№ 2854778, 26.11.2008, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26.11.2008 р.                                                                                           № 49/73-А-8/89

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомЗаступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

До1)          Приватного підприємства «Сатурн»

2)          Товариства з обмеженою відповідальністю «Елефант-Мобіл»

ПроВизнання недійсним договору та стягнення 838151,97 грн. За участю представників сторін від позивача: Шевченко О.О. за дов. № 5453/9/10 від 13.12.2007 р.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від прокуратури: Гаврилова І.А. посвідчення № 230

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Подільського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сатурн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Елефант-Мобіл" про визнання недійсним договору від 02.08.2002 р. та стягнення 838151,97 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 04.07.2006 р. в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Заступник прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Подільського району м. Києва не погоджуючись з вищевказаною постановою суду подав апеляційне подання до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 р. апеляційне подання Прокуратури Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Подільського району м. Києва залишено без задоволення, постанову Господарського суду міста Києва від 04.07.2006 р. залишено без змін.

Заступник прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Подільського району м. Києва е погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2007 р. касаційну скаргу задоволено частково, постанову Господарського суду міста Києва від 04.07.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до резолюції Голови Окружного адміністративного суду міста Києва, суддя Пилипенко О.Є. прийняла справу № 49/73-А до свого провадження, з присвоєнням справі № 49/73-А-8/89.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає,що спірна угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства за наявності умислу у відповідача –1, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.06.2004 р. визнано недійсним статут, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Сатурн»з моменту реєстрації та видачі відповідно. Фінансові операції ПП «Сатурн»по спірному договору не відображені у звітності даного підприємства. Таким чином, позивач вважає, що сукупність вказаних фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача –1, в тому числі при укладанні спірної угоди, на ухилення від сплати податків.

При новому розгляді справи відповідачі письмових пояснень по суті позову не надали, в судові засідання не з`являлися, про причини своєї неявки суду не повідомляли.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Пред’явлені позовні вимоги про визнання недійсним договору від 02.08.2002 р. та стягнення 838151,97 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

ПП «Сатурн»зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 03204 від 28.02.2002 р., ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31863458, свідоцтво платника ПДВ № 37036676 від 17.06.2002 р.

02.08.2002 р. між ПП «Сатурн»та ТОВ «Елефант-Мобіл»укладено угоду про продаж товарів за попередньою оплатою.

На виконання вказаної вище угоди ТОВ «Елефант-Мобіл»у відповідності до вимог п. п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», виписано на користь ПП «Сатурн»податкову накладну від 28.08.2002 р. № МСТ970/08-02. В свою чергу, ПП «Сатурн»перерахувало на користь ТОВ «Елефант-Мобіл»838151,97 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 28.08.2002 р. № 1225, № 1224, № 1228, № 1231, № 1233, № 1236 та карткою рахунку ТОВ «Елефант-Мобіл».

Фактичне відвантаження товару за вказаним договором підтверджується накладною № МС863/08-02 від 28.08.2002 р. на суму 838151,97 грн., в т.ч. ПДВ 139692 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.06.2002 р. № 2-3620/3 2004 р. визнано недійсним статут ПП «Сатурн»від 28.02.2002 р., свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Сатурн»№ 370036678, видане 17.06.2002 р., з дати видачі, а саме з 17.06.2002 р.

Станом на день розгляду справи, рішення Голосіївського районного суду м. Києві від 18.06.2002 р. набрало законної сили 18.07.2002 р.

Податковим органом складено акт від 31.03.2005 р. № 762/19-4013-1 про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Сатурн». Дата анулювання свідоцтва 17.06.2002 р.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у м. Києві від 22.03.2006 р. № 13-1832 ПП «Сатурн»не включено до Єдиного державного реєстру.

Податкову накладну від 28.08.2002 р. № МСТ 970/08-02, ТОВ «Елефант-Мобіл»відображено у книзі продажу товарів (робіт, послуг).

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2002 р. ТОВ «Елефант-Мобіл», задекларовано суму податкових зобов’язань у розмірі 1063120,00 грн., а суму податкового кредиту відображено у розмірі 1064670,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на наявність умислу на укладення угоди завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, лишу у ПП «Сатурн».

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони недійсними, оскільки, предметом дослідження у справі № 2-3620/3 2004 р. є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мало місце під час здійснення підприємницької діяльності суб’єкта.

Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої Наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 р. за № 172/2612 (в редакції чинній на момент взяття ПП «Сатурн»на податковий облік), для взяття на облік платники податків –юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням наступні документи:

-          заяву за формою № 1-ОПП

-          завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

-          копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);

-          копію свідоцтва про державну реєстрацію;

-          копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Пунктом 4.13 зазначеної Інструкції визначено, що всі документи, перелічені в п. 4.7. подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.

Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії), Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, внесення змін) платників податків за ф. № 2-ОПП. Переліку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для реєстрації Волик Володимира Олексійовича у податкових органах як засновника ПП «Сатурн»були визначені законодавством документи, на підставі яких здійснюється відповідна реєстрація, і їх відповідність законодавству перевірялись під час реєстрації.

Висновки суду, викладені у рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 18.06.2004 р. № 2-3620/3 2004 р., яким були визнані недійсними статут ПП «Сатурн»та Свідоцтво про його реєстрацію платником ПДВ, а також неправомірною вся комерційна діяльність підприємства, починаючи з моменту реєстрації, не є обов’язковим для суду.

Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Таким чином, судом не приймаються до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування у даній справі.

Отже, рішення районного суду, не звільняє позивача від доведення наявності умислу ПП «Сатурн»на укладання угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно з ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін –в разі виконання угоди обома сторонами –в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об’єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб’єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб’єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений визначеними засобами доказування.

Позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди, з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позові.

Крім того, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Зокрема, при цьому суд відзначає, що позивачем не надано доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) посадових осіб, які діяли від імені ПП «Сатурн».

Суду не надано належних доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що ПП «Сатурн»сплатило продавцю в ціні товару ПДВ.

Допустимих доказів наявності податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, позивач не надав, в зв’язку з чим твердження позивача про завдання державі збитків у вигляді несплачених податків є недоведеним.

Таким чином, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та на підставі звільнення від доказування.

Сама по собі спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2007 р. зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та не перевірено спрямованості спірної угоди на приховування доходів від оподаткування, а також чи з врахуванням доходів, отриманих за угодою, ПП «Сатурн»склало та подало до податкових органів податкову звітність.

При новому розгляді справи, податковим органом було надано копію витягу з облікової картки ПП «Сатурн»з ПДВ станом на 31.12.2002 р. та копію витягу з облікової картки податку на прибуток приватних підприємств станом на 31.12.2002 р., з яких вбачається, що даним підприємством сплачувалися податки та збори відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідно до акту від 10.06.2006 р. № 1 «Про виділення до знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню», квартальні та річні звіти, декларації про прибуток та інші податкові звіти юридичних осіб 2001-2002 р.р. були відібрані до знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення документи, фонду ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

Також, в матеріалах справи, міститься копія листа ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 10.04.2008 р. за № 5788/7/10-010, в якому зокрема, зазначається, що фактів порушення кримінальної справи відносно службових осіб ПП «Сатурн» не виявлено.

Окрім того, суд вважає безпідставним посилання позивача на ст. 49 ЦК УРСР.

1 січня 2004 року згідно з п. 1 та .п 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 р. втратив чинність.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необгрунтованим.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, в т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.

Також є безпідставне посилання позивача на положення ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки оскаржуваний договір було укладено та повністю виконано сторонами в 2002 році, тобто до набуття чинності Господарського кодексу України.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам позивач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності заявлених ним позовних вимог.

          Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.Є. Пилипенко

Дата підписання повного тексту постанови: 12.12.2008 р.