Court ruling № 29964067, 19.02.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2013 р. м. Київ К-27588/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року

у справі № 2а-403/10/1870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року, позов Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром»(позивач) до Державної податкової інспекції в м. Суми (відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000622306/0/62321 від 18 вересня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Сумихімпром»витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «Сумихімпром»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень, травень, червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в періоди жовтень 2008 року, лютий, квітень, травень 2009 року, за результатами якої складено акт № 6364/23-6/05766356 від 14 вересня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622306/0/62321 від 18 вересня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 790 569,61 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, пункту 10.2 статті 10 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на неможливість проведення перевірок контрагентів позивача по ланцюгам постачання до виробника.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у Приватного виробничого підприємства «Валео+», Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна лізингова компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Шері»товарів та транспортного засобу, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, яку можливо встановити лише після проведення перевірок по ланцюгам постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.