№ 28247219, 24.12.2012, Chernihiv District Administrative Court

Справа № 2а/2570/3423/2012

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бородавкіної С.В.

при секретарі - Андрушко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іфіда" до Державної податкової інспекції у м.Чернігові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 14.04.2011 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби і просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 06.01.2011 року №0000042320/0 та №0000032320/0.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що згідно з приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, враховуючи наявність у позивача первинних документів, які згідно із нормами чинного законодавства підтверджують право платника податку на податковий кредит, ТОВ „Іфіда" було правомірно включено суму ПДВ до складу податкового кредиту. Відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Таким чином, оскільки у ТОВ «Іфіда» наявні первинні документи, які надавалися відповідачу під час проведення перевірки, вважають, що правомірно включили до складу валових витрат суму коштів.

Представник позивача позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що ТОВ „Славія" мала господарські взаємовідносини із ПП „Екотехресурс". Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 07.09.10 по справі № 2-3400 визнано недійсними з моменту складання та підписання акти виконаних робіт (акти прийому передачі товару) та податкові накладні ПП «Екотехресурс» підписані від імені ОСОБА_1 в період перебування його на посаді директора з 14.01.09 року по теперішній час. Фактично фінансово-господарська діяльність ПП «Екотехресурс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ПП «Екотехресурс», фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Екотехресурс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Таким чином, укладені правочини між ТОВ „Іфіда" та ТОВ „Славія" відповідно до частин 1 та 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, і в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ „Іфіда" завищило валові витрати на 19463528,55 грн. та в порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" завищило податковий кредит на 3892706 грн. ПДВ.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного:

22.12.2010 року працівниками ДПІ у м.Чернігові була проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Іфіда" з питань дотримання вимог податкового законодавства та відображення у податковому обліку ТОВ "Іфіда" фінансово-господарських відносин з ТОВ «Славія» за період з 03.03.2009 р. по 31.12.2009 р. в частині реалізації ТОВ «Славія» на адресу ТОВ "Іфіда" товару, що був придбаний у ПП «Екотехресурс» відповідно до матеріалів, отриманих від ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, за результатами якої складено акт №948/23/36339415 від 22.12.2010 р. (а.с.9-26,том №1).

Перевіркою було встановлено наступні порушення:

ст.203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України та п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 4302837 грн., в тому числі за півріччя 2009 року на 4865883 грн., за 3 квартали 2009 року на 4865883 грн., за 2009 рік на 4392837 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за 2009 рік на 2252180 грн.;

ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 3809586 грн., в тому числі за квітень 2009 року на 1397029 грн., за травень 2009 року на 2130154 грн., за червень 2009 року на 282403 грн. та завищено залишок від'ємного значення ПДВ на загальну суму 83120 грн., в тому числі за квітень 2009 р. на суму 278 грн., за травень 2009 р. - 29631 грн., за червень 2009 р. - 29631 грн., липень 2009 року - 83120 грн., серпень 2009 р. - 83120 грн., вересень 2009 року 83120 грн., жовтень 2009 року - 83120 грн., листопад 2009 р. - 83120 грн., грудень 2009 року - 83120 грн.

На підставі складеного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0000042320/0 від 06.01.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 5941591 грн., з них: 4302837 грн. - основний платіж та 1638754 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0000032320/0 від 06.01.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 4761983 грн., з них: 3809586 грн. - основний платіж та 952397 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.31-32 том №1).

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Відповідно до пункту 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (норми якого діяли на момент виникнення правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Отже, дана правова норма визначає, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (норми якого діяли на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Основними видами господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Іфіда» є роздрібна торгівля пальним, оптова торгівля палива, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.90, том №1).

16.03.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славія» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іфіда» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №98-02/09-И (а.с.53-55 том №1).

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується доставити і передати у власність покупця нафтопродукти, бензин А-76, А-80, А-92, А-95, дизельне паливо, а покупець зобов'язується прийняти даний товар і оплатити його в строк, передбачений цим договором.

Відповідно до п.3 договору поставка товару здійснюється в порядку, передбаченому даним договором. Обов'язки продавця вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження покупця. Товар вважається переданим в розпорядження покупця з моменту підписання відповідної видаткової накладної. Умови поставки у відповідності з вимогами Міжнародних правил відносно тлумачення термінів «Інкотермс» (2000 р.) - ЕХW склад ТОВ «Дніпронафтопродукт» м.Дніпропетровськ чи на інших складах, які знаходяться в користуванні ТОВ «Дніпронафтопродукт».

На виконання договору відвантаження бензину, дизельного пального, газу скрапленого здійснено відповідно до видаткових накладних (а.с.22-56, том №3).

Оплата придбаних паливно-мастильних матеріалів підтверджується банківськими виписками по рахунку ТОВ «Іфіда» (а.с.64-72, том №1).

ТОВ «Славія» були видані податкові накладні (а.с.1-21, том №3).

Згідно договору зберігання від 16.03.2009 року №1603/09-13 (а.с.58-60, том №1), який був укладений між ВАТ «Дніпронафтопродукт» (зберігач) та ТОВ «Іфіда» (поклажодавець), паливо придбане у ТОВ «Славія» зберігалось на складах Бориспільської філії ВАТ «Дніпронафтопродукт».

В подальшому паливо постачалося ТОВ «Іфіда» до мережі автозаправних станцій та реалізовувалось кінцевим споживачам. Перевезення вантажів відбувалось на виконання договору від 16.03.09 року №1603/09-14 на перевезення вантажів автомобільним транспортом між ВАТ «Дніпронафтопродукт» (перевізник) та ТОВ «Іфіда» (замовник) (а.с.62-63, том №1). Також позивач частково здійснював перевезення своїм транспортом. Товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення паливно-мастильних матеріалів з Бориспільської філії ТОВ «Дніпронафтопродукт» (а.с.2-239 том№2, а.с.57-234 том №3).

Факт реалізації паливно-мастильних матеріалів через мережі автозаправних станцій підтверджується звітами про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій, чеками та звітами про дебетові і кредитові операції по рахунку ТОВ «Іфіда» (а.с.2-104, том №4).

На момент здійснення позивачем господарських операцій позивач пересвідчився, що ТОВ «Славія» було належним чином зареєстровано в якості суб'єкта господарювання та платника податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи. (а.с.46-49 том №5).

Таким чином, суд вважає, що дані господарські операції між позивачем та ТОВ «Славія» мали реальний характер, оскільки придбання товару, зазначеного у податкових та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «Іфіда», наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України,і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку, також господарська операція спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2011 р., яка набрала законної сили і залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду по справі №2а/2570/154/2011 від 10.11.2011 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м.Чернігові до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфіда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» про стягнення грошових коштів в дохід держави було відмовлено у задоволенні позову. Під час ухвалення рішень було досліджено договір №98-02/09-И від 16.03.2011, укладений між ТОВ «Славія» та ТОВ «Іфіда», в період виконання його в березні - квітні, і не встановлено підстав вважати його нікчемним, оскільки наданими відповідачем документами підтверджена його реальне виконання, тому і не має підстав для стягнення грошових коштів в дохід держави.(а.с.50-51 том №5).

Представники відповідача посилаються на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 07.09.2010 р. у справі за позовом №2-3400 ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Екотехресурс», третя особа: ДПІ у Печерському районі м.Києва про визнання недійсним правочину (а.с.118-119, том №4), яким визнано недійсними з моменту складання та підписання акти виконаних робіт (акти прийому передачі товару) та податкові накладні ПП «Екотехресурс» підписані від імені ОСОБА_1 в період перебування його на посаді директора з 14.01.09 року по теперішній час, однак дане рішення ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 20.07.2011 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с.151, том №4).

Крім того, рішенням Господарського суду м.Києва від 13.10.2010 р. по справі №12/199, яке набрало законної сили за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» до Приватного підприємства «Екотехресурс» про визнання правочину недійсним встановлено, що угода, укладена між підприємствами виконана обома сторонами, є реальною та товарною; видаткові накладні, які фіксували факт передачі обумовлених договором нафтопродуктів, оформлені у відповідності до вимог п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с.58-59 том №5).

Податковий орган також посилається на постанову від 19 листопада 2012 про скасування постанови про закриття кримінальної справи № 901/741 (а.с.67-68), суд не може покласти її в обґрунтування рішення суду, оскільки вона в даному випадку не несе доказової бази для суду.

Податковий орган, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які міг би допускати його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

В акті перевірки та в запереченнях проти позову відповідач робить висновки, що укладені правочини між ТОВ „Іфіда" та ТОВ „Славія" відповідно до частин 1 та 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

На що суд зазначає, що відповідно до частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень 06 січня 2011 року №0000042320/0 та №0000032320/0.

Встановивши, на підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами надання контрагентом позивачу товару, відображення таких операцій в бухгалтерському обліку позивача та надання до перевірки всіх необхідних первинних документів, які відповідали вимогам законодавства, суд вважає, що позивачем не було порушено вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Чернігові 06 січня 2011 року №0000042320/0 та №0000032320/0 з підстав, наведених позивачем у позовній заяві, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Чернігові від 06 січня 2011 року №0000042320/0 та №0000032320/0.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Бородавкіна С.В.