№ 28675245, 16.11.2012, Odesa District Administrative Court

Справа № 1570/4957/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Соколенко О.М.

при секретарі -Кулішенко Є.С.

за участю: представника позивача -Тучкової Л.Л. (за довіреністю);

представника відповідача -Гасюченко С.М. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КАСПЕР» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «КАСПЕР» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 02.07.2012 року № 0001292250 форми «В4»і № 0001282250 форми «Р»та від 14.05.2012 року № 0001052250 форми «Р».

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що за результатом проведеної ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС документальної виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності TOB «КАСПЕР»щодо взаємовідносин з ПП «РЕКА»(код ЄДРПОУ 36919740) за період лютий 2011 року, відповідачем складено акт №1300/22-5/21004539 від 26.04.2012 року, яким встановлено порушення TOB «КАСПЕР»п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України по декларації з ПДВ за лютий 2011 року, оскільки TOB «КАСПЕР»безпідставно включило до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 439473,35 грн. по постачальнику ПП «РЕКА»(код ЄДРПОУ 36919740), чим занизило суму податку на додану вартість на загальну суму ПДВ - 439473,35 грн., яка підлягає перерахуванню та сплаті в бюджет. На підставі цього акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0001052250 від 14.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 439473,35 грн. За результатами оскарження в досудовому порядку, ДПС в Одеській області вказане податкове повідомлення-рішення скасоване в частині визначеного податку на додану вартість у розмірі 151226,00 грн., а в іншій частині - залишене без змін, у зв'язку із чим відповідачем винесені: податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 року № 0001292250 форми «В4», яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151226,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 року № 0001282250 форми «Р», яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 288247,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність в його діях порушень, викладених в акті перевірки, посилаючись на те, що ним при включенні до складу податкового кредиту відповідних спірних сум дотримано вимоги податкового законодавства, а реальність господарських операцій позивача з його контрагентом -ПП «РЕКА» підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку щодо придбання товару, в тому числі, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату отриманого товару та іншими супутніми документами, які наявні у позивача та які були надані податковому органу до перевірки.

Разом з цим, позивач зазначає, що відповідач при перевірці не врахував той факт, що на момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення ТОВ «КАСПЕР» до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість підтверджується тим, що контрагент позивача був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість та вів господарську діяльність, а отже, ТОВ «КАСПЕР» не може нести відповідальність за діяльність своїх контрагентів.

Крім того, позивач посилається, як на підставу правомірності його вимог, також на постанову Одеського окружного адміністративного суду по справі №2а/1570/10346/2011 від 03.02.2012 року, що набрала законної сили, якою визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за січень-квітень 2011 року, за наслідками яких був складений акт №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»та щодо включення до акту перевірки №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року висновків щодо нікчемності правочинів (ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 Цивільного кодексу України) при придбані та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання ПП «Река»з податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі товарів за такими правочинами.

Таким чином, позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі належним чином виписаних та отриманих податкових накладних, а висновки акту перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставними та помилковими, а отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі цього акту перевірки та за результатами розгляду скарг позивача, є недійсними та підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1, а.с.61-65), в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, мотивуючи це тим, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби в ході проведення перевірки ТОВ «КАСПЕР» правомірно зроблені висновки про те, що позивачем в порушення п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України по декларації з ПДВ за лютий 2011 року безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 439473,35 грн. по постачальнику ПП «РЕКА», чим занижено суму податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 439473,35 грн., оскільки перевіркою встановлено, що в податкових накладних, виписаних ПП «РЕКА»відсутнє прізвище особи, що склала та підписала податкові накладні, позивачем до перевірки не було надано документів, що підтверджують фактичне переміщення товару та згідно платіжних доручень, наданих до перевірки, встановлено, що призначення платежів по товарним накладним, вказаним в цих дорученнях, не відповідають товарним накладним, наданим до перевірки. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням вимог чинного податкового законодавства, є правомірними, а отже скасуванню не підлягають.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАСПЕР»(надалі - TOB «Каспер», позивач, підприємство) зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 02.02.1995 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 253566 (т.1,а.с.168).

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки підприємство знаходилось на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби та у період, за який проводилась перевірка, TOB «КАСПЕР»було зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 21 липня 2004 року №23209048 (т.1,а.с.169), що підтверджується п.2.5, п.2.6 акту перевірки (т.1,а.с.11).

На підставі направлення, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 03.04.2012 р. № 000649/488 та наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 03.04.2012 року № 352 (т.2,а.с.4), головним державним податковим ревізором-інспектором відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС Будігай І.Є., згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України з 10.04.2012 року по 24.04.2012 року проведено документальну виїзну перевірку TOB «КАСПЕР» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «РЕКА»за період лютий 2011 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС складено акт від 26.04.2012 року № 1300/22-5/21004539 (т.1,а.с.10-17), яким встановлено, що в порушення п.198.6 ст.198 V Податкового кодексу України по декларації з ПДВ за лютий 2011 року позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 439473,35 грн. по постачальнику ПП «РЕКА», чим занижено суму податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 439473,35 грн.

Вказаний акт отримав керівник підприємства, про що свідчить відповідний підпис на ньому.

На підставі вищевказаного акту перевірки від 26.04.2012 року № 1300/22-5/21004539, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2012 року №0001052250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 439474,35 грн., в тому числі, за основним платежем -439473,35 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 грн. за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (т.1,а.с.21).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням TOB «КАСПЕР» скористалось досудовим порядком оскарження та звернулось із відповідною скаргою від 24.05.2012 року за № 22 до Державної податкової служби в Одеській області (т.1,а.с.25-27). 13.06.2012 року за № 14841/10/10-2007 Державною податковою службою в Одеській області прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги, відповідно до якого Державна податкова служба в Одеській області скасувала податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2012 року №0001052250 в частині визначеного податку на додану вартість у розмірі 151226 грн., а первину скаргу в цій частині задовольнила, в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишила без змін, а скаргу директора TOB «КАСПЕР»- без задоволення (т.1,а.с.22-23). Також, у вказаному рішенні зазначено про необхідність ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС забезпечити врахування в послідуючих перевірках суми завищеного від'ємного значення ПДВ по декларації лютого 2011р. на 151226 грн. по рядку 24 «залишок від'ємного значення, попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, що підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду».

На підставі рішення Державної податкової служби в Одеській області про результати розгляду первинної скарги від 13.06.2012 року за № 14841/10/10-2007 та акту перевірки від 26.04.2012 року № 1300/22-5/21004539, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 року №0001292250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151226 грн. за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 року №0001282250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 288248,35 грн., в тому числі, за основним платежем -288247,35 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 грн. за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (т.1,а.с.18-19).

Не погоджуючись із рішенням ДПС в Одеській області та податковим повідомленням-рішенням від 14 травня 2012 року №0001052250, позивач 25.06.2012 року направив скаргу до Державної податкової служби України (т.1,а.с.31-33). Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги, залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 14 травня 2012 року №0001052250, з урахуванням рішення ДПС в Одеській області, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу ТОВ «КАСПЕР» - залишено без задоволення (т.1,а.с.28-30).

Не погодившись з висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив вищевказані рішення в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість.

В акті перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси одеської області ДПС зазначено, що згідно умов удаваної усної угоди про поставку товарів з ПП «РЕКА»до податкового кредиту були включені певні податкові накладні. Суми податку на додану вартість за відповідними податковими накладними включено до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображених у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за лютий 2011 року.

Як вбачається з акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з ПП «РЕКА»було надано видаткові та податкові накладні за період лютий 2011 року, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2011, декларація з ПДВ за лютий 2011 та додаток 5 до неї, банківські виписки.

При цьому, в акті перевірки зазначено, що в наданих до перевірки податкових накладних, виписаних постачальником ПП «РЕКА»відсутнє прізвище особи, що склала та підписала податкову накладну. Крім того, в акті зазначено, що перевіркою встановлено, що призначення платежів, згідно товарних накладних, вказаних в платіжних дорученнях, не відповідають товарним накладним, наданим до перевірки. Разом з тим, перевіряючим зазначено в акті, що документів, які підтверджують фактичне переміщення, транспортування товару до перевірки не надано, тобто неможливо підтвердити реальність здійснення операцій з контрагентами, у зв'язку із чим у відповідача виник сумнів щодо переміщення товару від ПП «РЕКА».

Також, відповідачем був використаний при перевірці акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси за №303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011 року «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»(т.1,а.с.73-103).

При цьому, доходячи висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем, в тому числі, було взято до уваги відомості, зазначені у вказаному акті про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА», зокрема відповідачем зазначено, що в ході проведення перевірки встановлено: неможливість фактичного здійснення ПП «РЕКА»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю фахівців, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч. 1 cт.203, ч.1 cт.207, cт.215, п 1 ст.216, cт.228, ЦК України в частині недодержання зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «РЕКА»з постачальниками та покупцями.

Враховуючи вищевикладене, відповідач в акті перевірки дійшов висновку про те, що в порушення вимог п. 198.6 ст.198 Розділу V Податкового Кодексу України Кодексу, TOB «КАСПЕР»включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по контрагенту ПП «РЕКА» у розмірі 439473,35 грн., чим занижено сплату податку на додану вартість на суму 439473,35 грн.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки з урахуванням рішень податкових органів, прийнятих за результатами розгляду скарг, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно витягу з ЄДР, одним із видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 46.49 -оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (т.1,а.с.123-125).

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, з метою здійснення своєї господарської діяльності, позивачем із ПП «РЕКА»у лютому 2011 року були укладені разові усні договори поставки товарів та купівлі-продажу товарів, згідно яких позивач отримував від ПП «РЕКА»певні види господарських товарів (обладнання).

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.627, ч.1 ст.629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.639, ч.1 та ч.2 ст.640 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Приписами ч.1 ст.655, ч.1 ст.656 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 ст.657 ЦК України визначено види договорів, які підлягають обов'язковому укладанню в письмовій формі, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі ст.662 та ст.664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у

встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не

випливає з характеру відносин сторін.

Передача товару від ПП «РЕКА»до ТОВ «КАСПЕР»за вказаними господарськими угодами підтверджується відповідними накладними: №48 від 02.02.2011 року, № 19 від 01.02.2011 року, № 18 від 01.02.2011 року, № 49 від 02.02.2011 року, № 50 від 02.02.2011 року, № 51 від 02.02.2011 року, № 126 від 04.02.2011 року, № 127 від 04.02.2011 року, № 128 від 04.02.2011 року, № 247 від 07.02.2011 року, № 327 від 09.02.2011 року, які підписані представниками сторін договору та скріплені печатками (т.1, а.с.174, 176, 178, 181, 183, 185, 187, 189, 191, 193-194, 197-198,); поставка товару підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля від 01.02.2011 року № 027851 за період з 01.02.2011 року по 09.02.2011 року (т.1,а.с.202).

При цьому, у вказаному подорожньому листі зазначено, що водієм ОСОБА_4 на автомобілі НОМЕР_4 (вантажний фургон) здійснено перевезення обладнання, запчастин, текстилю, «хімії»від ПП «РЕКА»(м. Одеса) до ТОВ «КАСПЕР»(вул.Хімічна, 2, м.Одеса) в розпорядження ТОВ «КАСПЕР».

З позовної заяви та наданих під час розгляду справи пояснень представника позивача вбачається, що постачання товару здійснювалось на умовах вивезення товару самим позивачем. На підтвердження наявної можливості транспортування придбаного товару, позивачем надано до суду копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «FORD»типу «Вантажний фургон», реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.173). Крім того, в обґрунтування того, що перевезення здійснювалось власними силами позивача, останнім надано до суду копії: наказу про прийняття з 01.11.2003 року на роботу водієм в ТОВ «КАСПЕР» ОСОБА_4, наказу про звільнення ОСОБА_4 з посади з 08.04.2011 року та наказу №3 від 04.01.2011 року про закріплення за автомобілем НОМЕР_4 (вантажний фургон) водія ОСОБА_4 (т.2,а.с.1-3).

Про фактичне оприбуткування товарів, отриманих від ПП «РЕКА», свідчать також журнал-ордер і відомість по рахунку 631 та картки субконто по видатковим накладним, отриманим від ПП «РЕКА»(т.1,а.с.222-250). Відносно наявності у позивача складських ресурсів для можливості розміщення та зберігання отриманих від ПП «РЕКА» товарів, позивачем надано до суду копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, та копію свідоцтва про право власності, згідно яких ТОВ «КАСПЕР» належить право власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Хімічна, 2-Д (а.с.171).

ТОВ «Каспер» здійснило оплату отриманих від ПП «РЕКА» товарів згідно видаткових накладних, що підтверджується відповідними банківськими виписками по особовому рахунку, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.204-205).

Разом з цим, матеріали справи містять копії податкових накладних: №48 від 02.02.2011 року, № 19 від 01.02.2011 року, № 18 від 01.02.2011 року, № 49 від 02.02.2011 року, № 50 від 02.02.2011 року, № 51 від 02.02.2011 року, № 126 від 04.02.2011 року, № 127 від 04.02.2011 року, № 128 від 04.02.2011 року, № 247 від 07.02.2011 року, № 327 від 09.02.2011 року, які видані позивачу його постачальником -ПП «РЕКА»(т.1, а.с.175,177,179-180,182,184,186,188,190,192,195-196,199-201), та які також підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання товару та дають право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що вказані податкові накладні, належним чином оформлені, були отримані позивачем від його контрагента -ПП «РЕКА»на кількість товару згідно видаткових накладних, що поміж іншого, підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних за лютий 2011 року (т.1,а.с.211-215).

Суми податку на додану вартість відповідно до вказаних вище податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за лютий 2011 року, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за лютий 2011 року та додатком № 5 до неї (а.с.206-210).

З вищевказаних первинних документів вбачається, що за відповідними господарськими операціями позивач придбав у його контрагента товари, зокрема, бойлери, нагрівальні елементи, шафи холодильні та морозильні, котли, пральні та сушильні машини, прасувальні столи, машину хімчистки, мастила, наволочки, рушники, халати, вентиляційні установки серветки та інші товари.

Судом вже зазначалось, що одним із видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 46.49 -оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

На підтвердження того, що позивачем у ПП «РЕКА»були придбані вищевказані товари саме з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності позивача (для продажу), останнім надано до суду копії видаткових, податкових накладних, виписаних позивачем на адресу фірми «Титан»ПП, ТОВ «ТЕКС ПРАЙМ»та ТОВ «Євролондрі Системс», а також копії подорожніх листів вантажного автомобіля (т.1,а.с.129-168).

Тобто, як вбачається з викладеного, вказане свідчить про фактичне здійснення позивачем господарської діяльності з придбання у ПП «РЕКА»вказаних товарів та їх подальшого використання в господарській діяльності позивача з метою отримання ним прибутку.

Досліджуючи правомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках відповідні реквізити.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку тощо.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період, були надані податкові декларації та податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи. Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання товарів від контрагента-постачальника -ПП «РЕКА»та їх подальше використання у власній господарській діяльності позивача.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Суд не приймає твердження перевіряючих в акті перевірки щодо підстав висновку про завищення позивачем податкового кредиту, через те що ДПІ не знаходить підтвердження податковими зобов'язаннями контрагентів, оскільки невиконання податкових зобов'язань контрагентами позивача не може бути підставою для застосування відповідальності до позивача, так як саме ним податкове законодавство не порушувалось.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

При прийнятті рішення суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанову Верховного Суду України від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10 за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При цьому, при розгляді адміністративних справ необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Так, Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес»АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Також, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що в свою чергу не заперечувалось представником відповідача, та були зареєстровані в ЄДР як юридичні особи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним постачальником, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, а отже суд доходить до висновку про фактичність господарських операцій щодо отримання позивачем від його контрагента ПП «РЕКА»товару, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

При цьому, щодо посилання представника відповідача на відсутність зазначення прізвища особи, яка підписала податкові накладні, та як наслідок неправомірність включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за даними податковими накладними, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п.201. 8 ПК України).

Вищезазначені податкові накладні містять всі обов'язкові реквізити, наявність яких передбачена п.201.1 ст. 201 ПК України, видані позивачу його контрагентом -ПП «РЕКА»до початку перевірки і на момент її проведення були в наявності у позивача. Контрагент позивача на момент виписки податкових накладних був зареєстрований як платник ПДВ.

Недоліки в заповненні податкових накладних не роблять податкові накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні можуть виступати в якості доказів, підтверджуючи право платника податку на податковий кредит при можливості ідентифікації контрагентів позивача та достовірності підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість.

Враховуючи зазначене, а також з урахуванням підтвердження реальності товарності операцій по укладеним з вищезазначеними контрагентами угод, наявності відтиску печатки підприємств-контрагентів, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на невідповідність даних податкових накладних вимогам діючого законодавства.

Вказана позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду, викладеною у постанові суду від 20.09.2011 року у справі № К-20927/10 за позовом приватного підприємства «Юріко»до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень.

Разом з цим, суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки на те, що у позивача відсутні документи, що підтверджують фактичне переміщення товару, оскільки, як вже встановлено судом у позивача наявний подорожній лист вантажного автомобіля від 01.02.2011 року № 027851 за період з 01.02.2011 року по 09.02.2011 року, який відповідно п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97р. № 363, є первинним документом про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Разом з цим суд вважає безпідставним посилання відповідача в акті перевірки на те, що згідно платіжних доручень, наданих до перевірки, встановлено, що призначення платежів по товарним накладним, вказаним в цих дорученнях, не відповідають товарним накладним, наданим до перевірки, виходячи з наступного.

Згідно наявних в матеріалах справи копій банківських виписок, позивачем здійснена сплата коштів ПП «РЕКА»за придбані товари, обладнання.

За загальновизначеними поняттями, обладнання - прилади, інструменти або конструкції, що використовуються в процесі діяльності, товар - будь-яка річ, яка бере участь у вільному обміні на інші речі; продукт праці, здатний задовольнити людську потребу і спеціально вироблений для обміну.

Як вже зазначено судом, згідно видаткових, податкових накладних, позивач придбав у його контрагента ПП «РЕКА»різноманітну продукцію, зокрема, бойлери, нагрівальні елементи, шафи холодильні та морозильні, котли, пральні та сушильні машини, прасувальні столи, машину хімчистки, мастила, наволочки, рушники, халати, вентиляційні установки серветки та інші товари. Як вбачається з подорожнього листа, позивачем здійснювалось перевезення саме: обладнання, запчастин, текстилю, хімічних виробів, придбаних у ПП «РЕКА».

Тобто, як вбачається з викладеного, позивач сплатив кошти його контрагенту саме за придбані ним товари (продукцію).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним постачальником, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, а отже суд доходить до висновку про фактичність господарських операцій щодо отримання позивачем від його контрагента ПП «Река»товару, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Отже, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на висновки акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо порушення ПП «РЕКА»ч. 1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п 1 ст.216, ст.228, ЦК України в частині недодержання зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «РЕКА» з постачальниками та покупцями, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що виконання усних разових договорів між позивачем та його контрагентом підтверджується відповідними видатковими накладними, здійснення господарських операцій з контрагентом підтверджується виданими податковими накладними, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. В свою чергу, у судовому засіданні представник відповідача не довів суду необхідної кількості працівників контрагента, яка повинна була бути наявна у останнього для виконання спірних операцій, але була відсутня, а також, не надав жодних доказів на підтвердження того, що у контрагента позивача на час здійснення господарських операцій були відсутні інші необхідні умови для проведення саме вказаної господарської операції між позивачем та ПП «Река». Разом з цим, суд зазначає, що у позивача був в наявності транспортний засіб та водій, яким здійснювалось транспортування товару від ПП «РЕКА»на цьому транспортному засобі.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача в акті перевірки на неможливість фактичного здійснення ПП «РЕКА»господарських операцій через відсутність майна матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю фахівців, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, судом не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ПП «РЕКА», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані. Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною, судом не встановлено.

При цьому, суд зазначає, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011 за позовом ПП «РЕКА»до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 року (т.1, а.с.115-122) визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за січень-квітень 2011 року, за наслідками якої був складений акт № 303/23-513/36919740-2380 від 11.14.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»та визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо включення до зазначеного акту перевірки висновків щодо нікчемності правочинів (ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України), укладених ПП «РЕКА»при придбанні та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання ПП «РЕКА»з податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі товарів за такими правочинами.

Отже, підстави, за яких відповідачем було зроблено висновок щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «РЕКА»у судовому порядку були визнані протиправними.

З огляду на приписи ст.ст. 72, 254,255 КАС України, суд приймає до уваги при розгляді та вирішенні даної справи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011, яка набрала законної сили, оскільки відповідач у своєму акті, як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту посилався, в тому числі, на акт дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 303/23-513/36919740-2380 від 11.14.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року». Однак, судом у справі № 2а/1570/10346/2011, окрім ПП «Ново-ком»та ПП «Ардея-Тех»окремо не досліджувались обставини здійснення конкретних господарських операцій ПП «РЕКА»із його контрагентами, в тому числі з ТОВ «КАСПЕР», та висновок щодо протиправності дій податкового органу зроблений судом, в тому числі, у зв'язку із відсутністю свідчень про відповідне дослідження податковим органом під час перевірки первинних документів, складених ПП «РЕКА»спільно з його контрагентами про здійснення ними господарських операцій.

Тобто, до висновку щодо протиправності дій податкового органу з включення до акта перевірки висновків про нікчемність укладених ПП «РЕКА»правочинів та відсутність факту передачі товарів його контрагентам суд дійшов лише з процедурних підстав, а протиправними є лише дії щодо включення висновку саме щодо нікчемності правочинів безпосередньо до акта перевірки від 14.11.2011 року № 303/23-513/36919740-2380. Однак, встановлений судом факт щодо протиправності дій по визнанню правочинів нікчемними не є доказом товарності відповідних господарських операцій, які відбувались між позивачем та ПП «РЕКА», оскільки таке питання потребує окремого вивчення, що в межах згаданої судової справи не досліджувалось.

Натомість, в межах цього судового процесу, судом досліджені надані позивачем документи з приводу його господарських відносин із ПП «РЕКА», які у своєї сукупності та взаємозв'язку спростовують висновки відповідача щодо відсутності реального характеру та безтоварності господарських операцій між позивачем та ПП «РЕКА».

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «РЕКА»і правомірність віднесення позивачем спірних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «РЕКА», відсутність належних доказів на підтвердження відсутності поставок товарів за вищевказаними правочинами, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності окреслених правочинів, суд вважає не доведеними висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено суму, сплачену в ціні придбаного товару до складу податкового кредиту за лютий 2011 року у розмірі 439473,35 грн., та порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно та безпідставно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

При цьому, суд вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № 0001052250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 439474,35 грн., в тому числі, за основним платежем -439473,35 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 грн. за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України частково, враховуючи наступне.

Як вже встановлено судом, позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, винесеним на підставі акту перевірки від 26.04.2012 року № 1300/22-5/21004539, скористався досудовим порядком врегулювання спору та оскаржив податкове-повідомлення рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС 14.05.2012 року № 0001052250, подавши 24.05.2012 року скаргу до державної податкової служби в Одеській області.

Рішенням державної податкової служби в Одеській області від 13.06.2012 року за № 14841/10/10-2007 про результати розгляду первинної скарги, скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2012 року №0001052250 в частині визначеного податку на додану вартість у розмірі 151226 грн., а первину скаргу ТОВ «КАСПЕР» в цій частині задоволено, в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу директора TOB «КАСПЕР»- без задоволення.

Відповідно до п. 3.4 розділу III Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року №985, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 р. за N 1440/18735 , якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Отже, на підставі акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС та рішення ДПС в Одеській області, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 02.07.2012 року №0001292250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151226 грн. та податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 року №0001282250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 288248,35 грн., в тому числі, за основним платежем -288247,35 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 грн. за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Рішенням Державної податкової служби України від 16.07.2012 року № 12770/6/10-2115 залишені без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 14 травня 2012 року №0001052250 з урахуванням рішення ДПС в Одеській області, прийнятого за результатом розгляду скарг.

Отже, оскільки податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 14 травня 2012 року №0001052250, яке просить скасувати позивач повністю, було скасовано рішенням ДПА в Одеській області в частині визначеного податку на додану вартість у розмірі 151226 грн., суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 14.05.2012 року № 0001052250 за формою «Р»на суму 439474,35 грн. підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправним та скасування цього податкового повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 288248,35 грн.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Суд вважає за необхідне на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, який необхідно застосувати у даній справі є визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішень. Такий спосіб захисту на думку суду повністю відповідає тому способу, про який просить позивач в своїх позовних вимогах. Викладення судом в резолютивній частині постанови змісту способу захисту по-іншому, ніж його виклав позивач у позовних вимогах, не свідчить про те, що суд у даній справі вийшов за межі позовних вимог і обрав інший спосіб захисту, ніж просив позивач. Такі відмінності обумовлені тлумаченням суду належного способу захисту, який узгоджується з нормами діючого законодавства та фактичними обставинами справи.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 02.07.2012 року № 0001292250 та № 0001282250, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби 14.05.2012 року № 0001052250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 288248,35 грн., а в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподілити відповідно до положень ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94,103,158 -163,167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «КАСПЕР» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 02.07.2012 року № 0001292250 за формою «В4».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 02.07.2012 року № 0001282250 за формою «Р».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 14.05.2012 року № 0001052250 за формою «Р»в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 288248,35 грн.

В решті позовних вимог -відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 16 листопада 2012 року.

Суддя О.М. Соколенко

.