Court ruling № 29644431, 14.02.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2013 року м. Київ К-2445/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Острович С.Е.

Степашко О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010

у справі № 2а-4741/08 (4/521)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київспецтранс»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Київспецтранс»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідачем 14.09.2007р. було проведено камеральну перевірку податкової декларації за результатами якої, про що складено Акт від 14.09.2007р. № 1538/1501/02772037.

Перевіркою встановлено порушення позивачем було виявлено порушення п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303 - нарахування збору в однократному розмірі при відсутності лімітів на розміщення відходів

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення -рішення № 0000138171/0 від 27.09.2007 про донараховано суму податкового зобов'язання за платежем за забруднення навколишнього середовища у розмірі 817 679,52 грн., у тому числі за основним платежем - 778 742,4 грн. та за штрафними санкціями -38 937,12 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 07.04.2005р. отримав ліцензію Міністерства охорони навколишнього середовища природного середовища на зберігання, заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини (АБ № 103017). Строк дії ліцензії встановлений з 02.09.2004р. по 02.09.2007р.

Частиною 5 ст. 39 Закону України «Про відходи»передбачено, що плата за розміщення відходів на територіях підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і здійснюють статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів та надають послуги у цій сфері, не сплачується.

Відповідно до п. 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою КМУ № 1218 від 03.08.1998р., власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Зважаючи на вищевикладене позивач не був зобов'язаний отримувати дозвіл та ліміт на розміщення відходів протягом строку дії ліцензії.

Норми ч.5 ст. 39 Закону України «Про відходи»та п. 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів не містять конкретного визначення виду відходів, щодо яких суб'єкти господарювання звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення, а ставлять лише вимоги до обов'язкової діяльності цих суб'єктів, пов'язаної із збиранням та заготівлею відходів згідно ліцензії.

Платниками збору за розміщення відходів на полігоні № 5, фактично є підприємства, установи, організації м. Києва, які отримали дозволи та ліміти на їх розміщення. За перший квартал 2007 року власники відходів сплачували цей збір позивачу разом з тарифами на послуги з прибирання, вивезення та знешкодження відходів, що були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1075 від 18.05.1998 року «Про затвердження тарифів на послуги з прибирання, вивезення та знешкодження твердих побутових відходів і рідких нечистот».

Позивач здійснює посередницьку діяльність по розміщенню відходів. У нього відсутній обов'язок повторно отримувати дозволи й ліміти на розміщення тих відходів, на які їх власники вже отримали дозволи і ліміти, чинне законодавство не передбачає повторного отримання дозволів та лімітів на утворення та розміщення одних і тих самих відходів.

Згідно розрахунків позивача за перший квартал 2007 року обсяг відходів, дозволених для розміщення на полігоні № 5 вказаним підприємствам та організаціям, згідно отриманих ними лімітів становив 114 868,8 тонн, а згідно податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за перший квартал 2007 року на полігоні № 5 у першому кварталі 2007 року фактично було розміщено відходів 74 319,72 тонн відходів.

Тобто, обсяги лімітів відходів, дозволених для розміщення на полігоні № 5 власникам цих відходів значно перевищують обсяги фактично розміщених відходів.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні..

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 у справі № 2а-4741/08 (4/521) слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 у справі № 2а-4741/08 (4/521) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко