№ 28075721, 03.12.2012, Vinnytsia District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 грудня 2012 р. Справа № 2а/0270/4306/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова Михайла Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Віктора Володимировича

представника позивача: Маліцької І. О.,

представника відповідача: Лесика В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Стокс-Трейдинг"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Стокс-Трейдинг" (надалі - ТОВ "Стокс-Трейдинг", позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовано таким. Відповідач провів позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Компанія "Стокс-Трейдинг" за період з 17.08.2010 р. по 29.02.2012 р., наслідки якої знайшли своє відображення в акті № 31/22/372447650 від 17.08.2012 р. На підставі висновків даного акту відповідач 30.08.2012 р. прийняв податкові-повідомлення рішення: № 0000432300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 819721 грн.; № 0000442300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) в розмірі 711463 грн. та № 0000452300, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 72659 грн. Позивач не погоджується з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх незаконними, необґрунтованими та просить їх скасувати.

Ухвалою суду від 05.10.2012 року, занесеною секретарем судового засідання в журнал судового засідання, за клопотанням представника відповідача замінено неналежного відповідача у справі - Державну податкову службу України у Вінницькій області на належного - Вінницьку об'єднану Державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби (надалі - Вінницька ОДПІ).

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлений позов, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та додаткових поясненнях, наданих під час розгляду справи, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив у задоволенні позовних вимог відмовити, зазначивши про нікчемність господарських операцій з поставки товарів, придбаних позивачем у контрагентів, та відсутність підстав для формування валових витрат та податкового кредиту, з огляду на відсутність документів, що підтверджують рух товару від продавця (постачальника) до покупця.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд установив наступні фактичні обставини.

На підставі направлень на перевірку від 23.07.2012 року № 63/22, виданих ДПС у Вінницькій області, на виконання наказу ДПС у Вінницькій області від 20.07.2012 року головний державний податковий ревізор-інспектор радник податкової служби III рангу Зинка Л. В. провела виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "Компанія "Стокс-Трейдинг" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.08.2010 року по 29.02.2012 року. Перевірка проводилась з 23.07.2012 року по 10.08.2012 року. За результатами перевірки складено акт № 31/22/37247650 від 17.08.2012 року.

У висновках акта перевірки зазначено, що позивач, зокрема, порушив:

- п. 1.32 ст. 1, ст. 3 п. 5.1 ст. 5, піп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" п. 14.1.36 ст. 14, п.44.1 ст.44, п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого за період з 17.08.2012 року по 29.02.2012 року занижено податок на прибуток на загальну суму 4785153 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 138271 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 182955 грн. та за 3 квартал 2010 року в сумі 463927 грн.

- п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та піп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.198.3, ст.198, ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого за період 17.08.2010 року по 29.02.2012 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 673122 грн., в т.ч.: за жовтень 2010 року - 62283 грн., за листопад 2010 року - 48 322 грн., за квітень 2011 року - 68201 грн., за червень 2011 року - 90890 грн., за липень 2011 року - 198096 грн., за серпень 2011 року - 205320 грн.

- п.п. 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшується залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 72659 грн.

На підставі висновків, зроблених в акті перевірки, 30.08.2012 р. Вінницька ОДПІ прийняла податкові-повідомлення рішення: № 0000432300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 819721 грн., з них 785153 грн. - основний платіж, 34568 грн. - штрафні санкції; № 0000442300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (надалі -ПДВ) в розмірі 711463 грн., з них 600463 грн. - основний платіж, 111000 грн. - штрафні санкції та № 0000452300, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 72659 грн.

Суд не погоджується з указаними висновками акта перевірки з огляду на таке.

У позивача склалися господарські відносини з TOB "Профіт-Сервіс" (код за ЄДРПОУ 35167411), TOB "Інформ-Юст" (код за ЄДРПОУ 37208077), TOB "Дорра-Груп" (код за ЄДРПОУ 37559787), TOB "Консалекс" (код за ЄДРПОУ 37193155) щодо постачання паливно-мастильних матеріалів. Як зазначив представник позивача, в рамках здійснення своєї господарської діяльності позивачу був переданий куплений товар та надано послуги відповідно до видаткових накладних, що є підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 року був Закон України "Про податок на додану вартість", а з 01.01.2011 року - Податковий кодекс України

Відповідно до п. п.14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, усі документи, які підтверджують реальні зміни в діяльності товариства, мають характер первинних документів.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд доходить висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому п.п.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України законодавець обумовив, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту передбачене у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, отримання послуг, придбання (будівництво, спорудження) необоротних активів.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як установив суд, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ "Профіт Сервіс", ТОВ "Інформ Юст", ТОВ "Дорра-Груп" були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: "якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості".

Отже, оскільки постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем товару (робіт, послуг) з метою його використання у власній господарській діяльності, суд виходив з таких положень.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дають визначення терміну "господарська діяльність". Згідно з указаними нормами під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи в тому числі за договорами комісії, доручення, агентськими договорами. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Разом з тим, акт перевірки не містить жодних посилань щодо того, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами та в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Операції та послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку. Таким чином, посилання відповідача стосовно того, що господарські операції з зазначеними контрагентами є нікчемними, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Щодо правомірності визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України з питань оподаткування прибутку підприємств, суд бере до уваги викладене вище та зазначає наступне:

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. .5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати встановлені судом та підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та заниження податку на прибуток.

Отже, на думку суду відсутні обставини, які б відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковому кодексі України унеможливлювали формування валових витрат за вищевказаними господарськими операціями.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на матеріали, отримані від ГВПМ Вінницької ОДПІ, які свідчать про злочинні дії посадової особи ТОВ "Профіт Сервіс" ОСОБА_4, оскільки з урахуванням досліджених доказів щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Профіт Сервіс" належним доказом вчинення злочинних дій або відсутності реального здійснення господарської діяльності може бути вирок суду, який набрав законної сили. Враховуючи, що відповідачем не було надано доказів наявності вироку у справі відносно згаданої посадової особи, підстав вважати доводи такими, що породжують правові наслідки для вирішення даної справи, немає.

Крім того, порушень в оформленні вказаних вище документів, які б могли свідчити про відсутність реального здійснення спірних операцій, суд не виявив. Таким чином, висновок податкового органу, що господарські операції між позивачем та контрагентами не носили реальний товарний характер, є недостатньо обґрунтованим.

Отже, в межах правовідносин з контрагкентами товар позивачем отриманий та оплачений, на підставі податкових накладних сформований податковий кредит, законно сформовані валові, що підтверджується матеріалами справи. З огляду на зазначене підстави для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб у податкового органу відсутні. Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань доводить безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх рішень.

На підставі викладеного, суд вважає, що висновки акта перевірки є безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, які оскаржується, підлягають скасуванню як протиправні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Стокс-Трейдинг" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 30.08.2012 року № 0000432300, № 0000442300, № 0000452300.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Стокс-Трейдинг" сплачений судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жернаков Михайло Володимирович