Decision № 2897387, 20.01.2009, Commercial Court of Luhansk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.09 Справа № 18/153пд(3/11пд)

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Електра», м. Луганськ

до відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору частково недійсним

за участю представників:

від позивача: Готін О.М. за дов. від 04.01.2008;

від відповідача: Яловега О.Г. за дов. від 09.01.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними п. 4.2 договору від 26.12.07 № 411 та додатку № 2 «Розрахунок за надання в тимчасове користування …»до цього договору.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на його необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

26.12.2007 між сторонами за позовом був укладений договір № 411 згідно якому, відповідач передав позивачу у тимчасове платне користування рекламні місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, визначається згідно Порядку, встановленому рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради і складає 18663,96 грн. на місяць (розрахунок на додатку № 2).

Рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 21.12.2007 № 358 був встановлений Порядок та розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 12.02.2008 по справі № 2 «а»- 76/08, яка набрала законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради від 21.12.2007 № 358 скасовано частково, а саме, скасовано Додаток «Розмір плати за 1 м кв. площі розташування рекламного засобу (Р)»до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 12.02.2008 по справі № 2 «а»- 290/08, яка набрала законної сили, було визнано відсутність у виконавчого комітету Луганської міської ради компетенції встановлювати розмір плати за розташування рекламних засобів.

На підставі вказаних доводів позивач заявив вимоги про визнати недійсними п. 4.2 договору від 26.12.07 № 411 та додатку № 2 «Розрахунок за надання в тимчасове користування …»до цього договору.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на його необґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав:

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Однак, в момент укладення оспорюваного договору, його пункт 4.2. не відповідав положенням ч. 1 ст. 648 ЦК України, так як рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 21.12.2007 № 358 (яким визначалася плата за користування місцями під рекламними засобами) було визнане судом таким, що прийняте некомпетентним органом незаконно, і судом скасовано (постанови Ленінського районного суду м. Луганська від 12.02.2008 по справі № 2 «а»- 76/08 та від 12.02.2008 по справі № 2 «а» - 290/08, які набрали законної сили).

Таким чином, в момент підписання договору його пункт 4.2. суперечив діючому законодавству.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ЦК України).

За таких обставин, позовні вимоги про визнання п. 4.2. договору недійсним підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, якими він заперечує проти позову (про те, що оспорюваний договір укладено відповідно до вимог закону), не приймаються судом до уваги в зв’язку з їх необґрунтованістю.

Враховуючи, що умова договору, яка визнана судом недійсною, є істотною умовою договору (ціна договору), то без даної умови договір не може існувати.

Однак, позивач наполягає саме на визнанні недійсним лише пункту 4.2. договору, а не всього договору.

Суд зв’язаний позовними вимогами позивача і не має права вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання. Клопотання про вихід за межі позовних вимог позивачем не заявлялося.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

В даному випадку частина (пункт) договору не пов’язаний з предметом спору, а сам є предметом спору.

Таким чином, судом неможливо застосовувати дану норму права для визнання договору повністю недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що договір не визнано повністю недійсним, двостороння реституція не застосовується.

Вимога про визнання недійсним додатку № 2 «Розрахунок за надання в тимчасове користування …»до договору від 26.12.07 № 411, не підлягає задоволенню в зв’язку з неправильним обранням позивачем способу захисту цивільного права.

Вказаний додаток до договору сам по собі не є правочином так як він навіть не підписаний сторонами і відповідно, його неможливо визнати недійсним.

Тому, у задоволенні вимоги про визнання недійсним додатку до договору слід відмовити за безпідставністю цих вимог.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати на державне мито в сумі 42,50 грн. (пропорційно кількості задоволених позовних вимог) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. (пропорційно кількості задоволених позовних вимог) покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним пункт 4.2 договору від 26.12.07 № 411, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Електра»(м. Луганськ, вул.Совєтська,43, ідентифікаційний код 24180337) та відділом реклами Луганської міської ради (м. Луганськ, вул. Коцюбинського,14, ідентифікаційний код 34791800).

3. Стягнути з відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ, вул. Коцюбинського,14, ідентифікаційний код 34791800, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Електра», м. Луганськ, вул.Совєтська,43, ідентифікаційний код 24180337, витрати на державне мито в сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн.; наказ видати.

4. В решті позову відмовити.

20 січня 2009 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 26 січня 2009 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя В.В. Корнієнко