Court ruling № 26470501, 17.10.2012, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/44809/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Назарет Трейд»(далі - Товариство)

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011

у справі № 2а/0570/5152/11

за позовом Товариства

до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі -Хмельницька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.04.2012 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 № 0000472301 з тих мотивів, що реальність виконання операцій, за якими податковий орган не визнав право позивача на податковий кредит, підтверджується документально, тоді як допущені контрагентами позивача правопорушення не можуть негативно впливати на податковий облік Товариства.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з відсутності доказів реального виконання операцій з поставки послуг позивачеві спірними контрагентами як умови для виникнення у платника права на податковий кредит.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 699 690 грн. (у тому числі 559752 грн. за основним платежем та 139 938 грн. за штрафними санкціями) було прийнято Хмельницькою ОДПІ за наслідками проведення позапланової невиїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Авто Груп»за період з 01.08.2008 по 31.12.2008, з товариством з обмеженою відповідальністю «Рісмус»за період з 01.11.2009 по 28.02.2010, з товариством з обмеженою відповідальністю «Облнафтобуд Альянс»за період з 01.01.2009 по 31.10.2009, оформленої актом від 01.11.2011 № 79-23-35797955. Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, зводиться до невизнання права позивача на податковий кредит за операціями з поставки послуг позивачеві названими контрагентами, з огляду на відсутність у них трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для здійснення основних видів діяльності, визначених у довідках є ЄДРПОУ, відсутність цих постачальників за місцезнаходженням та запереченням керівником товариства з обмеженою відповідальністю «торговий дім «Авто Груп»своєї причетності до діяльності цього товариства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що критеріями визнання правомірності формування податкового кредиту є реальний характер операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних) на підтвердження їх здійснення.

Спростовуючи реальність виконання спірних операцій, податковий орган послався виключно на наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності названих контрагентів позивача. При цьому обставини щодо власне виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві, динаміка зобов'язальних правовідносин між учасниками спірних операцій податковим органом під час проведення перевірки не досліджувалися.

Слід зазначити, що самі по собі порушення контрагентів, допущені ними під час реєстрації та провадження господарської діяльності, не є беззаперечним свідченням недобросовісності платника та отримання ним незаконної податкової вигоди по взаємовідносинам з такими контрагентами. Існування ж обставин, які свідчать про наявність причинного зв'язку між діями платника (позивача у справі) та допущеними його контрагентами правопорушеннями як підстави для відповідальності такого платника, податковим органом не доведено.

Так само і власне посилання ДПІ на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та матеріально-технічної бази не можуть бути беззаперечним доказом безтоварності операцій без проведеного податковим органом аналізу змісту операцій з поставки послуг та без визначення на підставі цього, які саме трудові та матеріальні ресурси необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій.

У той же час згідно з правилами доказування в адміністративному процесі, визначеними у частині другій статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність за даних обставин підстав для невизнання права Товариства на оспорювану суму податкового кредиту та обґрунтовано задовольнив позов. А тому у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Назарет Трейд» задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі № 2а/0570/5152/11 скасувати.

3. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а/0570/5152/11 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько