Court ruling № 29086583, 28.01.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2013 року м. Київ К-39238/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р.

у справі №2а-2029/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер Інвест Технологія»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер Інвест Технологія»(далі -позивач) до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі -відповідач), скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.08.2009 р. №0001511601/0 (від 13.11.2009 р. №0001511601/0). Відшкодовано позивачу судові витрати у розмірі 3, 40 грн. сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача, за результатами якої складено акт від 10.08.2009 р. №1787/1601/34065867.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено податок на додану вартість за червень 2009 р. на 5 454, 00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.08.2009 р. №0001511601/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 727, 00 грн., у тому числі 5 454, 00 грн. основного платежу та 273, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2009 р. до складу податкового кредиту звітного періоду (рядок 10.1 декларації) включено податок на додану вартість у розмірі 5 454,00 грн. за податковими накладними, виписаними ВАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» в вересні 2008 р. на суму 5 438, 00 грн. та в жовтні 2008 р. на суму 16, 00 грн.

Відповідно до положення п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1.п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»кореспондує право на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з наявністю податкової накладної, за результатами господарської операції.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем податкові накладні від ВАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес»було отримано у червні 2009 року за товар, поставлений в попередніх звітних періодах, що підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних та податковою звітністю, зокрема, додатком №5 (розшифровка зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) до декларації.

Вказані податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість (у складі вартості товару) та суми цього податку.

Відтак, оскільки законодавчо закріпленою датою виникнення права на податковий кредит вважається дата фактичного отримання податкових накладних, то за відсутності доказів отримання накладних у іншому періоді ніж червень 2009 р., включення позивачем до складу податкового кредиту суми у розмірі 5 454, 00 грн. у червні 2009 р. ґрунтується на правильному застосуванні норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Частиною другої ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, надані у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р. у справі №2а-2029/10/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.