№ 21954572, 22.02.2012, Kirovohrad District Administrative Court

Копія

Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2012 року Справа № 1170/2а-264/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Пасічник Ю.П., секретар Юрчук Л.М.,

за участю представників: позивача Краснощоков Є.В., відповідача Скрипник О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кіровограді адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградський завод вагодозуючого обладнання»до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,?

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Кіровоградський завод вагодозуючого обладнання» (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 12.01.2012р. №0000082310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 151926 грн., та №0000072310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6385 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі акту про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10р. по 30.09.11р. № 205/23-1/13770780 від 28.12.11р. встановлено порушення вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Позивач вказує, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням законодавства, на підставі необґрунтованих висновків та припущень акту перевірки.

Зокрема позивач вказує, що ним правомірно включено до складу валових витрат вартість послуг по налагодженню системних параметрів ваг та мікропроцесорів наданих ПП ОСОБА_3, оскільки вказаний контрагент є самостійним субєктом господарської діяльності. Згідно умов договорів та первинних документів щодо його виконання, відповідні роботи здійснювалися ПП ОСОБА_3 на власній території, власними силами та засобами, а тому висновки відповідача щодо того щодо фактично роботи виконувались працівниками позивача, в приміщенні та на обладнанні, яке належить позивачеві, не ґрунтується на належних доказах, викладені у формі припущень.

Щодо правомірності формування податкового кредиту та віднесення до складу валових витрат вартості ТМЦ одержаних від контрагентів ТОВ «Ріне», ФОП ОСОБА_4, позивач вказує, що вказані витрати та право на податковий кредит підтверджені належними чином складеними первинними документами, а висновки щодо безтоварності вказаних операцій носять характер нічим не підтверджених припущень, а за порушення законодавства контрагентами чи іншими субєктами господарювання, які у свою чергу мали господарські відносини з контрагентами позивача, позивач не може нести відповідальності.

Також, позивач вказує, що чином правовідносини щодо отримання у квітні 2010 р. фінансової допомоги по договору № 4 від 01.04.10 регулюються положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до яких діяв та був зобовязаний діяти Позивач.

Водночас висновки акту перевірки в цій частині не відповідають навіть відповідним нормам ПК України, так як сума зазначеної фінансової допомоги включена до складу валового доходу, а її повернення здійснювалось пізніше 365 календарних днів.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду письмові заперечення, позов не визнається, вказується, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про державну податкову службу в Україні»у звязку з порушення позивачем норм Цивільного кодексу України під час здіснення господарських операцій без мети настання реальних наслідків та норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», а тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні 22.02.2012 року на підставі ст. 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Складення постанови в повному обсязі відкладено до 27.02.2012р.

Розглянувши долучені до справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10р. по 30.09.11р.

Результати перевірки оформлені актом від 28.12.2011 року № 205/23-1/13770780 (а.с.23-70).

В ході перевірки встановлено порушення:

-п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) (який діяв на момент вчинення порушення), п.п. 135.5.5 п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2011 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну 147290 грн., у т.ч. за 3 квартал 2010 р. на суму 57500 грн., за 4 квартал 2010 р. на суму 57317 грн., за 2 квартал 2011 р. на суму 28750 грн., за 3 квартал 2011 р. на суму 3723 грн.;

-пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) (який діяв на момент вчинення порушення), п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України від 2грудня 2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5536 грн., у т.ч. за липень 2010 р. на суму 2750 грн., за серпень 2010 р. на суму 375 грн., за листопад 2010 р. на суму 68 грн., за квітень 2011 р. на суму 519 грн., за травень 2011 р. на суму 1625 грн., за серпень 2011 р. на суму 198 грн.

12.01.2012 р. на підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000082310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 151926 грн., та №0000072310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6385 грн. (а.с. 9, 11).

Визначаючи позивачеві суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток відповідач виходив з того, що позивач протягом перевіреного періоду мав господарські взаємовідносини ПП ОСОБА_3 та ТОВ «Ріне»

Позивачем до складу валових витрат віднесені послуги по виробництву готової продукції на суму 379269грн. на підставі актів про надання послуг ПП ОСОБА_3 та вартість ТМЦ придбаних у ТОВ «Ріне»у 3 кварталі 2011р. на суму 990 грн.

На думку відповідача акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) ПП ОСОБА_3, що були надані в ході перевірки позивача, не підтверджують факти виконання послуг в межах господарської діяльності товариства, так як в даних актах відсутні інформація про зміст господарської операції, а саме: не зазначено місце та дата надання послуг; не вказано конкретно вид продукції; не указано ціну за одиницю послуги; в актах відсутні реквізити виконавця послуг (робіт).

Надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять необхідну інформацію та не підтверджують факт здійснення послуг в межах господарської діяльності позивача.

Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_3 є одночасно засновником та директором позивача. В штаті позивача є працівники, які можуть виконувати роботи (послуги) виконані між ПП ОСОБА_3 та позивачем, а тому відповідачем зроблено висновок, що послуги, які зазначені в актах ПП ОСОБА_3 виконувалися безпосередньо працівниками позивача, виконання яких є їх безпосередньою роботою на товаристві.

Враховуючи вищезазначені фактичні обставини, відповідач вказує, що позивачем в порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону Україні «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції Закону який діяв на момент вчинення порушення) завищено валові витрати на 379269грн. в результаті віднесення до їх складу послуги по виробництву готової продукції на підставі актів ПП ОСОБА_3

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Ріне»відповідач зазначає, що угоди між позивачем та вказаним товариством є нікчемними, а тому не спричиняють реального настання наслідків обумовлених цим правочином.

Суд вважає вказані висновки відповідача безпідставними та такими, що суперечать нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»враховуючи наступне.

Відповідно до п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 цього Закону (в редакції на час виникнення правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В ході розгляду справи судом встановлено, що протягом перевіреного періоду між позивачем та ПП ОСОБА_3 укладались договори на виконання платних робіт (послуг) від 01.08.2010р., 01.09.2010р., 01.10.2010р., 01.11.2010р., 01.12.2010р. (а.с. 75, 86, 93, 101, 113).

Предметом вказаних договорів були роботи по налагодженню системних параметрів ваг та мікропроцесорів, калібрування електронних вагів.

Факт виконання робіт за вказаними договорами підтверджується актами здачі-прийняття робіт від 30.08.2010р., 30.09.2010р., 31.10.2010р., 31.11.2010р., 31.12.2010р. (а.с. 76, 87, 94, 102, 114).

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Досліджені в судовому засіданні акти здачі-приймання робіт мають всі необхідні реквізити визначені ст. 9 вказаного Закону та дають змогу їх ідентифікувати саме як первинний бухгалтерський документ, на підставі якого зафіксовано факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість робіт виконаних ПП ОСОБА_3

Доводи відповідача щодо того, що фактично роботи виконувались не ПП ОСОБА_3, а працівниками позивача спростовуються зібраними у справі доказами.

З матеріалів справи вбачається, що ПП ОСОБА_3 є субєктом господарювання зареєстрованим виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 14.04.2004р. (а.с. 118). Протягом 2010 р. ПП ОСОБА_3 перебувала на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку (а.с. 119).

Між ПП ОСОБА_3 та фізичним особами: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 були укладені трудові договори, зареєстровані Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості (а.с. 238, 240, 242, 244).

Відповідачем було видано довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку (а.с. 239, 241, 243, 245).

ПП ОСОБА_3 подавались до податкового органу податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (а.с. 246, 247).

Тобто, вищевказані докази вказують на те, що ПП ОСОБА_3 мала реальну можливість виконувати роботи на підставі договорів з позивачем.

Будь-яких обмежень у можливості особи реалізувати своє право на роботу за сумісництвом в даному випадку судом не встановлено. Колективний договір позивача також (а.с.248-254) не містить обмежень для працівників підприємства забезпечувати себе окрім основної роботи, роботою за сумісництвом.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Ріне»та ФОП ОСОБА_4 судом встановлено, що по договору № 404 від 01.08.11р. (а.с. 120, 121) позивач придбав у ТОВ «Ріне»чашку заднього мосту в комплекті на суму 720 грн. у т. ч. ПДВ 120 грн., з видачею податкової накладної № 27 від 01.08.11р. (а.с. 123) відповідно до вимог ст. 201 ПК України. Передача товару здійснена за видатковою накладною № 661 від 02.08.11р. (а.с. 122).

По договору № 405 від 02.08.11р. (а.с. 124, 125) позивач придбав у ТОВ «Ріне»підшипник редуктора та сальник на суму 468 грн. у т. ч. ПДВ 78 грн., з видачею податкової накладної № 35 від 02.08.11р. (а.с. 127). Передача товару здійснена за видатковою накладною № 669 від 02.08.11р. (а.с. 126).

Вказані запчастини 02.08.11р. оприбутковані за транспортним відділом позивача та у серпні 2011 р. використані на обслуговування автомобіля (а.с. 128, 129), що не заперечувалося відповідачем, як в акті перевірки та і в судовому засіданні.

29.07.10р. позивачем придбано у ФОП ОСОБА_4 компютерну техніка з програмним забезпеченням на суму 16501,99 грн. у т.ч. ПДВ 2750,33 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № ШСН-00259(а.с. 135), товарною накладною № ШСН-000058 (а.с.134) та податковою накладною від 29.07.10 № 86 (а.с.133).

25.08.10р. позивачем придбано товар на суму 2251,78 грн. у т.ч. ПДВ 375,30 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № ШСН-00266 від 20.08.10 р. (а.с.137), товарною накладною № ШСН-000061 від 25.08.10р. (а.с.138) та податковою накладною від 25.08.10р. № 90 (а.с. 139).

15.11.10р. позивачем придбано товар на суму 408,01 грн. у т.ч. ПДВ 68 грн. підтверджується рахунком-фактурою № ШСН-0377 від 15.11.10р. (а.с. 141), товарною накладною № ШСН-000117 від 17.11.10р. (а.с. 142) та податковою накладною від 17.11.10р. № 164 (а.с. 143).

10.01.11р. між позивачем та ФОП ОСОБА_4 на 2011 р. укладено договір поставки оргтехніки № 103/01 (а.с. 145), на виконання якого протягом 2011 р. поставлялась техніка, що підтверджено на час проведення перевірки визначеними законодавством первинними документами, у т.ч. податковими накладними, виданих продавцем та складених з дотриманням вимог ст. 201 ПК України (а.с. 147, 152, 156, 159, 164, 168,173).

Предметом поставки техніки ФОП ОСОБА_4 були у т.ч. товари, що відноситься до основних засобів (призначене для використання у процесі виробництва строком експлуатації більше року), тобто які використовуються у господарській діяльності та обліковувались позивачем як на час перевірки, так і на час розгляду справи судом.

Використання техніки у господарській діяльності Позивача підтверджується актами введення в експлуатацію основних засобів (а.с. 136, 140, 144, 149, 153, 160, 165, 169, 174).

Всього позивачем протягом перевіреного періоду одержано від ФОП ОСОБА_4 ТМЦ на загальну суму 32027,24 грн., в т.ч. ПДВ 5337,88 грн.

Відповідно до п.п. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції Закону чинному станом на 2010р.) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 198.6 ст. 198.6 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що як у Законі України «Про податок на додану вартість»та і у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належно оформленої та виданої податкової накладної.

Зважаючи на те, що у позивача наявні належним чином складені податкові накладні, останній мав право віднести до складу податкового кредиту суму ПДВ сплачену у складі вартості ТМЦ отриманих від ТОВ «Ріне»та ФОП ОСОБА_4

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість ТМЦ придбаних у ТОВ «Ріне», а також правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі вартості товару одержаного від вказаного товариства та від ФОП ОСОБА_4

Стосовно доводів відповідача щодо нікчемності угод укладених позивачем з контрагентами - ТОВ «Ріне»та ФОП ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів перевірки та встановлено судом в судовому засіданні, фактичною підставою для визначення позивачеві грошового зобовязання як за платежем податок на додану вартість так і податок на прибуток стали висновки відповідача про вчинення позивачем з ТОВ «Ріне» правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до ст.228 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент проведення перевірки, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно п.11 ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається той факт, що повноваженнями щодо визнання правочину недійсним із мотивів порушення публічного порядку, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (нікчемний правочин), органи податкової служби не наділені, оскільки таке визнання можливе в судовому порядку, а тому суд вважає, що висновки відповідача в частині визнання правочинів нікчемними, покладені в основу для визначення податкових зобовязань позивачеві, вимогам чинного законодавства не відповідають оскільки вчинені поза межами законодавчо визначених повноважень та з перейняттям компетенції судових органів.

Висновок податкового органу про нікчемність правочинів, які на його думку, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та порушують публічний порядок не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків визначені податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, зокрема, бюджетне відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суми податку на додану вартість в ціні ТМЦ отриманих від ТОВ «Ріне»та ФОП ОСОБА_4, одержав податкові накладні, складені належним чином, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності віднесення до податкового кредиту такої суми податку на додану вартість, а також правомірності віднесення до складу валових витрат вартості ТМЦ отриманих від ТОВ «Ріне».

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат по договору поворотної фінансової допомоги укладеним з засновником позивача ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на час виникнення правовідносин) валовий дохід включає доходи у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від особи, яка не є платником податку на прибуток (у тому числі нерезидента) або має пільги з цього податку. У разі, коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

В ході розгляду справи встановлено, що між позивачем та засновником товариства ОСОБА_3 укладено договір займу №4 від 01.04.2010р. (а.с. 177), відповідно до умов якого засновник зобовязався до 31.12.2010р. надати позивачу грошові кошти в сумі 175000 грн.

Згідно роздруківки картки рахунку 68.6 (а.с. 178 ) у 2010р. (квітень місяць) засновник передав позивачеві грошові кошти в сумі 175000 грн., а вказана суму включена до складу валових доходів у 1 півріччі 2010р.

Повернення одержаної позики здійснювалося позивачем протягом квітня-липня 2011 року, що підтверджується копіями квитанцій до видаткових касових ордерів зміст яких вказує на те, що підставою для повернення є договір №4 від 01.04.2010р. (а.с. 184-189).

З урахуванням вищевикладеного станом на момент існування вказаних спірних правовідносин, останні регулювались відповідними положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому суд не вбачає в діях позивача порушень вказаного Закону під час податкового обліку сум поворотної фінансової допомоги отриманої на підставі договору №4 від 01.04.2010р.

У відповідності до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 12.01.2012р. №0000082310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 151926 грн., та №0000072310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6385 грн.

Присудити позивачеві судові витрати з державного бюджету шляхом зобовязання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції грошові кошти в розмірі 32,19 грн.

Постанова відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 27.02.2012р.

Суддя-підпис.

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного судуПасічник Ю.П.