Decision № 25568579, 17.07.2012, Prymorskyi District Court of Odesa City

17.07.2012

Справа № 2/1522/10178/12

2/1522/8208/12

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Бондаря В.Я.

при секретарі Іщик О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю 3-ї особи -Приморської районної адміністрації про вселення, виселення та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив вселити його та його неповнолітню доньку ОСОБА_2 до кв.АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3 з кв.АДРЕСА_1, стягнути на його користь та на користь неповнолітньої доньки солідарно моральну шкоду у розмірі 20 000 гривень та судові витрати. При цьому посилався на те, що він зареєстрований та мешкає за вказаною адресою з донькою- ОСОБА_2, та дружиною - ОСОБА_5- в комунальній квартирі АДРЕСА_1, в якій займає житлову кімнату, площею 15кв.м. В березні цього року він перебував у тривалому службовому відрядженні. Дружина з дочкою у цей час гостювали в родичів у Тернопільській області. Коли після відрядження він повернувся додому, то не зміг потрапити до своєї квартири: виявив, що замки у вхідних дверях змінені, а в квартирі мешкають незнайомі особи. Квартиру їм здала в оренду відповідачка ОСОБА_3, яка повідомила, що вона є виключним власником даної квартири, через що він був змушений звернутися з відповідною заявою до міліції. Вважає, що ОСОБА_3 самоправно привласнила житлову кімнату, незаконно змінила замки на дверях квартири, протиправно вселила туди невідомих людей та не допускає його в квартиру. Вказане жиле приміщення за життя було виділено його бабусі ОСОБА_6, та після її смерті він став там проживати з членами своєї родини. Неправомірними діями відповідачки йому завдано моральну шкоду. Так, з вини ОСОБА_3 він з сім'єю вже тривалий час вимушений постійно шукати притулок, що спричиняє дуже великі незручності. Зазначене порушило звичайний життєвий ритм, спровокувало безсоння та головний біль.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просив суд його задовольнити, представник відповідача в судовому засіданні ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнала, просила суд у задоволенні позову відмовити. В ході судового засідання надавала суду письмові заперечення на позов, в яких посилалась на те, що відповідач з 1991 року мешкає в зазначеній квартирі, та з 1995 року -разом із сином. В спірній квартирі ОСОБА_1 та члени його родини ніколи не проживали, його речей в квартирі немає, що підтверджується відповідним актом, складеним сусідами відповідача. Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради відповідачу відмовлено у передачі їй у користування спірної кімнати, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. , та рекомендовано звернутися до суду.

Представник 3-ї особи - органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради - надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе, у відповідності до ст.224 ЦПК України, розглянути позов за його відсутністю та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач та його неповнолітня донька ОСОБА_2 з 23.12.2011р. зареєстровані в кв.АДРЕСА_1, де займають житлову кімнату, площею 15,75 кв.м, що підтверджується довідкою №1006 від 05.04.2012р. Реєстрація позивача за вказаною адресою також підтверджується відповідним штампом про реєстрацію в паспорті на його ім'я, серії НОМЕР_1.

(а.с.5-зворот,6)

За фактом перешкоджання позивачу мешканню в кв.АДРЕСА_1, Портофранковським ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області позивачу було рекомендовано звернутися до суду в порядку розгляду цивільного законодавства, що підтверджується листом, підписаним начальником відділу Баєвим А.А.

(а.с.8)

Згідно до ст.1 Житлового Кодексу України, відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло.

Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового Кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У відповідності до ч.1 ст. 64 Житлового Кодексу України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині вселення позивача та його неповнолітної доньки до спірного примішення підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо виселення відповідача зі спірного приміщення, суд виходив з наступного. В матеріалах справи відсутні відомості щодо проживання відповідача ОСОБА_3 за зазначеною адресою. Крім того, в позовній заяві позивач сам зазначає, що в спірному приміщенні проживають невідомі люди, яких впустила проживати відповідач. користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Між тим, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині виселення відповідача задоволенню не підлягають, оскільки матеріалами справи не підтверджується мешкання відповідача саме в спірному приміщенні - кімнаті, площею 15,75 кв.м. в кв.АДРЕСА_1.

Крім того, згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", зокрема п. 4 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то необхідно з'ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується спричинення з боку відповідача моральної шкоди, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 81, 88, ч.3 ст.209, ст.ст.213-215,218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 та неповнолітню ОСОБА_2 до кв.АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.Я. Бондар