Court ruling № 226360, 05.07.2006, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

5 липня 2006 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Панченка О.Н.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовомза позовом Дочірного підприємства виробничого обєднання інтегральних мікросхем „Логіка” акціонерного товариства відкритого типу „Родон” (далі ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон”) до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі ДПІ у м. Івано-Франківську) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” та ДПІ у м. Івано-Франківську на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2005 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2004 року ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” звернулось в суд з позовною заявою до ДПІ у м. Івано-Франківську про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0004822312/2 від 30 жовтня 2004 року, яким визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 150212 грн., де 100141 грн. основний платіж та 50071 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до акту перевірки №496/23-2-25569209 від 27 травня 2004 року ДПІ у м. Івано-Франківську провело донарахування податку на додану вартість, так як контрагенти позивача, а саме: ТзОВ „Універсалсервіс” у податковому обліку не значиться; рішенням господарського суду м. Києва від 23 вересня 2003 року скасовано державну реєстрацію ТзОВ „Октава-М ЛТД”; рішенням господарського Одеської області від 18 грудня 2002 року ліквідовано ТзОВ „Арт-Літа”; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2003 року ліквідовано ПП „Промстандарт”.

ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” вважало, що такий висновок ДПІ у м. Івано-Франківську є неправомірним, мотивуючи тим, що на час укладення угод усі зазначені підприємства і товариства функціонували як платники податку та видали належним чином оформлені податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит.

Крім того, позивач підтверджує неправомірність дій відповідача тим, що Господарським судом у Івано-Франківській області 22 березня 2004 року було порушено справу про банкрутство ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів згідно ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2005 року в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2005 року зазначене рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2005 року скасовано частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій в сумі 50071 грн.

У касаційній скарзі ДПІ в м. Івано-Франківську, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення судів в частині відмови у задоволенні позову.

Касаційна скарга ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ДПІ у м. Івано-Франківську задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит сформований позивачем на підставі податкових накладних, виданих не платником податків, та у звязку з тим, що на позивача не поширюється дія мораторію, передбачена ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки податкові зобовязання у позивача виникли після порушення справи про банкрутство.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення в частині застосування до позивача штрафних санкцій, виходив з того, що на позивача поширюється дія мораторію, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції.

Висновок апеляційного суду не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року №168/97 із змінами та доповненнями (далі Закон) платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 9.3 статті 9 Закону передбачено, що особи, які підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобовязані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.

Оскільки контрагенти позивача, а саме: ТзОВ „Універсалсервіс” в податковому обліку не значиться; рішенням господарського суду м. Києва від 23 вересня 2003 року скасовано державну реєстрацію ТзОВ „Октава-М ЛТД”; рішенням господарського Одеської області від 18 грудня 2002 року ліквідовано ТзОВ „Арт-Літа”; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2003 року ліквідовано ПП „Промстандарт”, то ці товариства і підприємство у розумінні підпунктів 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону не мали права на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач усупереч приписів статті 7 Закону склав податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих не платником податку на додану вартість, є правильними.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів, це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до статті 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобовязань поточних кредиторів правила мораторію не застосовуються і по цих зобовязаннях, згідно загальних правил, нараховуються неустойка (штраф, пеня). Застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Враховуючи те, що за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням податкові зобовязання виникли у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на їх виконання не розповсюджувалась.

Даний висновок кореспондується зі змістом частини 1 статті 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, згідно якої нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобовязаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Вказаних положень цього Закону не врахував апеляційний суд, а тому помилково скасував частково рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, постанову апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції слід скасувати, а врешті та рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ДП ВО ІМ „Логіка” АТ ВТ „Родон” залишити без задовольнення.

Касаційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківську задовольнити повністю.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2005 року по даній справі в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0004822312/2 від 30 жовтня 2004 року в частині визначення податкового зобовязання в розмірі 50071 грн. штрафних (фінансових) санкцій скасувати, а в решті дану постанову та повністю рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2005 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Панченко О.Н.

судді Весельська Т.Ф.

Горбатюк С.А.

Мироненко О.В.

Смокович М.І.