Decision № 30586613, 09.04.2013, Osnovianskyi District Court of Kharkiv City (until 25.04.2025 - Chervonozavodskyi District Court of Kharkiv City)

Справа № 2035/5803/2012

№ производства 2/646/146/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.04.2013 року Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого - судді Журавель В.А.,

При секретарі - Бікасовій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Погарщинська сільська рада Полтавської області, про визнання недійсним заповіту та визнання права власності у порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Погарщинська сільська рада Полтавської області, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся у червні 2012 року до суду, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його рідна сестра ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкала АДРЕСА_1. Причиною смерті ОСОБА_3 є механічна асфіксія, повішення, тобто вона закінчила життя самогубством. З 1986 року ОСОБА_3 страждала психічним розладом здоров»я, їй було встановлено діагноз шизофренія, у зв'язку із чим вона неодноразово проходила курс лікування в Харківській клінічній психіатричній лікарні № 3. Крім того, з 2000 року ОСОБА_3 хворіла рядом тяжких хронічних захворювань: ішемічною хворобою серця, церебральним атеросклерозом, гіпертонічною хворобою, жовчокам»яною хворобою, хронічним холециститом, тому перебувала на обліку в поліклініці № 11 м. Харкова. За життя ОСОБА_3 належала вищезазначена квартира на підставі свідоцтва про право на житло від 25 серпня 1999 року. ОСОБА_3 проживала одна, позивач часто навідувався до неї, доглядав її, допомагав матеріально та фізично. При цьому вона постійно скаржилася на стан здоров»я, а її психічний стан свідчив про те, що шизофренія прогресувала. Після смерті ОСОБА_3 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але дізнався, що при житті нею було складено заповіт, згідно якого вона заповідала все свої майно ОСОБА_2 Позивач вважає, що через стійкий розлад здоров»я ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, внаслідок хронічних захворювань, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі. Позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, оскільки дітей та чоловіка вона не мала. Тому позивач за основним позовом ОСОБА_1 просив визнати заповіт № 69 від 15 серпня 2011 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 недійсним та визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3

22 жовтня 2012 року до суду із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_2, в якому він зазначив, що за життя його тітка ОСОБА_3 15 серпня 2011 року склала заповіт, згідно якого заповідала все належне їй майно йому, ОСОБА_2 Після її смерті він звернувся до 7-ї ХДНК із заявою про прийняття спадщини, однак не зміг оформити свої спадкові права, оскільки всі документи на спадкове майно знаходяться у ОСОБА_1, який відмовився повернути документи. Тому ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті його тітки ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

В судове засідання позивач за основним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 не з»явилися з невідомих суду причин, не дивлячись на неодноразові виклики, про причину неявки суд не сповістили.

Представники відповідача за основним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти основного позову заперечували, зустрічний позов підтримали та пояснили, що ОСОБА_3 ніколи не страждала на психічні захворювання. Дійсно у неї була гіпертонічна хвороба, можливо ішемічна хвороба серця, однак це ніяк не пливало на її психічний стан. ОСОБА_3 проживала одна, її чоловік помер раніше, а дітей вона не мала. Позивач, який вказав свою адресу проживання у м. Харкові, фактично проживає в Росії, тому фізично не міг ні доглядати ОСОБА_3, ні надавати їй матеріальну та фізичну допомогу. ОСОБА_3 влітку 2011 року приїжджала до своєї сестри ОСОБА_5 у с. Погарщина Полтавської області, довгий час провела у гостях у її сім»ї, де їй сподобалося як її приймали, доглядали, тому вона вирішила скласти заповіт на сина ОСОБА_5 - ОСОБА_2, свого племінника, хоча про це її ніхто не просив, це було її особисте волевиявлення. Тому в Погарщинській сільській раді вона склала заповіт, де його було посвідчено. Після того, як ОСОБА_3 повернулася до м. Харкова, вони телефонували один одному, а у грудні вона перестала підходити до телефону. Спочатку це не викликало здивування, але коли пройшов вже довгий час, ОСОБА_5 додзвонилася до її сусідки та дізналася, що ОСОБА_3 померла. Також вона дізналася, що її поховав брат ОСОБА_1, який ніяким чином не повідомив сім»ю ОСОБА_5 про смерть ОСОБА_3 Після чого ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, при цьому ОСОБА_1 став вмовляти його відмовитися від спадщини на його користь, а коли ОСОБА_2 відмовився, то позивач забрав документи і більше їх не повернув. Враховуючи, що у ОСОБА_2 відсутні правовстановлюючі документи на квартиру, він не має змоги отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі.

Представник третьої особи -Погарщинської сільської ради Полтавської області в судове засідання не з»явився, надав судові заяву про розгляд справи за його відсутності. Крім того, суду було надано письмові пояснення, в яких зазначено, що представник третьої особи заперечує проти основного позову та зазначив, що на час складання заповіту заповідач ОСОБА_3 була дієздатною, знаходилася при здоровій пам»яті, усвідомлювала значення своїх дій. Волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі, фізичного чи психічного насильства на заповідача не було.

Суд, вислухавши пояснення представників відповідача за основним позовом, перевіривши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню, позов ОСОБА_2 обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації виконкому Харківської міської ради 25 серпня 1999 року за р. № 90-99-203251 / а. с. 11/.

Згідно довідки КП «Жилкомсервіс» ОСОБА_3 проживала та була постійно зареєстрована у вказаній квартирі з 08 травня 1969 року по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року одна / а. с. 9 /.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року /а. с. 8/. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

Як вбачається з копії спадкової справи 7-ї Харківської державної нотаріальної контори 15 серпня 2011 року ОСОБА_3 було складено заповіт, відповідно до якого все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, вона заповіла ОСОБА_2, 1982 року народження. Вказаний заповіт було посвідчено 15 серпня 2011 року секретарем Погарщинської сільської ради Лохвицького району Полтавської області за р. №69 / а. с. 105/.

Крім того, з матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулися її брат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 / а. с. 92-94/.

Згідно до ст. 1234, 1235 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Тобто ОСОБА_3, як фізична особа з повною цивільною дієздатністю, призначила своїм спадкоємцем ОСОБА_2 і заповідала йому все своє майно.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, а у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку право на спадкування має відповідач ОСОБА_2, як особа, яка визначена в заповіті, а позивач ОСОБА_1, як спадкоємець другої черги за законом, не набуває права на отримання спадкового майна.

В позовній заяві позивач ОСОБА_1 послався на те, що внаслідок стану свого здоров»я ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, а також складення заповіту не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, тому просив визнати заповіт, складений ОСОБА_3 15 серпня 2011 року, недійсним. При цьому позивач послався на те, що ОСОБА_7 хворіла шизофренією, часто перебувала на лікуванні в Харківській клінічній психіатричний лікарні № 3.

Однак з довідки Харківській обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 вбачається, що ОСОБА_3 в період з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року на стаціонарному лікуванні не перебувала / а. с. 39/.

Відповідно до повідомлення Харківського міського психоневрологічного диспансеру № 16 ОСОБА_3 в диспансері не лікувалася та за медичною допомогою не зверталася /а. с. 43/.

З лікарського свідоцтва про смерть № 3379-ДМ від 05 грудня 2011 року вбачається, що причиною смерті ОСОБА_3 є механічна асфіксія, повішення / а. с. 10/. Однак 12 грудня 2011 року постановою слідчого СВ Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області було відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом доведення до самогубства ОСОБА_3, оскільки ознак насильницької смерті на трупі останньої були відсутні.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Як вбачається з акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 184 від 07 березня 2013 року ОСОБА_3 при житті не виявляла ознак стійкого хронічного психічного захворювання, яке позбавляло її можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_3 на момент оформлення заповіту 15 серпня 2011 року була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними / а. с. 183-187/.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 на момент складання та посвідчення заповіту 15 серпня 2011 року усвідомлювала значення своїх дій та керувава ними, що підтверджується актом судово-психіатричної експертизи.

Статтею 1257 ч. 2 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

З письмових пояснень представника третьої особи-сільського голови Погарщинської сільської ради Лохвицького району Полтавської області вбачається, що волевиявлення ОСОБА_3 при складанні заповіту було вільним і відповідало її волі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем ОСОБА_1 не надано судові доказів, що при складанні заповіту волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її волі. Крім того, позивачем не надано судові доказів, що ОСОБА_3 мала діагноз - шизофренія, у зв'язку із чим перебувала на обліку або проходила курси лікування у медичних закладах.

У зв'язку із чим суд приходить до висновку, що з підстав, визначених позивачем ОСОБА_1, заповіт, складений ОСОБА_3 15 серпня 2011 року, визнаний недійсним бути не може. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 та посвідченого Погарщинською сільською радою Полтавської області 15 серпня 2011 року, задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що у суда відсутні підстави для визнання недійсним заповіту, позивач ОСОБА_1 не може успадкувати за законом майно ОСОБА_3, оскільки не набуває такого права. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, задоволенню не підлягають.

Згідно до ст. 1269 ч. 1 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідачем ОСОБА_2 29 лютого 2012 року до нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини згідно заповіту, зв'язку з чим суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, оскільки при наявності заповіту на його користь, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Тому суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 225, 1217, 1223, 1257, 1235, 1262, 1268-1270 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 15 серпня 2011 року та посвідченого Погарщинською сільською радою Полтавської області за р. № 69 - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті рідної сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя - В.А. Журавель

.