Court ruling № 28834991, 21.01.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2013 р. м. Київ К-11883/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника Якименка Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010

у справі № 8/401 (22-а-42758/08)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта»(правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалою цього ж суду від 08.12.2008 у постанові виправлено описку: замість дати прийняття -26.11.2008 зазначено дату -03.12.2008.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 10.06.2008 № 0001294120/1, від 18.01.2008 № 0000164120/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 грн.

СДПІ у місті Києві по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у попередньому судовому засіданні судом касаційної інстанції здійснено заміну позивача у справі -Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»на його правонаступника -Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта»у зв'язку зі зміною найменування.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податковим повідомленням-рішенням від 18.01.2008 № 0000164120/0 визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 236250 грн., у тому числі 157500 грн. основного платежу та 78750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податковим повідомленням-рішенням від 10.06.2008 № 0001294120/1, прийнятим за наслідками адміністративного оскарження первісного податкового повідомлення-рішення від 18.01.2008 № 0000164120/0, визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 105000 грн., в тому числі 70000 грн. основного платежу та 35000 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкового зобов'язання слугували висновки перевірки, викладені в акті від 26.12.2007 № 1048/41-20/31570412, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Порушення полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту у листопаді 2006 року, січні 2007 року та червні 2007 року податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбанням юридичних послуг з розробки проекту Закону України з робочою назвою «Про внесення змін до ст. 292 Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за пошкодження магістральних трубопроводів)»на підставі договорів від 10.03.2006 № 02/06 та від 19.02.2006 № 17/06, укладених з ТОВ Адвокатською агенцією «Юком», оскільки придбані послуги не пов'язані з господарською діяльністю позивача. При цьому податковий орган виходив з того, що основним видом діяльності ВАТ «Укртранснафта»є транспортування сирої нафти магістральними трубопроводами. Відповідно до виду діяльності та штатного розпису у складі ВАТ «Укртранснафта»відсутній структурний підрозділ, який би встановлював відповідальність за пошкодження магістральних нафтопроводів.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком суду першої інстанції щодо правомірного нарахування позивачеві податку на додану вартість, оскільки понесені позивачем витрати з податку на додану вартість у зв'язку з придбанням юридичних послуг з розробки проекту закону не є такими, що здійснені у межах господарської діяльності.

Підпункт 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дозволяє включати до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Суд першої інстанції, виходячи з положень статті 93 Конституції України, згідно із якими право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України, дійшов правильного висновку, що розробка проектів Закону України не є функцією юридичної особи -суб'єкта господарювання. Тому, придбані платником податку послуги з розробки проекту Закону не можуть вважатися такими, що призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції -скасуванню, а ухвалена відповідно до закону та помилково скасована постанова суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2008

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло