№ 28029670, 12.12.2012, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2012 р. м. Київ К-24421/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Острович С.Е.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2010

у справі № 2а-314/09/2670

за позовом приватного підприємства "Пауер" (далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкових вимог.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2010, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.05.2008 № 0001612307/0 та від 10.07.2008 № 0001612307/1, а також першу та другу податкові вимоги від 03.10.2008 № 1/3510 та від 17.11.2008 № 2/4044.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства по обчисленню та своєчасності сплати ПДВ Підприємством при відображенні в податковому обліку взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Кон-Паст-Сервіс»(далі -ТОВ «Кон-Паст-Сервіс») за період з 01.04.2005 по 31.06.2005. За наслідками цієї перевірки складено акт від 05.05.2008 № 226-7-23-25195430 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 51520,50 грн. (у тому числі 34347 грн. за основним платежем та 17173,50 грн.) з підстав неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явленої йому до сплати ТОВ «Кон-Паст-Сервіс»у ціні поставлених товарів у квітні, травні, червні 2005 року. Вказаний висновок податкового органу мотивовано посиланням на факт підписання первинних документів від імені вказаного контрагента невстановленими особами, а також на скасування реєстрації ТОВ «Кон-Паст-Сервіс»(у тому числі і як платника ПДВ) за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10.03.2006 у справі № 2-1768/10.

Визнаючи незаконним зазначене донарахування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з такого.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час здійснення спірних операцій) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у тій самій редакції) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті ПДВ) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Обов'язок зі складення податкових накладних, що слугують підставою для формування податкового кредиту платником -покупцем товарів (робіт, послуг), та відображення у них відомостей, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладено на постачальника товарів (робіт, послуг). Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог з оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність даних, які містяться у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини на підтвердження того, що платника знав або повинен був знати про надання постачальником неправдивих або протирічливих відомостей.

У разі ж підтвердження дійсного виконання операції самі по собі недоліки правореалізуючих документів (у тому числі і підписання первинного документа невстановленою особою) не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування податкового кредиту. Адже власне неправильність зазначених у первинних документах відомостей є непрямою ознакою недостовірності відомостей про факт поставки, що містяться у таких документах, однак не може розглядатися як беззаперечне свідчення відсутності поставки, позаяк документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, на виконання договорів купівлі-продажу товарів, укладених позивачем (покупець) та ТОВ «Кон-Паст-Сервіс»(продавець), останній у перевіреному періоді поставив в адресу Підприємства обладнання та комплектуючі для автомобілів. На підтвердження виконання цих поставок позивачем подано видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банківського рахунку, довіреності на отримання товару. У матеріалах справи містяться і докази використання придбаного товару позивачем для надання послуг з ремонту автомобілів у рамках провадження своєї господарської діяльності.

На час здійснення цих операцій спірний контрагент мав статус зареєстрованої юридичної особи, був платником ПДВ та, відповідно, виступав учасником господарського обороту.

За таких обставин слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит у сумах ПДВ, пред'явлених до сплати спірних контрагентом у ціні поставлених товарів, та, відповідно, про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Що ж стосується висновку судів про протиправність направлення позивачеві першої та другої податкових вимог, то такий висновок не відповідає нормам матеріального права.

Так, згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

За змістом підпункту 6.2.3 пункту 6.2 цієї ж статті Закону перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, а друга - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки.

За правилами апеляційного узгодження податкового зобов'язання, наведеними у пункті 5.2 статті 5 названого Закону, процедура адміністративного оскарження закінчується:

останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення (підпункт 5.4.2).

Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов'язання строк сплати визначається пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і становить десять днів.

У разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") несплачене податкове зобов'язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

У розглядуваному випадку останнє податкове повідомлення-рішення, прийняте податковим органом у процедурі апеляційного узгодження оспорюваного зобов'язання, було отримано Підприємством 15.07.2008 (а.с. 94, т. 1), тоді як даний позов було подано лише у січні 2009 року. А відтак на час звернення Підприємством до окружного адміністративного суду оспорюване податкове зобов'язання набуло статусу узгодженого та перетворилося на податковий борг позивача, що обумовлює правомірність надіслання Підприємству першої та другої податкових вимог.

Варто також зазначити, що з огляду на позитивне вирішення спору на користь Підприємства відповідні податкові повідомлення та вимоги вважаються відкликаними на підставі пункту "в" підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що, однак, не спростовує законність їх надіслання.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2010 у справі № 2а-314/09/2670 скасувати в частині визнання протиправними та скасування першої та другої податкових вимог від 03.10.2008 № 1/3510 та від 17.11.2008 № 2/4044.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2010 у справі № 2а-314/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова С.Е. Острович