Court ruling № 30369628, 13.03.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2013 р. м. Київ К/9991/2057/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Кравцова О.В., Масло І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року

у справі № 2а/0570/14829/2011

за позовом: Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

в с т а н о в и л а :

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі також -«Позивач») 30 серпня 2011 року звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»(надалі також -«Відповідач») про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»на користь державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, у сумі 9128,57 гривень та пеню у сумі 315,1 гривень, разом -9443,67 гривень на р/р 31216230700001 в ГУДКУ у Донецькій області.; ЄДРПОУ 34686537; МФО 834016; код платежу 50070000.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення.

Вказуючи на допущене неповне з'ясування судами обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року по справі № 2а/0570/14829/2011, скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року по справі № 2а-6381/11/1270 та задовольнити касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів і стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»на користь Державного бюджету України не сплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, та пеню загальною сумою 9443,67 гривень.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, складеного Відповідачем, середня облікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»у 2010 році складала 14 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі також -«Закон № 875-XII») -1, кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства вставлена інвалідність -0, тобто вакантним було одне робоче місце.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2010 року надавалися звіти до Володарського районного центру зайнятості Донецької області обласного центру зайнятості за формою №3-ПН за 2010 рік, відповідно до Інструкції про заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України 19 грудня 2005 року №420 про створення робочих місць для інвалідів, в яких зазначено про наявність вакансії за посадою «охоронець».

Згідно з розрахунку позивача адміністративно-господарські санкції відповідача за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році нараховані у розмірі 9128,57 гривень.

Сума адміністративно-господарських санкцій, у встановлений статті 20 Закону № 875-XII строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, у зв'язку з чим відповідачу була нарахована пеня за порушення строків сплати адміністративно - господарських санкцій відповідно до статті 20 цього Закон і пункту 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону») з 120 % річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Згідно наданих позивачем розрахунків, сума пені, яку має сплатити відповідач, становить 315,10 грн.

В листі Володарського районного центру зайнятості від 11 жовтня 2011 року №01-24/1019, надісланого суду першої інстанції на виконання ухвали суду, зазначено, що центром не направлялися інваліди для працевлаштування на товариство з обмеженою відповідальністю «Перемога», оскільки інвалідів, які мешкають в с. Новогригорівці, в центрі на обліку не перебувають, а одна особа, яка могла б бути влаштованою на це підприємство, є за спеціальністю бухгалтером і їй підшуковувалася посада, яка відповідає її освіті.

Відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Частиною 2 статті 18 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзаців 1 та 2 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В той же час, згідно абзацу 3 статті 181 Закону № 875-XII пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань здійснює Державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Відповідачем вживалися заходи, передбачені законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв'язку з цим покладення відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.

Так, згідно положень частини 2 статті 218 Господарського кодексу, України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12.

Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В той же час, суди дійшли вірного висновку про те, що за правилами абзацу 2 статті 20 Закону № 875-XII пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином, відсутність факту сплати обумовлює відсутність об'єкту обчислення пені.

Відтак, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Таким чином, ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими. Доводи позивача щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій чинного законодавства є безпідставними.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча : Н. Є. Блажівська

Судді: О. В. Кравцов

І.В. Масло