Court ruling № 22018564, 17.11.2011, Kharkiv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2011 р.Справа № 2а-7734/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Пянової Я.В. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову від 18.08.2011р. по справі№2а-7734/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про оскарження рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати наказ відповідача, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова №365 від 08.04.2011р. “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Техенергоресурс”з питання дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобовязань з ПДВ та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010р.,

- визнати неправомірними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Техенергоресурс" (ідентифікаційний код - 34566972), результати якої оформлені актом №709/23-03-05/34566972 від 19.04.2011р.,

- скасувати наказ відповідача, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова №538 від 10.05.2011р. “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Техенергоресурс”з питання дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобовязань з ПДВ та податкового кредиту з ПДВ за період 01.10.2010р.-30.11.2010р.,

- визнати неправомірними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Техенергоресурс" (ідентифікаційний код -34566972), результати якої оформлені актом №1249/23-03-05/34566972.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано наказ Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова від 08.04.2011р. №365.

Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Техенергоресус" (ідентифікаційний код - 34566972), результати якої оформлені актом №709/23-03-05/34566972 від 19.04.2011р.

Скасовано наказ Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова від 10.05.2011р. №538.

Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Техенергоресурс" (ідентифікаційний код - 34566972), результати якої оформлені актом №1249/23-03-05/34566972 від 01.06.2011р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів норм чинного законодавства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.04.2011р. - 19.04.2011р. відповідачем, ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ТОВ “Техенергоресурс”(ідентифікаційний код - 34566972) з питання правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010р., результати якої оформлені актом №709/23-03-05/34566972, а 23.05.2011р.-27.05.2011р. відповідачем, ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ “Техенергоресурс” (ідентифікаційний код - 34689962) з питання правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період 01.10.2010р.-30.11.2010р., результати якої оформлені актом №1249/23-03-05/34566972.

Згадані перевірки були проведені субєктом владних повноважень на реалізацію наказу ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова №365 від 08.04.2011р. “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Техенергоресурс” з питання дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобовязань з ПДВ та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010р. та наказу ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова №538 від 10.05.2011р. “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Техенергоресурс”з питання дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобовязань з ПДВ та податкового кредиту з ПДВ за період 01.10.2010р.-30.11.2010р.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України обставини, котрі є підставами для прийняття податковим органом рішення про проведення перевірки діяльності платника податків, визначені ст.ст.77 і 78 Податкового кодексу України.

Оглянувши зміст наказів ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова від 08.04.2011р. №365 та від 10.05.2011р. за №538, колегія суддів відмічає, що в тексті вказаних правових актів індивідуальної дії відсутні посилання як на положення ст.77 Податкового кодексу України, так і на положення ст.78 Податкового кодексу України.

Отже, при винесенні наказів від 08.04.2011р. №365 та від 10.05.2011р. за №538 ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова обрано неналежну норму матеріального права, що зумовлює невідповідність цих наказів приписам ч.3 ст.2 КАС України.

З приводу складання ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова запитів №3037/10/1503-50 від 04.04.2011р. та №4502/23-03-13 від 29.04.2011р., що були направлені податковим органом на адресу ТОВ попередньо прийняттю спірних наказів про призначення спірних перевірок, суд відзначає наступне.

Правовідносини, котрі виникають стосовно складання податковим органом документів, адресованих платнику податків, унормовані, зокрема, ст.42 та ст.73 Податкового кодексу України.

Згідно з п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів.

З положень наведеної норми кодексу слідує, що будь-які документи, складені податковим органом і адресовані платнику податків, мають бути завірені печаткою такого податкового органу.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України був викладений в такій редакції: “Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу".

Таким чином, лише з дати набуття чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" у податкового органу відпав обовязок завіряти адресований платнику податків запит про надання пояснень та документів печаткою органу державної податкової служби України.

Оглянувши витребувані судом і надані відповідачем копії запитів №3037/10/1503-50 від 04.04.2011р. та №4502/23-03-13 від 29.04.2011р., суд відмічає, що перелічені запити не завірені печаткою податкового органу.

Вирішуючи спір, колегія суддів бере до уваги приписи п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, згідно з яким органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження (абз.1 п.п.73.3); такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту (абз.2 п.73.3); письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) в інших випадках, визначених цим Кодексом (абз.3 п.73.3); запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі (абз.4 п.73.3); платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит (абз.5 п.73.3).

З положень наведеної норми кодексу слідує, що запит податкового органу в обов”язковому порядку повинен містити викладення визначених Податковим кодексом України підстав отримання інформації, зокрема, зазначення фактів порушення платником податків законодавства.

Оглянувши запити ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова №3037/10/1503-50 від 04.04.2011р. та №4502/23-03-13 від 29.04.2011р., суд відзначає, що зміст оглянутих запитів не містить викладення жодних фактів порушення ТОВ “Техенергоресурс”вимог податкового чи іншого законодавства.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що оглянуті запити складені податковим органом з порушенням приписів абз.1 і 2 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, що в силу абз.5 цієї ж статті звільняє платника податків від обов”язку надання відповіді.

Розглядаючи справу, колегія суддів враховує, що відсутність відповіді платника податків на письмовий запит податкового органу є підставою для призначення перевірки діяльності платника податків згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, де передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права в кореспонденції з приписами ст.42 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) належного складення податковим органом і направлення адресу платника податків обовязкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) минування строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

При цьому, в силу ч.1 ст.42 та ст.73 Податкового кодексу України обовязок платника податків щодо надання письмових пояснень та документального підтвердження виникає лише в разі фактичного отримання належно складеного запиту, а саме: у письмовій формі, відповідним чином підписаного та завіреного печаткою відповідного податкового органу.

Субєкт владних повноважень у спірних правовідносинах при складанні запитів №3037/10/1503-50 від 04.04.2011р. та №4502/23-03-13 від 29.04.2011р. не дотримався вимог Податкового кодексу України, а відтак, відсутні визначені законом підстави для прийняття рішення про призначення спірних перевірок.

При вирішенні спору колегія суддів також бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Колегією суддів встановлено, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень рекомендованих листів з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України “Про поштовий звязок”, Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу платника податків не надсилав.

З пояснень представника відповідача судом зясовано, що оформлені листами №3037/10/1503-50 від 04.04.2011р. та №4502/23-03-13 від 29.04.2011р. запити про надання документів до відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення не надсилались, позивачем не отримувались.

Окрім того, дослідивши зміст спірних наказів, суд відмічає, що дані накази не можуть слугувати законною підставою для призначення спірних перевірок, бо безпідставно розширюють предмет перевірок порівняно з запитами №3037/10/1503-50 від 04.04.2011р. (де витребовувалась інформація лише по взаємовідносинам з ТОВ “Надра Геоцентр”з приводу формування податкових зобовязань з ПДВ) та №4502/23-03-13 від 29.04.2011р. (де витребовувалась інформація лише по взаємовідносинам з ПП “Промтех-агро”з приводу формування податкового кредиту з ПДВ).

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки були прийняті субєктом владних повноважень за відсутності передбачених Податковим кодексом України умов, а саме: 1) за відсутності факту складання письмових запитів з дотриманням вимог Податкового кодексу України та розширення предмету перевірки без попереднього направлення запиту з даного питання, 2) за відсутності факту направлення запиту на адресу платника податків рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, 3) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) за відсутності факту минування 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірні накази не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягають скасуванню.

З наявних у справі документів вбачається, що на виконання спірних наказів ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова були проведені документальні позапланові невиїзні перевірки ТОВ “Техенергоресурс”(ідентифікаційний код 34566972), результати яких оформлені актом №709/23-03-05/34566972 від 19.04.2011р. та актом №1249/23-03-05/34566972 від 01.06.2011р.

Вивчивши зміст згаданих актів, колегія суддів відзначає, що спірні перевірки були проведені виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обовязкової податкової звітності платника податків.

Колегією суддів встановлено, представниками сторін визнано, матеріалами справи підтверджено, що відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірних документальних невиїзних перевірок не досліджувались.

З цього приводу, колегія суддів зауважує, що за правилами Закону України “Про ПДВ”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”до 31.12.2010р. та за правилами Податкового кодексу України після 01.01.2011р. рух безготівкових грошових коштів в межах виконання укладених платниками податків правочинів має юридичне значення для обчислення такими платниками податків податкових зобовязань з ПДВ та податку на прибуток.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних і розрахункових документів зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

Оцінивши зібрані по справі докази в сукупності за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зауважує, що належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з ст.3 Закону України “Про ПДВ”та п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем складу та дати виникнення доходів та витрат згідно з ст.ст.135, 137, 138 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем обєкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобовязань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України акти спірних перевірок не містять, таких доказів відповідачем до суду не подано, а судом самостійно в ході розгляду справи не виявлено.

Колегія суддів відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в актах судження субєкта владних повноважень не грунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Окремо колегія суддів бере до уваги, що викладені в актах судження субєкта владних повноважень про порушення платником податків вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, колегія суддів доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків положень цивільного або господарського законодавства та відображення власних суджень з даних питань в актах перевірок.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах актів перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів окремо зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

За приписами п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Колегія суддів вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст актів спірних перевірок, колегія суддів наголошує, що ці документи не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій), як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши копії договорів і первинних документів, колегія суддів відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Додатково при вирішенні спору колегія суддів наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, колегія суддів доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову від 18.08.2011р. по справі№2а-7734/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЗеленський В.В.

Судді Пянова Я.В. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 22.11.2011 р.