№ 279161, 08.11.2006, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08.11.06р. 10 год. 10 хвил.,

м. Дніпропетровськ

Справа № А31/362-06

За позовом

Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

до відповідача

Державного підприємства „Науково-виробниче об’єднання „Павлоградський хімічний завод”, м. Павлоград

про

стягнення штрафних санкцій

Судді Мороз В.Ф.

При секретарі: Телегей Н.І.

Представники:

Від позивача

Ахметова О.О., дов. від 05.01.06 р.

Від відповідача

Милошенко С.В., дов. від 22.09.06 р., Бородуліна Н.В. дов. від 12.10.06 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 237 879,00 грн. штрафних санкцій, в обґрунтування вимог посилаючись на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідно до якої, якщо кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то підприємства сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідач (надалі також - Підприємство) проти позову заперечує посилаючись на те, що обов’язки щодо працевлаштування інвалідів покладено на відповідні органи (державну службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів), а не відповідача. Відповідач же інформував відповідні органи про потребу в інвалідах, однак інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, а також не звертались самостійно. При цьому відповідачем були вжиті заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, створено 137 робочих місць придатних для працевлаштування інвалідів, проведено їх атестацію з залученням представників від державних органів, у тому числі МСЕК, Державного нагляду охорони праці, громадської організації інвалідів.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до звіту відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”, поданому до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів:

- Середньооблікова чисельність працюючих чоловік на підприємстві склала 1632 особи;

- Фонд оплати праці – 21567700,00 грн.

- Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві 13 215,5 грн.

- Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність -47 осіб;

Позивачем, на підставі ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в розмірі 237 879,00 грн., виходячи з 18 робочих місць, фактично незайнятих інвалідами у звітному періоді, згідно доданого до матеріалів справи розрахунку.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ), з урахуванням внесених змін (надалі також - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до статті 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Також відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України від 3 травня 1995 р. N 314 (надалі - Положення) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації.

Наведеною ж ст.18 Закону на підприємства, які використовують працю інвалідів, лише покладено обов’язок створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Обов’язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п.11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів.

Враховуючи вищезазначене, у підприємства виникає обов’язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліда самостійно.

Як вбачається з матеріалів справи, у тому числі, звітів про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках, відповідач інформував протягом 2005 р. центр зайнятості про потребу в інвалідах. Також відповідач звертався до Управління праці та соціального захисту населення, товариства інвалідів, позивача з листами про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та пропозицією про направлення для працевлаштування. При цьому відповідачем з залученням представників МСЕК, Державного нагляду з охорони праці, громадської організації інвалідів проведено атестацію робочих місць, на яких допускається праця інвалідів. Відповідач не відмовляв у прийомі на роботу інвалідам. Доказів, що спростовували б зазначене в матеріали справи не надано.

За таких обставин на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу за умови, коли інваліди не працюють на підприємстві у необхідній кількості не з його вини.

Враховуючи викладене суд не знаходить достатніх підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд:

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя В.Ф. Мороз