№ 25974723, 13.09.2012, Odesa District Administrative Court

Справа № 1570/3908/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»(надалі по тексту -Позивач або ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби (надалі по тексту Відповідач або ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 107 679,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 107 678,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн., яке прийняте на підставі акту перевірки від 19.01.2012 року № 171/23-0304/24542591 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»з питань взаємовідносин з платником податків ПП «РЕКА» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011р. по 30.04.2011р.»підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняте на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечувала в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що 17.01.2012 року на підставі службового посвідчення № 096275 від 05.07.2011р. посадовою особою відповідача, відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»з питань взаємовідносин з платником податків ПП «РЕКА»їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011р. по 30.04.2011р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 19.01.2012 року № 171/23-0304/24542591 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»з питань взаємовідносин з платником податків ПП «РЕКА»їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011р. по 30.04.2011р.»(а.с . 9-16 том І), відповідно до висновку якого відповідачем встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 1.31 ст. 1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-ІУ, ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та вбачаються нікчемні правочини ТОВ «ТСК»з ТОВ «РЕКА»за період з 01.10.2011р. по 30.04.2011р. на суму ПДВ 107 678 грн., в т.ч.: січень 2011р. - сума ПДВ 26 217 грн., лютий 2011р. - сума ПДВ 8 427 грн., березень 2011р. - сума ПДВ 33 708 грн., квітень 2011р. - сума ПДВ 39 326 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 107 679,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 107 678,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. (а.с. 17 том І).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у періоді з 01.01.2011р. по 30.04.2011р. податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами ПП «РЕКА»у загальній сумі 107 677,90 грн., оскільки угоди купівлі-продажу вчинені позивачем з ПП «РЕКА»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже вбачаються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Зокрема як вбачається з акту, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ПП «РЕКА»використані матеріали акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року», яким зокрема, встановлено, що згідно звітів, наданих ПП «РЕКА»до ДПІ, неможливо встановити наявність умов для ведення господарської діяльності, наявність чи відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємство не знаходиться за юридичною адресою та згідно до ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, усі операції купівлі-продажу за участю ПП «РЕКА»підпадають під ознаки нікчемності та відповідно усі задекларовані підприємством ПП «РЕКА»за період з 01.01.2011р. по 30.04.2011р. податкові зобов'язання на суму 15 340 569 грн. та податковий кредит на суму 14 026 623 грн. підлягають зменшенню.

Таким чином, на підставі результатів перевірки ПП «РЕКА»відповідачем в акті перевірки від 19.01.2012 року № 171/23-0304/24542591 зроблений висновок про те, що позивачем в порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України за період з 01.01.2011р. по 30.04.2011р. сформовано податковий кредит по ПДВ за рахунок постачальника ПП «РЕКА»на суму ПДВ 107 677,90 грн., угоди купівлі-продажу з яким визначені як нікчемні за результатами документальної перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (акт № 303/2301/36919740/2380 від 11.11.2011р.).

Суд з даними висновками не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ПП «РЕКА».

Зокрема судом встановлено, що між ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»(Замовник) та ПП «РЕКА»(Виконавець) був укладений договір № 84 від 14.10.2010 року про надання сюрвейєрських послуг, згідно предмету якого, Замовник доручає, а Сюрвейєр приймає на себе зобов'язання по сюрвейєрському обслуговуванню вантажів, визначенню кількості та якості (в подальшому - інспекції) вантажів, в портах, залізних станціях, складах та інших підприємствах України (а.с. 49-50 том І).

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивачу його контрагентом - ПП «РЕКА»були надані сюрвейєрські послуги, а позивачем оплачені отримані послуги.

Про підтвердження надання послуг свідчать первинні складені суб'єктами господарювання первинні бухгалтерські документи, а саме: акти виробничих послуг та узгоджених цін, рахунки, платіжні доручення, податкові накладні, наявні в матеріалах справи (а.с. 51-65, 36-43 том І) та які були надані позивачем на запит податкового органу під час проведення перевірки, про що зазначено у самому акті перевірки (а.с. 11 том І), а здійснення повної оплати за надані послуги підтверджується банківськими виписками по рахунку (а.с. 160-170 том І). Суми сплаченого ПДВ, згідно податкових накладних, отриманих від ПП «РЕКА»у загальному розмірі 107 677,90 грн. позивачем віднесено до складу податкового кредиту у періоді з 01.01.2011р. по 30.04.2011р.

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договорами про надання послуг, а саме: надані послуги та сплачено Виконавцю продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що вказана угода підписана директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладена угода була виконана, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема видатковими, податковими накладними та платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що виконання зобов'язань за вищевказаною угодою про надання послуг укладеною позивачем з ПП «РЕКА»та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цією угодою, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується також наданими позивачем вантажними рапортами, вантажними звітами, попередніми заявками на виконання робіт, переліками та номенклатурою виконаних робіт у перевіряємому періоді (а.с. 66-87, 137а- 250 том І, 1-6 том ІІ).

Таким чином, суд вважає, що все вищевикладене підтверджує реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ПП «РЕКА».

Судом встановлено, що зазначеним контрагентом позивачу була надані відповідні податкові накладні, (а.с. 51-55 том І), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна суму податку у цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Судом встановлено, що сума податку на додану вартість у загальному розмірі 107 677,90 грн. за вищезазначеними податковими накладними була включена позивачем до складу податкового кредиту, відповідних звітних періодів, а саме в декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року у розмірі 26 217 грн., в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року у розмірі 8 427 грн., в декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 33 708 грн. та в декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 39 326 грн.

Як вбачається з акту, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки контрагенту позивача, а саме акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 303/23-513/36919740-2380 від 14.11.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року», відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу, поставки товарів укладені позивачем з вищевказаним контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а отже у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по операціям з ПП «РЕКА».

Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ПП «РЕКА», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладена між позивачем та ПП «РЕКА»угода не віднесена законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також суд вважає необхідним зазначити, що податковий орган, приймаючи оскаржуване рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначена угода очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та його контрагент ПП «РЕКА», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Таким чином, на даний час зазначений договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що як на момент укладення договору, так і на час розгляду справи ПП «РЕКА»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентом та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ПП «РЕКА»не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобов'язання, визначене договором про надання послуг, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг та поставки товару.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ПП «РЕКА»відповідну угоду надання послуг, прийняв послуги та оплатив їх вартість у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, суд зазначає, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011 за позовом ПП «РЕКА»до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, зокрема, визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за січень-квітень 2011 року, за наслідками якої був складений акт № 303/23-513/36919740-2380 від 11.14.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року», а також визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо включення до зазначеного акту перевірки висновків щодо нікчемності правочинів (ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України), укладених ПП «РЕКА»при придбанні та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання ПП «РЕКА»з податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі товарів за такими правочинами (а.с. 29-37 том ІІ).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року залишено без змін.

Таким чином, зазначеним судовим рішення встановлені обставини протиправності дій ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за січень-квітень 2011 року, за наслідками якої був складений акт № 303/23-513/36919740-2380 від 11.14.2011р. «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»код ЄДРПОУ 36919740 щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»та щодо включення до зазначеного акту перевірки висновків щодо нікчемності правочинів (ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України), укладених ПП «РЕКА»при придбанні та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання ПП «РЕКА»з податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі товарів за такими правочинами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Фактичних даних, які б засвідчували втрату постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011 законної сили, матеріали справи не містять.

З огляду на приписи ст.124 Конституції України, ст.ст. 72, 254 КАС України, суд не вбачає жодних правових підстав для залишення поза увагою при вирішенні даної справи постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/1570/10346/2011, а відтак, згаданий судовий акт підлягає обов'язковому врахуванню при розгляді даного спору.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судом встановлено, що позивач цілком обґрунтовано відповідно до п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 107 677,90 грн., підтверджену відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»органом державної податкової служби - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами зазначеними п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України, що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ПП «РЕКА»у загальному розмірі 107 677,90 грн., підтверджену податковими накладними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 107 677,90 грн., відповідно до отриманих від контрагентів податкових накладних, з урахуванням 1095 денного терміну, встановленого Податковим кодексом України. Саме даний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено Податковим кодексом України. На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, не доведено суду фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентом, наявність порушень порядку формування податкового кредиту, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення - рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року року є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення - рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку всім наданим сторонами на час розгляду справи доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Тальмансько-сюрвейєрська компанія «ТСК»до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000212350 від 02.02.2012 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби від № 0000212350 від 02.02.2012 року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 13 вересня 2012 року.

Суддя С.О. Cтефанов

.