Сорента", ТОВ "Асторія Груп" здійснювалось з метою отримання податкової вигоди шляхом штучного формування валових витрат та, відповідно, включення до валових витрат суми 420940 грн. є недійсним.

Що стосується донарахованих сум податку на додану вартість, то відповідно до підрозділу 2.5.2 акту перевірки ревізором - інспектором встановлено порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме, до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року позивачем включено податкову накладну на придбання робіт (послуг) від 31.10.2011 р. №3114, отриману від ТОВ "Асторія Груп" на суму ПДВ 10200 грн., що не підтверджено податковими накладними та порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій.

Крім цього зазначено, що відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою ухилення від оподаткування шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Згідно акту перевірки, таке порушення має місце в зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ отриманих у складі придбання послуг з моніторингу та пошуку клієнтів у ТОВ "Вестлайн-Груп", ТОВ "Сорента", ТОВ "Асторія Груп" , які згідно з висновками акту, не спричинили реального настання юридичних наслідків.

В ході розгляду справи представником позивача в обґрунтування своєї позиції щодо фактичного отримання та подальшого використання наданих суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 послуг з моніторингу експедиторських послуг та пошуку клієнтів в її господарській діяльності та наявності відповідного причинно-наслідкового зв'язку, надано самі договори на надання зазначених послуг, акти приймання - передачі, податкові накладні, платіжні доручення.

Визначаючись щодо заявленого позову, суд виходить з наступного.

Пунктом 86.1 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В свою чергу, порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджений наказом ДПА України від 22.12.2010 року за № 984, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 (далі Порядок).

Пунктом 5.2. Порядку встановлено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Дослідивши акт перевірки та інші матеріали справи, судом встановлено, що фактично підставою для формування висновків акта перевірки ФОП ОСОБА_3 слугували акти перевірок контрагентів позивача ТОВ "Вестлайн-Груп", ТОВ "Сорента", ТОВ "Асторія Груп", які надавали послуги з моніторингу експедиторських послуг та пошуку клієнтів.

Відповідно до пункту першого акту перевіркою встановлено, що згідно даних обліку в період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 здійснювала єдиний вид господарської діяльності: транспортно-експедиційні послуги.

В акті перевірки (арк. 9) як на підставу формування висновків про наявність порушень зазначено про пояснення ФОП ОСОБА_3, згідно яких остання не може надати первинні документи в підтвердження формування валових витрат в зв'язку з їх відсутністю. При цьому, податковим органом не надано жодного належного та допустимого доказу з обґрунтування таких висновків. Також, як вже зазначено, процитовано акти перевірки контрагентів.

Натомість представником позивача в обґрунтування правомірності формування як валових витрат так і податкового кредиту надано договори про надання послуг з моніторингу експедиторських послуг та пошуку клієнтів, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення.

З огляду на зазначене суд критично оцінює посилання податкового органу на факт відсутності та не надання первинних документів під час проведення перевірки.

Аналогічна ситуація склалася щодо тверджень податкового органу про відсутність податкової накладної на придбання послуг від 31.11.2011 року за № 3114 отриманої від ТОВ "Асторія Груп", в зв'язку з чим було встановлено порушення положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Належним чином завірена копія вказаної податкової накладної долучена до матеріалів справи.

Окремо, щодо висновків податкового органу про порушення як позивачем так і його контрагентами приписів ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірки контрагентів. Адже обставини, відображені у актах є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, на підтвердження фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Вестлайн-Груп", ТОВ "Сорента", ТОВ "Асторія Груп" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, як вже зазначалось, позивачем до суду було надано: договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, які підтверджують факт отримання послуг від ТОВ "Вестлайн-Груп", ТОВ "Сорента", ТОВ "Асторія Груп" та платіжні доручення, які підтверджують факт оплати позивачем отриманих послуг.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також слід наголосити, що чинним податковим законодавством не передбачено вимоги доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснення ним витрат саме у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, що в даній справі має місце. Позивач замовляв наданні йому послуги з моніторингу експедиційних послуг та пошуку клієнтів на свій страх і ризик, що не заборонено Господарським кодексом України отримання прибутку в подальшому. Вказаний факт не спростовується податковим органом.

Підставою для не включення до складу валових витрат є лише повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених документально, що у даній справі не мало місце, адже письмові документи суду надано.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їхні вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували б доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень. За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовільнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 17.12.2012 р. за № 0002871721 та № 0002881721.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна