№ 30288970, 29.03.2013, Odesa District Administrative Court

Справа № 815/1444/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2013 року о 10.18. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.

при секретарі судового засідання: Каракаш Ю.І.

за участю сторін:

від позивача представник - ОСОБА_1, за довіреністю

від відповідача представник - Шинкаренко Ю.В., за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області про скасування рішення №371730 від 13.02.2013 року про відмову в реєстрації права спільної часткової власності та зобов'язання зареєструвати право спільної часткової власності,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулася ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області про скасування рішення №371730 від 13.02.2013 року про відмову в реєстрації права спільної часткової власності та зобов'язання зареєструвати право спільної часткової власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.01.2013 року представником позивача були подані до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області документи для проведення державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_3 на 376/2000 частки квартири АДРЕСА_1, але 19.02.2013 року було отримано рішення №371730 від 13.02.2013 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, на підставі того, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2011 року у справі №2-3796/11 є незрозумілим.

Позивач не погоджується з цим рішенням, оскільки вважає, що перевірка законності судового рішення, яке набрало законної сили, не є компетенцією державного реєстратора і здійснюється в передбаченому законом порядку. Крім того, в рішенні про відмову у реєстрації не зазначено, які саме документи не відповідають вимогам закону, не роз'яснено порядок та строки його оскарження, а також, позивачу не були повернуті кошти, сплачені за отримання Витягу із реєстру. Зазначені дії відповідача є незаконним, оскільки грубо порушують права заявника, гарантовані Конституцією України та іншими нормативними актами, зокрема володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а подані представником документи дають можливість встановити відповідність заявлених позивачем прав документам, що їх посвідчують, у зв'язку з чим позивач просить суд скасувати оскаржуване рішення та зобов'язати відповідача зареєструвати право спільної часткової власності на 376/2000 частки квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.28-32).

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача судом встановлені по справі наступні факти та обставини.

31.01.2013 року представником позивача було подано до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області документи для проведення державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_3 на 376/2000 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2011 року у справі №2-3796/11, але 19.02.2013 року представник позивача отримала рішення №371730 від 13.02.2013 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, на підставі того, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що посвідчують, а саме: заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2011 року у справі №2-3796/11 є незрозумілим.

Судом достовірно встановлено, що за ОСОБА_3 зареєстровано 376/200 частини квартири АДРЕСА_1, що складається з житлових приміщень « 10», « 11», житлової площі 37 кв.м, санвузол « 7», площею 3,1 кв.м, кухні « 8», площею 4,6 кв.м, коридор « 9», площею 5 кв.м., коридор « 1», загальний, на праві спільної часткової власності разом з ОСОБА_4

З пояснень представника відповідача судом достовірно встановлено, що за ОСОБА_4 також зареєстровано 376/200 частини вищезазначеної квартири на праві спільної часткової власності. Тобто в квартирі АДРЕСА_1 житлові приміщення «10», « 11», житлової площі 37 кв.м, санвузол « 7» площею 3, 1 кв.м, кухні « 8», площею 4, 6 кв.м, коридор « 9», площею 5 кв.м., належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та кожний з них мають рівну частку у праві спільної часткової власності в розмірі 376/2000.

Позивач звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності та визнання права власності за позивачем на частину спільної часткової власності, що належить відповідачу, оскільки він уникає переговорів стосовно продажу цій частки.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2011 року по справі № 2-3796/11 позовні вимоги позивача були задоволені, а саме: припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 на частку 376/2000 квартири АДРЕСА_1, яка складається з ? частини житлових приміщень «10», « 11», житлової площі 37 кв.м., ? - кухні « 8», ? - санвузла « 7», ?- коридору « 9», 376/2000 коридору «1», встановлено право власності ОСОБА_3 на частку 376/2000 квартири АДРЕСА_1, яка складається з ? частини житлових приміщень « 10», « 11», житлової площі 37 кв.м., ? - кухні « 8», ? - санвузла « 7», ?- коридору « 9», 376/2000 коридору « 1», зобов'язано стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 ринкову вартість 188/1000 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 725 20 грн., врахувавши депозитний внесок в сумі 5 705 грн.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи та досліджені докази, які є в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року N 1952-IV (далі Закон №1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст.4 Закону №1952-IV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 п. 1 ст. 8 Закону №1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Статтею 9 Закону №1952-IV передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Відповідно до ч. 2 п. 1, ч. 4 ст. 9 Закону №1952-IV, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 3 ст. 17 Закону №1952-IV передбачено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 20 ч. 2 Порядку ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року №1141, державний реєстратор вносить до запису про нерухоме майно такі відомості: тип об'єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об'єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об'єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об'єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов'язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю); адреса об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 24 Закону №1952-IV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Проаналізувавши положення зазначеного законодавства, з урахуванням досліджених доказів по справі у сукупності та встановлених фактів та обставин, суд вважає, що в діях Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області відсутні ознаки протиправності.

Відповідно до ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власністю є спільною частковою власністю. Згідно з ч. 1 ст. 357 Цивільного кодексу України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Судом достовірно встановлено, що за ОСОБА_3 зареєстровано 376/200 частини квартири АДРЕСА_1, що складається з житлових приміщень « 10», « 11», житлової площі 37 кв.м, санвузол « 7», площею 3,1 кв.м, кухні « 8», площею 4,6 кв.м, коридор « 9», площею 5 кв.м., коридор « 1», загальний, на праві спільної часткової власності разом з ОСОБА_4

З пояснень представника відповідача судом достовірно встановлено, що за ОСОБА_4 також зареєстровано 376/200 частини вищезазначеної квартири на праві спільної часткової власності. Тобто в квартирі АДРЕСА_1 житлові приміщення «10», « 11», житлової площі 37 кв.м, санвузол « 7», площею 3,1 кв.м, кухні « 8», площею 4,6 кв.м, коридор « 9», площею 5 кв.м., належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та кожний з них мають рівну частку у праві спільної часткової власності в розмірі 376/2000.

Позивач звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності та визнання права власності за позивачем на частину спільної часткової власності, що належить відповідачу, оскільки він уникає переговорів стосовно продажу цій частки.

Між тим, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2011 року по справі № 2-3796/11 позовні вимоги позивача були задоволені, шляхом припинення права спільної часткової власності ОСОБА_4 на частку 376/2000 квартири АДРЕСА_1, яка складається з ? частини житлових приміщень « 10», « 11», житлової площі 37 кв.м., 1/2 - кухні « 8», 1\2 - санвузла « 7», ?- коридору « 9», 376/2000 коридору « 1» та встановлення права власності ОСОБА_3 на частку 376/2000 квартири АДРЕСА_1, яка складається з ? частини житлових приміщень « 10», « 11», житлової площі 37 кв.м., 1/2 - кухні « 8», 1\2 - санвузла « 7», ?- коридору « 9», 376/2000 коридору « 1», що не дає змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Тому, суд дійшов висновку, що державним реєстратором не було допущено порушення вимог закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а отже відсутні правові підстави для скасування його рішення.

У зв'язку з цим, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача зареєструвати право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 376/2000 частки вищевказаної квартири відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси.

Посилання представника позивача на те, що відповідач самостійно може звернутися до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про роз'яснення судового рішення, якщо воно йому не зрозуміло не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 221 ЦПК України, лише особи, які брали участь у справі та державні виконавці можуть звернутися до суду з такою заявою. Також відповідно до ст. 220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №1952-IV, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 52 - 56 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, керуючись ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Також, враховуючи, що позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю, не підлягають стягненню на користь позивача судові витрат в сумі 34, 41 грн. з Державного бюджету України.

З огляду на вищевикладене, відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV, Порядку ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року №1141 та керуючись ст.ст. 2,4,6, 71,86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області про скасування рішення №371730 від 13.02.2013 року про відмову у реєстрації права спільної часткової власності та зобов'язання зареєструвати право спільної часткової власності - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 29 березня 2013 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

Повний текст постанови складено 29 березня 2013 року.