№ 26317029, 03.10.2012, Vinnytsia District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0270/4123/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Панченка Т.Д.

представника позивача: Широкого С.В.

представника відповідача: Нєнова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Ладижинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39)

до: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3 листа-вимоги №04-19/1310 від 14.08.2012 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Ладижинської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39) (Ладижинська виправна колонія №39, позивач) до Ладижинської об'єднаної державної фінансової інспекції (фінансова інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3 листа-вимоги № 04-19/1310 від 14.08.2012 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Ладижинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Ладижинської виправної колонії №39 за період з 1.01.2010 р. по 1.05.2012 року, за результатом якої складено акт, в якому зафіксовані виявлені ревізією порушення. В подальшому, фінансовою інспекцією направлено вимогу за № 04-19/1310 від 14.08.12 р. пунктами 2, 3 якої зобов'язано Ладижинську виправну колонію №39:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів, в іншому випадку стягнути з особи, винної у проведені зайвих грошових виплат, кошти у сумі 25349,09 грн. у порядку та розмірах, встановлених ст.ст.133-136 Кодексу законів про працю України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти в сумі 7655,42 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів у сумі 1692,50 грн., в іншому випадку стягнути з особи винної у зайвих грошових виплатах, кошти у порядку та розмірах, встановлених ст.ст.133-136 Кодексу законів про працю України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти в сумі 612,92 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Позивач не погоджується з переліком порушень зазначених у акті та вважає частину вимог, викладених у листі № 04-19/1310 від 14.08.12 р. незаконними та такими, що підлягають скасуванню. На обґрунтування позиції зазначає, що висновки, викладені у акті ревізії та оскаржуваній вимозі є необґрунтованими, оскільки при здійснені оплати праці працівникам пенітенціарної служби Ладижинська виправна колонія №39 правомірно керувалась наказом № 98 від 24.05.2000 р., який, з огляду на положення Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу», є обов'язковим для виконання установами виконання покарань та їх підприємствами. Таким чином, висновки ревізійної установи щодо безпідставності нарахування та виплати заробітної плати є необґрунтованими.

Ухвалою суду від 25.09.2012 р. замінено неналежного відповідача -Ладижинську об'єднану державну фінансову інспекцію на належного -Державну фінансову інспекцію у Вінницькій області.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача вимоги, викладені у позовній заяві, не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, просив у задоволені позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, (яка реорганізована в Державну фінансову інспекцію) її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі -Закон про ДКРС).

Відповідно до положень статті 2 Закону про ДКРС головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

В силу частини 7 статті 10 Закону про ДКРС управління має право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Частиною другою статті 15 цього ж Закону встановлено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Відповідно до статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії).

Форма вимоги, яку органи державної контрольно-ревізійної служби України повинні пред'являти підконтрольним установам, що ревізуються - не встановлена. Тобто юридичної форми вимоги, як рішення органу виконавчої влади - офіційного письмового документа, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, не передбачено.

Разом з тим, сторони не заперечили проти того, що лист є вимогою в розумінні статті 10 Закону про ДКРС та є обов'язковим до виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку вимога фінансової інспекції є розпорядчим документом суб'єкта владних повноважень, який обов'язковий для виконання, визначає строки виконання, порушення яких є підставою для звернення до суду в інтересах держави щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, відтак, є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено.

Так, на виконання зазначених вище вимог та відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІІ квартал 2012 року і на підставі направлень № 91, № 90 від 4.05.212 року та № 103 від 14.05.2012 року державними фінансовими інспекторами Ладижинської об'єднаної державної інспекції проведено ревізію фінансово - господарської діяльності Ладижинської виправної колонії № 39 за період з 1.01.2010 року по 1.05.2012 року.

За результатом проведеної ревізії складено акт № 04-16/113 від 20.07.2012 року, в якому зафіксовані виявлені ревізією порушення.

Зокрема, у акті вказано, що «ревізією нарахування та виплати надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок шляхом співставлення табелів обліку робочого часу із розрахунково-платіжними відомостями, особовими картками встановлено, що протягом періоду з 01.01.2010 по 01.08.2010 вільнонайманим працівникам Колонії №39 відповідно до Наказу державного Департаменту України з питань виконання покарань „Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи" № 98 від 24.05.2000 здійснювалось нарахування та виплата надбавки за безперервну роботу до тарифних ставок, чим порушено вимоги Постанови Кабінету Міністрів України „Про оплату на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" від 30.08.2002 № 1298, наказу Мінпраці України „Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" від 02.10.1996 №77, що призвело до зайвого нарахування та виплати зазначеної надбавки в сумі 25349,09 грн. та, відповідно, зайвого перерахування бюджетних коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на 7655,42 гривень. Крім того, постановами Кабінету Міністрів України „Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби" від 18 серпня 1999 року № 1510 та „Про заходи щодо забезпечення діяльності Державного Департаменту з питань виконання покарань" від 22.04.1999 №653 не передбачено встановлення надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи.

Відповідне порушення допущено з вини колишнього начальника Колонії № 39 ОСОБА_1, головного бухгалтера Підприємства Котигороха С.П. та спеціаліст-бухгалтера Колонії № 39 Мантак Т.Д.

Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) Колонії № 39 на суму 33004,51 гривень.

Вищезазначене призвело до порушення вимог ч. 1 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-ХІУ (далі по тексту Закон № 996-ХІУ), п. 1.3 Порядку складання фінансової звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів», затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.05.2010 року № 164 (далі - Порядок № 164), в частині внесення недостовірних даних до Звіту про надходження і використання коштів загального фонду (форма №2д), а саме завищено касові і фактичні видатки за КЕКВ 1111 „Оплата праці" та КЕКВ 1120 "Нарахування на заробітну плату" відповідно за 2010 рік на 25349,09 грн. та 7655,42 гривень.

Внаслідок зайво нарахованої та виплаченої надбавки за безперервну роботу вільнонайманим працівникам колонією № 39 зайво нараховано відпускних з загальній сумі 1692,50 грн. та, відповідно, зайво нараховано та перераховано коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на суму 612,92 гривень.

Дане порушення допущено бухгалтером Мантак Т.Д.

Зазначене призвело до матеріальної шкоди (збитків) завданої Колонії № 39 на загальну суму 2305,19 грн.

Операції з нарахування відпускних в бухгалтерському обліку відображено в меморіальних ордерах № 5 «Зведення розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій»за 2010 рік по дебету субрахунку 801 "Видатки з державного бюджету на утримання установи та інші заходи", кредиту субрахунку 661 «Розрахунки із заробітної плати».

Внаслідок допущених порушень у формі «Звіт про виконання загального фонду кошторису установи»ф.№2-м касові та фактичні видатки по КПКВ 6071030 КЕКВ 1111 «Оплата праці»завищено у 2010 році на суму 1692,50 грн. та по КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату»612,92 грн., що є порушенням ч. 1 ст. 3 Закону України № 996, п. 1.3 Порядку № 164».

Наслідком проведеної перевірки та складеного акту стало виставлення листа-вимоги № 04-19/1310 від 14.08.12 р. «про усунення виявлених порушень»з пунктами 2, 3 якої позивач не погоджується.

Так, у пункті 2 вказаного листа фінансова інспекція вказує наступне.

«Ревізією нарахування та виплати надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок встановлено, що в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298 «Про оплату на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", наказу Міністерства праці України від 02.10.1996 №77 „Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», зайво нараховано та витрачено зазначеної надбавки в сумі 25349,09 грн. та відповідно зайвого перерахування бюджетних коштів на сплату до державних цільових фондів на 7655,42 грн., у зв'язку з чим необхідно:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення виплачених сум коштів. В іншому випадку стягнути з особи, винної у проведенні зайвих грошових виплатах, кошти у сумі 25349,09 грн. у порядку та розмірах, встановлених ст.ст.133-136 Кодексу законів про працю України.

- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти в сумі 7655,42 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів)».

У пункті 3 оскаржуваної вимоги зазначено, що «ревізією дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті заробітної плати працівникам за час відпустки встановлено, що в порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, внаслідок зайво нарахованої та виплаченої надбавки за безперервну роботу вільнонайманим працівникам, Колонією зайво нараховано відпускних в загальній сумі 1692,50 грн., відповідно, зайво нараховано та перераховано коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на суму 612,92 грн., у зв'язку з чим необхідно:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів у сумі 1692,50 грн. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах, кошти у порядку та розмірі, встановлених ст.ст.133-136 Кодексу законів про працю України.

- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти в сумі 612,92 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів)».

Оцінюючи правомірність спірних вимог суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»(Закон № 2713-IV) центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Частиною 1 статті 14 Закону № 2713-IV визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Постановою Кабінету Міністрів України № 534 від 14 липня 1993 р. «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби»надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, в установах виконання покарань та їх підприємствах та доручено Державному департаменту з питань виконання покарань розробити і затвердити порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах.

Крім того, Кабінетом Міністрів України прийняті Постанови №1510 від 18.08.1999 р. «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників державної кримінально -виконавчої служби»та № 653 від 22.04.1999 р. «Про заходи щодо забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби». При цьому, згідно пункту 12 останньої Державному департаменту з питань виконання покарань доручено розробити у тримісячний термін та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби.

Так, на виконання зазначених нормативно-правових актів Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 р. № 98 затверджено Інструкцію про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи»(Наказ №98), на підставі якої, як встановлено судом, проведено нарахування та виплата надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок.

Необхідним є зауважити, що Наказ № 98 скасовано наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 175 від 25.05.2010 р. Однак, у період з 1.01.2010 р. по 25.05.2010 р., в який проводились нарахування та виплати надбавок вільнонайманим працівникам цей Наказ діяв, а самі виплати проведені в межах асигнувань, що виділяються на утримання органів і підрозділів кримінально-виконавчої системи та за рахунок і в межах фондів оплати праці підприємства, що відповідає положенням статті 7 Закону №2713-ІV та Постанови Кабінету Міністрів України № 534 від 14.07.1993 р.

Як наслідок, правомірно нараховано і сплачено відпускні та перераховано відповідні внески до державних цільових фондів за період з 01.01.2010 р. по 24.05.2010 р.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що спірні нарахування у період з 25.05.2010 р. по 1.08.2010 р. здійснені безпідставно, оскільки, як вже зазначалось, Наказ №98, на підставі якого вони проводились, втратив чинність з 25.05.2010 р. Однак, при вирішені спору в цій частині, суд виходить з того, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі тощо. Проте, за вказаних обставин, на думку суду, суму, яка нарахована саме у період з 26.05.2010 р. по 1.08.2010 р. виокремити неможливо. Тим більш, що жодних розрахунків відповідачем суду не надано, відсутні на них посилання й у акті ревізії.

Крім того, суд також вказує на безпідставність та необґрунтованість висновків фінансової інспекції щодо завищення касових і фактичних видатків за КЕКВ 111 та КЕКВ 1120 (які в свою чергу, стали однією з підстав для прийняття оскаржуваної вимоги).

Так, як вже зазначалось, фінансова інспекція ставить в провину Ладижинській виправній колонії № 39 (при нарахуванні спірних виплат), порушення вимог:

- частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої «метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства»;

- пункту 1.3 Порядку складання фінансової звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, затвердженого Наказом Державного казначейства України № 164 від 25.05.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2010 р. за № 385/17680, в якому йдеться про те, що фінансова звітність має відповідати аналогічним даним бухгалтерського обліку та звітності органів Державного казначейства України.

Наслідком чого, на думку відповідача, стало завищення фактичних видатків за КЕКВ.

З такою позицією суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Згідно пункту 13 Положення про Ладижинську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39) виправна колонія утримується за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законом.

Згідно визначення, наведеного у пункті 13 частини 1 статті 2 статті Бюджетного кодексу України, видатки бюджету -це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Так, з метою оплати праці працівників пенітенціарної служби Ладижінській виправній колонії № 39, як одержувачу бюджетних коштів, виділено певну суму коштів за КЕКВ 1111 «Оплата праці»та за КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату», які, в свою чергу, й були використані в межах їх асигнувань, що підтверджується Звітами про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2д, №2м) станом на 1 липня 2010 р. та за ІІІ квартал 2010 р.

Жодних доказів на підтвердження того, що кошти, виділені на заробітну плату (в т.р. надбавки, доплати та відпускні) використані понад бюджетні асигнування чи не за цільовим призначенням, відповідачем не надано. Як і не надано доказів на підтвердження того, що Ладижинською виправною колонією №39 використано неповну, неправдиву та упереджену інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, а також те, що фінансова звітність установи не відповідає даним бухгалтерського обліку та звітності органів Державного казначейства України. Відповідачем не доведено та не пояснено які саме «недостовірні дані»внесено до Звіту про надходження і використання кошів загального фонду (форма№2д).

За таких обставин не може йти мова про «завищення касових та фактичних видатків», адже фактичними видатками вважаються всі дійсні витрати по виконанню кошторису, що підтверджені первинними документами. В даному випадку, відповідачем не ставиться під сумнів, що витрати на оплату праці підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Окремо суд звертає увагу також і на те, що оскаржувана вимога містить суперечливий зміст.

Так, у вимозі ставиться питання «про стягнення з винних осіб коштів в сумі 25349,09 грн. і 1692,50 грн. відповідно, та одночасно вказується «у розмірі встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України». В зв'язку з чим виникає питання: то яку саме суму коштів слід стягнути - 25349,09 грн. та 1692,50 грн. чи в розмірі, встановленому КЗпП України?

Крім того, вказуючи у акті ревізії на порушення при нарахуванні доплат та надбавок вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1298 від 30.08.2002 р. та Наказу Мінпраці України №77 від 2.10.1996 р. ревізор не зазначає, які саме положення (пункти) не дотримано/порушено Ладжинською виправною колонією № 39.

Більш того, ставлячи у спірній вимозі питання про стягнення з "винних осіб" зайво сплачені кошти, ревізійний орган не визначає самих "винних осіб", хоча згідно положень статті 2 Закону про КРУ саме до його компетенції належить встановлення винних у порушені законодавства посадових і матеріально відповідальних осіб.

При вирішенні даного спору суд враховує положення частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За сукупністю наведених вище обставин, враховуючи, що зафіксовані в акті порушення щодо завищення фактичних видатків, внаслідок зайво нарахованих та виплачених надбавок і відпускних, відповідно й завищення відрахувань до державних цільових фондів - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд дійшов висновку що оскаржувана в частині вимога не відповідає критеріям наведеним у статті 2 КАС України, відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовільнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3 листа-вимоги Ладижинської об"єднаної держаної фінансової інспекції № 04-19/1310 від 14.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Ладижинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39) (вул. Гранітна, 15, сел. Губник, м.Ладижин, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 08679586) судові витрати в розмірі 32,19 грн. (тридцять дві грн.19 коп.), сплачені згідно квитанції №3008-185-3 від 23.08.2012 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна