Court ruling № 24260615, 16.05.2012, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2012 р. м. Київ К/9991/6340/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого: судді-доповідача Темкіжева І.Х.,

суддів: Лосєва А.М., Нечитайла О.М.,

при секретарі судового засідання: Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 01.01.2011 р.,

відповідача - ОСОБА_3, головний державний податковий інспектор юридичного відділу, довіреність № 154/9/10-017 від 22.03.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.05.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2011 р. у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «ІНАП і К»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.05.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2011 р., адміністративний позов приватного підприємства «ІНАП і К» (далі -ПП «ІНАП і К», позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - ДПІ у Деснянському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0003972301/0 від 30.12.2010 р. задоволений в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва, звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить їх скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ПП «ІНАП і К»надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Деснянському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»(далі -ТОВ «С.Дж.Р.Груп») за період з 01.05.2010 р. по 31.05.2010 р., за результатами якої складено акт № 8514/23-2/30312094 від 23.12.2010 р.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003972301/0 від 30.12.2010 р., яким ПП «ІНАП і К» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 57 168,00 грн., з яких 38 112,00 грн. - основного платежу та 19 056,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ згідно з податковими накладними, виписаних на адресу ПП «ІНАП і К» ТОВ «С.Дж.Р.Груп», яке фактично не здійснювало господарської діяльності через відсутність адміністративно-господарських можливостей, що підтверджується порушеною слідчим управлінням податкової міліції Державної податкової адміністрації України кримінальної справи № 69-107 відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_4 за фактом створення фіктивного підприємства за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Таким чином, оскільки контрагентом позивача порушено вимоги чинного законодавства щодо оформлення податкової накладної, віднесення ПП «ІНАП і К» суми сплаченого у ціні придбання товару по спірній господарській операції до складу податкового кредиту є безпідставним, а укладення цивільно-правового договору між позивачем і ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було спрямоване виключно на отримання податкової вигоди та зменшення об`єкту оподаткування та призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2010 року на суму 38 112,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «ІНАП і К», суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Так, підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентом ТОВ «С.Дж.Р.Груп»23.04.2009 р. укладений договір № 10, відповідно до умов якого ТОВ «С.Дж Р.Груп» зобов'язалося виконати роботи по прокладанню трубопроводу, каналізації К1 та дощової каналізації К2 на будівництві з реконструкції комплексу споруд, розташованих на території колишньої садиби пам'ятника архітектури XVIII ст. Кловського палацу в м. Києві, а позивач в свою чергу зобов'язався оплатити виконання робіт на умовах вказаного договору.

На виконання даного договору між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підписано акт приймання виконаних робіт за червень 2009 р. на суму 228 674,40 грн. і видана податкова накладна від 30.06.2009 № 15, згідно якої ПП «ІНАП і К» до складу податкового кредиту за травень 2010 р. було віднесено ПДВ на суму 38 112,40 грн.

До матеріалів справи долучені копії податкової накладної, банківської виписки, платіжного доручення та довідки про вартість виконаних підрядних робіт, що підтверджують фактичну сплату у червні 2009 року коштів на адресу підрядника, що і стало підставою до заявлення у травні 2010 року до відшкодування ПДВ у сумі 38 112,40 грн.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, посилання відповідача на протокол допиту директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»- ОСОБА_4 обґрунтовано відхилено попередніми судовими інстанціями, так як ДПІ у Деснянському районі м. Києва не надало доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно посадових осіб товариства.

Крім того, судами встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій та видачі податкових накладних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке не було анульовано.

Згідно вищезазначених документів керівником ТОВ «С.Дж.Р.Груп»був ОСОБА_4, який на час здійснення спірних господарських операцій мав право підпису фінансових документів, у тому числі податкових накладних, виданих позивачу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.05.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2011 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.Х. Темкіжев

Судді А. М. Лосєв О. М. Нечитайло