Court ruling № 22040168, 13.12.2011, Kharkiv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2011 р.Справа № 2а-9476/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

<за участю секретаря ><Секретар >

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2011р. по справі№2а-9476/11/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Агропродторг" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ПрАТ "Агропродторг", звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 29.11.2010 року № 0004622305/0 та № 0004632305/0.

В обгрунтувавання позовних вимог ПрАТ "Агропродторг" посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 29.11.2010 року № 0004622305/0 та № 0004632305/0, прийняті відносно приватного акціонерного товариства "Агропродторг".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на необєктивність оскаржуваної постанови, неповне зясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка приватного акціонерного товариства "Агропродторг" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої 10.11.2010 року було складено акт перевірки № 11677/23-05/30755093, де були зафіксовані порушення вимог:

- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: ст. 4, пп. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, в результаті чого, на думку відповідача, ПрАТ "Агропродторг" було занижено суму ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет за березень-червень 2010 року в розмірі 513 649,00 грн.;

- Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: п. 4.1, п. 5.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, що на думку податкового органу призвело до заниження податку на прибуток за 1 та 2 квартали 2010 року в розмірі 642 022,00 грн.;

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦКУ в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПрАТ "Агропродторг" з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями;

- п. 3.4. п. 2.11 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року № 40/10320.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.11.2010 року № 0004622305/0 та № 0004632305/0, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 797 395,50 грн. та суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 770 473,50 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих повідомлень-рішень від 29.11.2010 року № 0004622305/0 та № 0004632305/0 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Актом перевірки 11677/23-05/30755093 від 10.11.2010 року встановлено здійснення ПрАТ "Агропродторг" нікчемних операцій, а саме з: ТОВ "Сенс-К", ТОВ "Альмерія", ТОВ "Солтек С", у яких ПрАТ "Агропродторг" придбав соняшник та здійснив розрахунки на загальну суму 708 226,66 грн., тобто угоди укладені між позивачем та його контрагентами визнані в акті перевірки нікчемними у зв'язку з тим, що даними угодами порушені ст. ст. 203, 215, 228, 662,655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Дані наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги придбання та продажу: ТОВ "Солтек С" за березень (з урахуванням уточнюючого розрахунку), ТОВ "Сенс К" за період 01.02.2010 року по 31.05.2010 року, ТОВ "Альмерія" за квітень 2010 року, зазначені в акті як недійсні та вказано, що зазначені підприємства придбали товар в результаті нікчемних правочинів, в подальшому її реалізували ПрАТ "Агропродторг".

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що до висновку про порушення позивачем положень Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування ” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено право здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, заявленими іншою стороною правочину.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Так, матеріалами справи встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 513 649,00 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся,, підтверджена відповідними податковими та видатковими накладними.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розрахунки по укладеним між позивачем та його контрагентами договорам здійснювались в готівковій формі, що підтверджується квитанціями до прибуткового ордеру.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, до яких відповідач у Акті перевірки не зазначив будь яких претензій.

Також, колегія суддів зауважує, що оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин є основним видом діяльності позивача, безпосередня участь підприємства у здійсненні цієї діяльності була регулярною, постійною та суттєвою, даний факт підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 08.02.2007 № 1324. Операції з реалізації товару відображені підприємством у бухгалтерському та податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, придбані ПрАТ "Агропродторг" товарно-матеріальні цінності, направлені були ним на переробку відповідно до укладеного з ЗАТ "Іванчуківське хлібоприймальне підприємство" договору № П2010/1-05 від 05.01.2010 року переробки соняшника на давальницьких умовах.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заборгованості за розрахунками за вищезазначеними договорами, згідно даним бухгалтерського обліку ПрАТ "Агропродторг" не значиться, а товарно-матеріальні цінності придбавались позивачем з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Таким чином, порядок здійснення розрахунків в готівковій формі повністю відповідав вимогам Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Щодо доводів відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, серед іншого, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, укладених між ПАТ "Агропродторг" та ТОВ "Сенс-К", ТОВ "Альмерія", ТОВ "Солтек С".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правочини, які були вчинені між позивачем та його контрагентами є правомірними та відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його недійсність прямо не встановлена законом, а також він не визнані судом недійсним.

Щодо порушення позивачем вимог п. 4.1, п. 5.1 ст.4, п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.п. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати), це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Як встановлено матеріалами справи, усі товари (роботи, послуги) були використані позивачем у його господарської діяльності з митою отримання прибутку. Виконані роботи були прийняті згідно акту прийому-передачі виконаних робот, на адресу замовника була виписана відповідна податкова накладна.

Доказів того, що придбані роботи не були використані в господарської діяльності позивача матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що твердження про порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що на думку податкового органу призвело до заниження позивачем податку на прибуток в розмірі 642,022 грн. в періоді, що перевірявся є необґрунтованим та таким, що спростовуються обставинами, які викладені вище.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2011р. по справі№2-а-6476/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2011р. по справі№2а-9476/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Катунов В.В.

Судді<підпис >

<підпис >Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >