Court ruling № 27694233, 12.11.2012, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2012 р. м. Київ К-19132/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010

у справі № 2-а-5966/09/1370 (82735/09/9104)

за позовом Українсько-англійського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Галка ЛТД»

до Державної податкової інспекції у м.Львові

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові від 15.09.2009 № 0000411601/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

ДПІ у м.Львові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 22024,42 грн., в тому числі 20975,64 грн. основного платежу та 1048,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 01.09.2009 № 42/15-2/22331884, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту червня 2009 року податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих у цьому звітному періоді, але які виписані у попередніх податкових періодах: січні, лютому, березні та квітні 2009 року. Податковий орган вважає, що позивач не мав права формувати податковий кредит у вказаному звітному поточному періоді на підставі податкових накладних, виданих у попередніх звітних періодах.

В силу вимог п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач сформував податковий кредит на дату отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Обставина щодо отримання податкових накладних у червні 2009 року встановлена судами попередніх інстанцій на підставі внесених до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних відомостей.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на порушення якого вказував податковий орган, надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права, у разі наявності факту відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або факту порушення продавцем порядку заповнення податкової накладної, не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів, у податковому періоді, в якому було фактично отримано податкову накладну, оскільки закон забороняє включати до складу податкового кредиту сплачений (нарахований) податок на додану вартість не підтверджений податковими накладними.

Нереалізація позивачем права, передбаченого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, та формування податкового кредиту у періоді, в якому отримано податкову накладну, фактично не призвело до заниження податкових зобов'язань та завищення податкового кредиту у будь-якому звітному періоді.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про безпідставність донарахування позивачеві спірних податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

У касаційній скарзі податковий орган вказує на недоведеність факту сплати позивачем податку на додану вартість. Такі доводи податкового органу не можуть свідчити про неправомірність формування податкового кредиту, оскільки зі змісту п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що податковий кредит звітного періоду може бути складено не тільки із сплачених, але й із нарахованих сум податків протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів. Право на податковий кредит виникає за правилом однієї з визначених у законі подій, зокрема на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Нарахування податкового кредиту не обмежується сплатою податку на додану вартість виключно у цьому ж податковому періоді. Фактичною сплатою податку на доладну вартість обмежується лише право на отримання бюджетного відшкодування.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на податковий кредит у зв'язку з не підтвердженням позивачем факту сплати податку на додану вартість до бюджету постачальником товару.

Суд касаційної інстанції зазначає, Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на податковий кредит в залежність від факту підтвердження покупцем сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Платник податку на додану вартість (покупець товару), який дотримався вимог Закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань до бюджету постачальниками товару, отримувати документальне підтвердження такої сплати та в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за відсутності вказаного документального підтвердження.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

О.М.Нечитайло