Decision № 28005621, 28.11.2012, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №5011-51/9627-2012 28.11.12

За позовом Приватного підприємства «Мілекс Л»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»

про стягнення 194 340,31 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Картавцева Ю.В.

Гулевець О.В.

Представники:

від позивач: не з'явились

від відповідача: Яворська Л.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»про стягнення 194 340, 31 грн., з яких: 138 222, 99 грн. сума основного боргу та 56 117, 32 грн. -штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 38-Л/192 від 18.03.2012 року щодо оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2012 року порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.08.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-51/9627-2012.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. визначено склад суду для розгляду справи № 5011-51/9627-2012 -Пригунова А.Б. (головуюча), Картавцева Ю.В. та Гулевець О.В.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про розгляд справи без участі представника Приватного підприємства «Мілекс Л».

Відповідач надав пояснення у справі, у яких зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АМБАР»у повному обсязі погасило заборгованість перед Приватним підприємством «Мілекс Л»за договором № 38-Л/192 від 18.03.2012 р. у розмірі 138 222, 99 грн. та просив зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу.

У даному судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену у письмових поясненнях.

Представник позивача на виклик суду не з'явився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 19.11.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.03.2010 р. між Приватним підприємством «Мілекс Л»та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМБАР»укладено договір поставки № 38-Л/192, за умовами якого позивач зобов'язався поставити коптильно-варильну камеру «REX-POL» з паровим нагрівом на 2 возики, а відповідач -прийняти товар та своєчасно його оплатити на умовах договору в асортименті, кількості та по ціні, які вказані в накладних, підписаних представниками сторін.

Відповідно до п. 2.4. договору загальна вартість однієї коптильно-варильну камеру з паровим нагрівом на 2 возики становить 400 405, 00 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору 20 % попередньої оплати від вартості товару перераховується на рахунок позивача за моменту підписання договору, 15 % - на момент готовності до відвантаження з с. Маяки, 65 % - на протязі шести місяців після підписання акту прийому-здачі устаткування в експлуатацію, рівнозначними частинами в місяць до 25-го числа кожного місяця.

Згідно з п. 6.5. договору за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує постачальнику штраф в розмірі 0, 2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати, без обмеження строків її нарахування до звернення в суд за її стягненням.

Договір, відповідно до п. 9.1., набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2010 р., але у будь-якому випадку договір є чинним до остаточного виконання сторонами взаємних зобов?язань.

18.03.2010 р. сторони уклали додаткову угоду № 06 до договору та доповнили його п. 1.1. наступного змісту: «постачальник разом із коптильно-варильною камерою «REX-POL»з паровим нагрівом на 2 возики зобов?язується в комплекті поставити покупцю: димогенератор DZ 50 -1 шт., шафа управління з мікропроцесором Mikster 2100 -1 шт., позики тип Z на шість полиць -4 шт., труби діаметром 200 мм., труди діаметром 180 мм.»

04.05.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв коптильну-варильну камеру з паровим нагрівом на 2 возики, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000001.

06.04.2012 р. між сторонами підписано акт здавання-прийняття в експлуатацію устаткування, що є предметом договору № 38-Л/192 від 18.03.2012 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 38-Л/192 від 18.03.2012 р. щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 138 222, 99 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в частині вимог провадження у справі підлягає припиненню, а в іншій частині вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Положеннями договору № 38-Л/192 від 18.03.2012 р. чітко визначений термін оплати отриманого товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що відповідачем за період з 13.07.2010 р. до 07.03.2012 р. перераховано на користь Приватного підприємства «Мілекс Л»254 182, 01 грн. у якості оплати отриманого за договором № 38-Л/192 від 18.03.2010 р. товару.

Також позивач зазначає, що за період з 14.03.2012 р. до 10.05.2012 р. відповідачем було сплачено 8 000, 00 грн. та останню оплату на суму відповідачем здійснено 10.05.2012 р., у зв'язку з чим заборгованість відповідача за договором № 38-Л/192 від 18.03.2010 р. становить 138 222, 99 грн.

Суд відзначає, що провадження у даній справі порушено 19.07.2012 р. в той час як за період з 29.05.2012 р. до 18.07.2012 р. відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у якості оплати вартості поставленого за договором № 38-Л/192 від 18.03.2010 р. у розмірі 11 000, 00 грн.

В той же час до порушення провадження у даній справі від позивача не надходило заяв про врегулювання спору в частині заявленої до стягнення суми у розмірі 11 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тож, враховуючи, що до порушення провадження у даній справі, відповідач здійснив часткову оплату заборгованості на суму 11 000, 00 грн., суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, судом встановлено, що у процесі провадження у справі відповідач перерахував на користь позивача 127 222, 99 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі відповідач сплатив заборгованість за договором у розмірі 127 222, 99 грн., суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 5011-51/9627-2012 за позовом Приватного підприємства «Мілекс Л»до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»в частині стягнення 127 222, 99 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»56 117, 32 грн. -штрафу з прострочення виконання зобов?язання за договором № 38-Л/192 від 18.03.2012 р., виходячи з розрахунку 0, 2 % від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, що передбачено п. 6.5. договору.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Тож, враховуючи, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за договором № 38-Л/192 від 18.03.2012 р., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення штрафних санкцій.

Разом з тим, проаналізувавши норми чинного законодавства України, а також положення договору № 38-Л/192 від 18.03.2012 р., суд дійшов висновку, що за своїми правовими ознаками штрафна санкція, яку просить стягнути позивач та встановлена п. 6.5. договору є пенею.

За приписами п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№ 18 від 26.12.2012 р. посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

За приписами ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Тож, здійснивши розрахунок пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості товару, отриманого за договором № 38-Л/192 від 18.03.2012 р., за правилами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судом встановлено, що розмір пені, що підлягає стягненню за період з 25.10.2011 (дата виникнення заборгованості) до 14.05.2012 р. (дата визначена позивачем самостійно) з урахуванням часткових проплат становить 24 4657, 72 грн.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під час розгляду спору відповідач подав клопотання, у якому просив зменшити суму заявленого до стягнення штрафу до 10 000, 00 грн., обґрунтовуючи своє клопотання збитковістю підприємства.

При цьому, відповідач надав баланс Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»станом на 30.09.2012 р., на 30.06.2012 р., на 31.03.2012 р., на 31.12.2011 р. та звіти про фінансові результати за 9 місяців 2012 року, за перше півріччя 2012 року, за 1 кварта 2012 року та за 2011 рік.

З приводу наведеного суд відзначає, що наданий відповідачем баланс відображає майновий стан підприємства з минулий період, в той час як відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження»наказ може бути пред'явлений до виконання протягом року та підлягає виконанню протягом шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження.

Тобто, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «АМБАР»докази не підтверджують збитковості підприємства у майбутньому, а відтак -клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню у розмірі 24 457, 72 грн., що становить суму пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, у разі закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі тягне за собою повернення сплачених сум судового збору.

За таких обставин, суд вважає за необхідне повернути Приватному підприємству «Мілекс Л»з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 544, 46 грн., сплачений на підставі платіжного доручення № 1762 від 14.05.2012 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи № 5011-51/9627-2012.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Мілекс Л»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 38, літ «А», код ЄДРПОУ 31240382), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства «Мілекс Л»(45630, Волинська обл., Луцький р-н, с. Маяки, вул. Фальківска, 1, код ЄДРПОУ 30584728) пеню у розмірі 24 457, 72 (двадцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят сім грн. 72 коп.) грн., та 489, 15 (чотириста вісімдесят дев'ять грн. 15 коп.) грн.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Припинити провадження у справі № 5011-51/9627-2012 за позовом Приватного підприємства «Мілекс Л»до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР»в частині стягнення 127 222, 99 грн.

5. Повернути Приватному підприємству «Мілекс Л»(45630, Волинська обл., Луцький р-н, с. Маяки, вул. Фальківска, 1, код ЄДРПОУ 30584728) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 544, 46 (дві тисячі п'ятсот сорок чотири грн. 46 коп.) грн., сплачений на підставі платіжного доручення № 1762 від 14.05.2012 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи № 5011-51/9627-2012.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.12.2012 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Картавцева Ю.В.

Гулевець О.В.