№ 28169921, 18.12.2012, Vinnytsia District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 грудня 2012 р. Справа № 2а/0270/5229/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мельника Віктора Сергійовича

представника позивача: Килимчук М.М.,

представника відповідача: Лучинського П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Беннета"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Беннета» (надалі позивач, ТОВ «Беннета») з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (надалі відповідач, Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення п.198.6 статті 198, п. 200.1, п. 200.2 статті 200 Податкового Кодексу України та завищення податку на додану вартість у розмірі 47 430,00 грн. з них: основного платежу в сумі 31 620,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 15 810,00 грн., та.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, та пояснив, що вони не підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «Беннета» порушено п.198.1, п. 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України в зв'язку з тим, що оскільки товарно-транспортні та інші документи, що підтверджують факт транспортування товарно - матеріальних цінностей від ППФ «Фактура» до ТОВ «Беннета» до перевірки не надані, тому неможливо встановити та підтвердити факт передачі товару від ППФ "Фактура" до ТОВ «Беннета».

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

19 жовтня 2012 року посадовими особами Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Беннета» з питань правильності обчислення сум податку на додану вартість за період з червня 2011 року по липень 2011 року.

В ході проведення перевірки перевіряючими встановлено порушення ТОВ «Беннета» п.198.6 статті 198, п. 200.1, п. 200.2 статті 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з придбання товарно - матеріальних цінностей у ППФ «Фактура» за червень 2011 року в сумі 31 620,00 грн..

За результатами проведеної перевірки Вінницькою ОДПІ складено акт перевірки № 2546/2205/13323710 від 19.10.2012р. (а.с. 13-29).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0000782330 від 02.11.2012 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 47 430,00 грн. з них: основного платежу в сумі 31 620,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 15 810,00 грн.. (а.с.30).

Судом встановлено, що в основу висновків податкового органу покладено надані ТОВ «Беннета» первинні документи (договір купівлі - продажу, податкові та видаткові накладні, копія платіжного доручення), які були виписані в процесі придбання товарно -матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) у ППФ «Фактура» за 2011 рік, а також акт ДПІ у м. Вінниці №3937/2330/13323710 від 30.09.2011 року про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Беннета».

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом положень статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими та видатковими накладними.

Так, віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 31 620,00 грн., які сплачені внаслідок придбання товарно - матеріальних цінностей у ППФ «Фактура», відбувалось відповідно до договору купівлі - продажу №2906Т від 29 червня 2011 року, укладеного між позивачем та ППФ «Фактура».

З вказаного договору видно, що відповідно до п.2 асортимент, кількість та ціна продукції визначаються додатками та накладними, що оформляються (складаються) в період дії даного договору і є невід'ємною його частиною. Згідно з п. 6 сторони можуть узгодити всі істотні умови поставки кожної партії товару в усній формі.

Придбання товарно - матеріальних цінностей підтверджується первинними документами та документами бухгалтерського обліку, а саме: договором купівлі - продажу №2906Т від 29 червня 2011 року, додатком №1 до договору купівлі - продажу №2906Т від 29 червня 2011 року, видатковою накладною №ФК - 00229 від 29 червня 2011 року, податковою накладною №229 від 29.06.2011 року, платіжним дорученням №196 від 29.06.2011 року, а також реєстру виданих та отриманих податкових накладних за червень 2011 рік, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року № 1002. (а.с.52-54).

Так, пунктом 6 договору купівлі продажу № 2906Т від 29.06.2011 року передбачені умови передачі товару, а п. 6.4 зазначено, що право власності на товар, купівля -продаж якого є предметом цього договору, тара товару, пакувальний матеріал тощо, а також ризики випадкової втрати або пошкодження переходять від продавця до покупця в момент отримання ним товару, тари та пакувального матеріалу за датою товаросупровідних документів (видаткова накладна, товаро - транспортна накладна). Тому, в судовому засіданні представником позивача надано видаткові накладні, які підтверджують придбання товару у ППФ «Фактура»та перехід право власності на придбаний товар.

Крім того, на підтвердження зберігання ТМЦ, представником позивача надано копію свідоцтва про право власності №1 будівлі складу з підвалом від 18.03.2008 року та копію реєстраційного посвідчення ВООБТІ від 24.04.2008 року, що розташована за адресою: Вінницька область, м. Липовець, вул. Привокзальна, 25, з якого вбачається, що товар, придбаний у ППФ «Фактура», зберігався в складському приміщенні ТОВ «Беннета».

Також, на підтвердження зберігання придбаних ТМЦ представником позивача в судовому засіданні надано копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №674168 від 27.12.2006 року площею 0,2349 га, яка розташована по вул. Привокзальна, 25, м. Липовець, Вінницька область та призначена для комерційного використання.

Окремо суд звертає увагу на доводи представника відповідача, що оскільки товарно -транспортні накладні та інші документи, що підтверджують факт транспортування товару до перевірки не надані, то не можливо встановити рух товару від продавця до покупця.

Так, п. 6 договору купівлі -продажу № 2906Т від 29.06.2011 року передбачені умови поставки, приймання та використання товару, а п. 6.1 зазначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями на базових умовах DDP -(поставлено у пункт покупця).

Отже, транспортування ТМЦ відбувалось відповідно до умов договору, а також, як пояснив представник позивача, за рахунок ППФ "Фактура" його власним автотранспортним засобом.

Враховуючи дані обставини, суд зауважує, що відсутність товарно-транспортної накладної або її неповне заповнення лише свідчить про відсутність права віднесення до валових витрат, вартість витрат, які пов'язані з доставкою товару.

Крім того, відсутність документів або неповне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Так, згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні"№363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Вказаний нормативно-правовий акт лише визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про необґрунтованість висновків податкового інспектора, що здійснював перевірку, в той же час, обов'язковою умовою щодо формування податкового кредиту, згідно Податкового кодексу України, є податкова, видаткова накладна, однак в жодному разі таким документом не може слугувати товарно-транспортна накладна.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

На думку суду, первинні документи, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, надані представником позивача, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарської операції.

Більш того, судом досліджені надані представником позивача договір купівлі - продажу №89 від 16.06.2011 року, укладеного між ТОВ «Беннета» та ТОВ «Довіра», видаткову накладну №494 від 19 серпня 2011 року, товарно - транспортну накладну № 494 від 19.08.2011 року, податкову накладну №15 від 19.08.2011 року, договір купівлі - продажу №26 від 13.03.2011 року укладеного між ТОВ «Беннета» та ФГ «Велес Віта», видаткову накладну №495 від 30 серпня 2011 року, товарно - транспортну накладну № 5 від 30.08.2011 року, податкову накладну №41 від 30.08.2011 року, які підтверджують реалізацію придбаних ТМЦ.

Щодо порушення ТОВ «Беннета» п. 200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановленого за результатами попередньої перевірки відповідно до акту №3937/2330/13323710 від 30.09.2011 року то суд зауважує на таке.

Так, результатами попередньої позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Беннета» на підставі акту №3937/2330/13323710 від 30.09.2011 року винесено податкове повідомлення - рішення №0003782330, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 72 784,00 грн.

Не погоджуючиь з винесеним податковим повідомленням-рішенням ТОВ "Бенетта" оскаржило його до Вінницького окружного адміністративного суду.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року у адміністративній справі №2а/0270/4697/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Беннета" до державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції м. Вінниці залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року - без змін.

Отже, враховуючи те, що результати попередньої перевірки (акт № 3937/2330/13323710 від 30.09.2011 року) визнані протиправними та скасовані рішенням суду, тому суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, встановлені відповідною перевіркою.

Таким чином, здійснивши системний аналіз чинного на момент вчинення спірних правовідносин законодавства та наданих у справу доказів, суд дійшов висновку, що висновки відповідача щодо завищення суми податкового кредиту є необґрунтованими та безпідставними, як наслідок прийняте податкового повідомлення-рішення за платежем податку на додану вартість 47 430,00 грн. з них: основного платежу в сумі 31 620,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 15 810,00 грн. - протиправним.

Разом з тим, при прийнятті рішення суд враховує позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 06.05.2011 року, в якому зазначено, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первині документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що обов'язковою підставою для визначення податкового кредиту по податку на додану вартість є наявність податкових та видаткових накладних, оформлених із дотриманням чинного законодавства.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі даного акту та застосування штрафних санкцій.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000782330 від 02.11.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Беннета» (21050, м. Вінниця, вул. Келецька, 53, кімн. 414, код ЄДРПОУ 13323710) судові витрати в сумі 474,30 грн. (чотириста сімдесят чотири гривні тридцять копійок) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна