Court ruling № 21748962, 06.06.2011, Odesa Regional Court of Appeal

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- В.А. Станкевич

при секретарі - Сутула Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.03.2011 року про забезпечення позову, по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди, про зобовязання виконання певних дій, за позовом Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про знесення самочинного будівництва, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат та стягнення моральної шкоди, за додатковим позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди,-

встановила:

Позивачі звернулися з вказаними позовами до суду.

Крім того, представник третьої особи подав заяву про забезпечення позову, в якій просив, з метою забезпечення позову, як зазначено в ухвалі суду, накласти арешт та заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії (в тому числі по будівництву, ремонту тощо) в квартирі АДРЕСА_1, а також заборонити КП „Білгород-Дністровське БТІ” виконувати будь-які дії, щодо видачі та реєстрації документів на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.03.2011 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, шляхом заборони виконувати будь-які дії, в тому числі по будівництву, ремонту тощо. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.03.2011 року, в якій просить ухвалу суду від 15.03.2011 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та безпідставність оскаржуваної ухвали.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали апеляційну скаргу, інші учасники процесу в судове засідання не зявилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Згідно зі ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 151-152 ЦПК України, прийшовши до правильного висновку, наклавши арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 та заборонивши виконувати будь-які дії, в тому числі по будівництву, ремонту тощо.

Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано і на підставі закону вжив заходи забезпечення позову, наклавши арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 та заборонивши виконувати будь-які дії, в тому числі по будівництву, ремонту тощо.

Оскільки, вжиті судом заходи забезпечення позову стосуються суті позовних вимог та гарантують виконання можливого рішення суду, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції вимог закону при постановленні ухвали про забезпечення позову від 15.03.2011 року та не можуть бути прийняті до уваги, так як не спростовують висновки суду.

Тому правові підстави для скасування ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.03.2011 року про забезпечення позову, відсутні.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Керуючись ст. ст. 304, 307, п. 1 ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.03.2011 року про забезпечення позову, по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди, про зобовязання виконання певних дій, за позовом Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про знесення самочинного будівництва, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат та стягнення моральної шкоди, за додатковим позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- В.А. Станкевич

при секретарі - Сутула Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Іллічівської міської ради на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18.04.2011 року про скасування забезпечення позову, по справі за позовом прокурора м. Іллічівська Одеської області в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним,-

встановила:

Прокурор м. Іллічівська Одеської області в інтересах ОСОБА_9 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалами Іллічівського міського суду Одеської області від 03.03.2009 року та від 24.03.2009 року, з метою забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.12.2010 року закрито провадження у зазначеній справі.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.04.2011 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Іллічівського міського суду Одеської області від 03.03.2009 року та від 24.03.2009 року. Знято арешт з квартири АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_10 та заборону БТІ м. Іллічівська Одеської області та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.

Не погодившись з ухвалою суду від 18.04.2011 року про скасування заходів забезпечення позову, Іллічівська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18.04.2011 року, в якій просить ухвалу суду від 18.04.2011 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_10 про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали.

В судовому засіданні представник ОСОБА_10 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, інші учасники процесу в судове засідання не зявилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_10, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Згідно з ч. 6 ст. 154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Скасовуючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України, прийшовши до правильного висновку, скасувавши вжиті заходи забезпечення позову, в звязку із закриттям провадження у справі.

Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано і на підставі закону скасував вжиті заходи забезпечення позову, в звязку із закриттям провадження у справі.

Оскільки, відповідно до матеріалів справи встановлено, що ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.12.2010 року закрито провадження у справі за позовом прокурора м. Іллічівська Одеської області в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним (а. с. 122) і зазначена ухвала суду набрала законної сили (а. с. 141-144).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції вимог закону при постановленні ухвали про скасування забезпечення позову від 18.04.2011 року та не можуть бути прийняті до уваги, так як не грунтуються на законі та не спростовують висновки суду.

Тому правові підстави для скасування ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 18.04.2011 року про скасування забезпечення позову, відсутні.

Керуючись ст. ст. 304, 307, п. 1 ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу Іллічівської міської ради відхилити.

Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18.04.2011 року про скасування забезпечення позову, по справі за позовом прокурора м. Іллічівська Одеської області в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- В.А. Станкевич

при секретарі - Сутула Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_11 представника ОСОБА_12 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.03.2011 року по справі за позовом ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_13 до ОСОБА_14, третя особа Новодолинська сільська рада Овідіопольського району Одеської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою і стягнення моральної шкоди,-

встановила:

Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду, в якому просила зобовязати відповідачку звільнити зайняту частину земельної ділянки площею 20,31 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_13 на праві власності; зобовязати відповідачку демонтувати огорожу, встановлену на самовільно зайнятій земельній ділянці; стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Свої позовні вимоги, як зазначено в рішенні суду, позивачка обгрунтовувала тим, що 27.02.2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом її син ОСОБА_13 набув права власності на земельну ділянку площею 0,088 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3. Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою, яку займає ОСОБА_14, і яка розташована за адресою: АДРЕСА_4. В жовтні 2008 року ОСОБА_14 самовільно захопила частину земельної ділянки площею 20,31 кв. м., яка належить ОСОБА_13, встановила огорожу, чинить йому перешкоди в користуванні цією частиною земельної ділянки.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивачка позов підтримала, відповідачка позов не визнала, представник третьої особи вважав, що позов не підлягає задоволенню.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.03.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_13 до ОСОБА_14, третя особа Новодолинська сільська рада Овідіопольського району Одеської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою і стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник позивачки подав апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.03.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, на те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що враховуючи суть спору, свідчить про незясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивачки підтримав апеляційну скаргу, представник відповідачки заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, інші учасники процесу в судове засідання не зявилися про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили. Від третьої особи на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів, доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що відповідачка порушила його право власності на земельну ділянку і завдала йому моральну шкоду, а тому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих і досліджених доказів, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_13

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Оскільки, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини, на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог.

Так позивачкою не представлено суду доказів, що відповідачка самовільно захопила частину земельної ділянки площею 20,31 кв. м., яка належить ОСОБА_13 та чинить йому перешкоди в користуванні цією частиною земельної ділянки, будь-які докази цьому в матеріалах справи відсутні.

Такі докази не представлено і суду апеляційної інстанції, а доводи позивачки ґрунтуються на припущеннях.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що матеріалами справи (а. с. 28-33, 40) спростовуються доводи позивачки, що відповідачка захопила належну ОСОБА_13 частину земельної ділянки площею 20,31 кв. м. та чинить йому перешкоди в користуванні цією частиною земельної ділянки.

Таким чином, оскільки позивачка не довела порушення прав її сина відповідачкою, то відсутні і підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, враховуючи обґрунтування зазначених позовних вимог позивачкою.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що судом не взято до уваги, що акт інвентаризації земельних ділянок від 16.06.2009 року (а. с. 28), на який в рішенні посилається суд не підписаний головою постійної земельної комісії ОСОБА_15 та, що скаржник (його представник) не був присутній при проведенні інвентаризації та геодезичної зйомки земельних ділянок, а ні при складанні акту обстеження земельної ділянки від 10.11.2010 року, судова колегія не може прийняти до уваги.

Оскільки, доводи, щодо не присутності представника при складанні вказаних актів, спростовуються самими актами (а. с. 28, 40), із яких вбачається, що інвентаризація та обстеження земельних ділянок сторін та прилеглих до них проводилися, зокрема, у присутності ОСОБА_11, який є представником позивачки та, який подавав апеляційну скаргу.

Щодо не підписання акту інвентаризації земельних ділянок від 16.06.2009 року (а. с. 28), на який в рішенні посилається суд, головою постійної земельної комісії ОСОБА_15, то це не спростовує висновки суду, так як апелянт не зазначає з яких причин не підписаний зазначений акт головою постійної земельної комісії ОСОБА_15, такі відомості відсутні і в матеріалах справи, разом з тим з акту вбачається (а. с. 29), що всі інші члени комісії підписали вказаний акт і даний акт спростовує доводи позивачки.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом не було розглянуто клопотання скаржника про витребування цивільної справи № 2-1113/2008, оскільки дане клопотання було розглянуто судом апеляційної інстанції та, в задоволенні якого апелянту було відмовлено, так як дана справа не стосується предмету позову, який розглядається (а. с. 13). Крім того, представник відповідачки не заперечувала проти обставин, для підтвердження яких апелянт просив витребувати вказану справу, а вказані апелянтом обставин не спростовують висновки суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, так як вони не спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та оскільки, вони не спростовують висновки суду.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_12 необхідно відхилити, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.03.2011 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_11 представника ОСОБА_12 відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.03.2011 року по справі за позовом ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_13 до ОСОБА_14, третя особа Новодолинська сільська рада Овідіопольського району Одеської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою і стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- В.А. Станкевич

при секретарі - Сутула Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_16 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, по справі за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_17 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_16 про розподіл спільного майна подружжя,-

встановила:

ОСОБА_16 та ОСОБА_17 звернулися з вказаними позовами до суду про поділ спільного майна подружжя.

В ході розгляду справи сторони, з метою мирного врегулювання спору, уклали мирову угоду, надали її суду та просили суд її затвердити, а провадження у справі закрити (а. с. 106-108).

В судовому засіданні в суді першої інстанції сторони підтримали своє клопотання про затвердження, укладеної ними мирової угоди (а. с. 109).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року затверджено мирову угоду, укладену між сторонами, а провадження у справі закрито (а. с. 110-112).

Не погодившись з ухвалою суду від 07.04.2005 року, ОСОБА_16 подала апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року, в якій просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року, якою затверджено мирову угоду, скасувати, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, необгрунтована та незаконна.

В судовому засіданні ОСОБА_16 та її представник підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_17 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Затверджуючи укладену сторонами мирову угоду та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що зміст мирової угоди (а. с. 106-108) відповідає закону, не порушує права третіх осіб, а тому мирова угода може бути затверджена.

Таким чином, суд розяснивши сторонам вимоги ст. ст. 227, 228 (підстави та наслідки закриття провадження у справі) ЦПК України, в редакції 1963 року, чинного на час постановлення оскаржуваної ухвали, затвердив укладену сторонами мирову угоду та закрив провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 103, ч. 4 ст. 179 ЦПК України, в редакції 1963 року, чинного на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу; суд не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси; про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження в справі. В ухвалі повинні бути зазначені умови затвердженої судом мирової угоди сторін.

Згідно з п. 5 ст. 227 ЦПК України, в редакції 1963 року, суд закриває провадження у справі якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали між собою мирову угоду та просили суд затвердити її (а. с. 106-109).

Відповідно до змісту вказаної мирової угоди, судова колегія вважає, що вона укладена сторонами на основі взаємних поступок і стосується лише прав та обовязків сторін та предмету позовів, з якими сторони звернулися один до одного. Умови мирової угоди не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Наслідки закриття провадження у справі в звязку з укладенням сторонами мирової угоди та її затвердження судом, сторонам розяснювалися, що вбачається з матеріалів справи та самої мирової угоди (а. с. 108, 109).

Таким чином, на підставі викладеного судова колегія вважає, що суд на підставі закону затвердив укладену сторонами мирову угоду та закрив провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що підставою закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_16. є рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.10.2004 року по справі № 2-14046/04, яким розірвано шлюб між нею і ОСОБА_17 та зобовязано ОСОБА_17 виконувати умови договору утримання подружжя, виплачуючи щомісячно суму еквівалентну 750 доларам США та 250 грн. на транспортні витрати, порушення судом п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, судова колегія не може прийняти до уваги.

Оскільки, відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.10.2004 року, на яке посилається апелянтка та, копію якого апелянтка додала до матеріалів справи, між сторонами розглядався спір про розірвання шлюбу та зобовязання виконати умови договору подружжя щодо надання утримання. Відповідно до матеріалів справи між сторонами вирішувався спір про розподіл спільного майна подружжя.

Тобто, між сторонами вирішувалися різні спори, з різними предметами та з різних підстав.

Відповідно до п. 3 ст. 227 ЦПК Ураїни, в редакції 1963 року, чинного на час постановлення оскаржуваної ухвали, суд закриває провадження в справі, якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін.

Аналогічні вимоги передбачені і в п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України чинного на даний час, на який посилається апелянтка.

Крім того, відповідно до матеріалів справи договір подружжя про надання утримання від 17.09.2004 року, укладеного між сторонами, умови якого було зобовязано ОСОБА_17 виконувати рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.10.2004 року, на яке посилається апелянтка, було змінено сторонами додатковою угодою до договору від 07.04.2005 року, в частині розміру утримання (а. с. 93, 105).

Додаткову угоду сторонами було укладено до затвердження мирової угоди судом, що вбачається з укладеної сторонами мирової угоди (а. с. 107), тому затвердження мирової угоди судом, в цій частині, не порушує прав апелянтки, оскільки сторони з власної волі в нотаріальному порядку змінили умови договору, в частині розміру утримання, і вказана додаткова угода є чинною, інші відомості в матеріалах справи відсутні.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу того, що апелянтці не було надано копії позову ОСОБА_17, не повідомлено про дату розгляду справи, що підтверджується, на думку апелянтки, незаконною мировою угодою, яку змусив її під тиском підписати ОСОБА_17, при цьому застосовуючи погрози, психологічний тиск.

Оскільки, відповідно до укладеної сторонами мирової угоди (а. с. 106-108), вона підписана обома сторонами, що не заперечується і апелянткою. Будь-які докази, які б підтверджували, що ОСОБА_17 змусив підписати апелянтку вказану мирову угоду, при цьому застосовуючи погрози, психологічний тиск і що мирова угода підписана під тиском в матеріалах справи відсутні. Такі докази не надані і суду апеляційної інстанції.

Крім того, судова колегія приймає до уваги те, що з моменту укладення сторонами мирової угоди та затвердження її судом пройшло більше пяти років і апелянтка на протязі цього часу не ставила питання про укладення нею зазначеної мирової угоди під тиском із застосуванням погроз, відомості такі в матеріалах справи відсутні та апелянткою не надавалися суду апеляційної інстанції.

Таким чином, враховуючи підстави з яких оскаржується ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції вимог закону при постановленні ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі від 07.04.2005 року та не можуть бути прийняті до уваги, так як не спростовують висновки суду.

Тому правові підстави для скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі з підстав вказаних в апеляційній скарзі, відсутні.

Керуючись ст. ст. 304, 307, п.1 ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_16 відхилити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2005 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, по справі за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_17 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_16 про розподіл спільного майна подружжя залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- В.А. Станкевич

при секретарі - Сутула Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_19 представника ОСОБА_20 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2011 року по справі за позовом ОСОБА_21 до ОСОБА_20, ОСОБА_22 про визнання договорів дарування недійсними, визнання дійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності,-

встановила:

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду, який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 20-21) та просив визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 5906, відповідно до якого ОСОБА_22 подарував ОСОБА_20 домоволодіння АДРЕСА_5, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_22 продав, а він купив домоволодіння АДРЕСА_5, визнати за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_5, визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 5910, відповідно до якого ОСОБА_22 подарував ОСОБА_20 земельну ділянку площею 0,0698 га, розташовану по АДРЕСА_6, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_22 продав, а він купив земельну ділянку площею 0,0698 га, розташовану по АДРЕСА_6, визнати за ним, ОСОБА_23 право власності на земельну ділянку площею 0,0698 га, розташовану по АДРЕСА_5, АДРЕСА_6.

Свої позовні вимоги, як зазначено в рішенні суду, позивач обґрунтовував тим, що він є фактичним власником спірних обєктів нерухомості, які він придбав у відповідача ОСОБА_22, з яким вони досягли домовленості по всіх умовах договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, сплатив кошти та отримав ключі від будинку і документи на зазначену нерухомість, однак з ряду причин, які носили приватний характер, він не хотів на той час оформляти правовстановлюючі документи на своє імя, в звязку з чим за згодою ОСОБА_20 спірна нерухомість була оформлена на нього, при цьому ОСОБА_20 видав йому та його рідному брату довіреність на право розпорядження купленим ним майном, яку в подальшому безпідставно скасував, в звязку з чим позивач змушений звернутись до суду.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представники позивача підтримали уточнені вимоги та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_20 позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, надали суду письмові заперечення, в яких просять в задоволенні позовних вимог ОСОБА_23 відмовити в повному обсязі, мотивуючи це тим, що позивач не є та ніколи не був власником вищенаведених обєктів нерухомості і його права та законні інтереси порушено не було.

Відповідач ОСОБА_22 в судовому засіданні позов визнав, не заперечував проти його задоволення, при цьому пояснив, що дійсно між ним та позивачем ОСОБА_23 було фактично укладено договори купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5, та земельної ділянки розміром 0,0698 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6. Вони домовилися щодо усіх істотних умов договорів, він отримав від ОСОБА_23 кошти, взамін передав йому ключі від будинку та документи на нерухоме майно. Відповідач ОСОБА_22 також пояснив, що ОСОБА_20 він вперше побачив у нотаріуса і ніяких домовленостей з ним з приводу відчуження йому спірних домоволодіння та земельної делянки, він ніколи не мав, оскільки усі домовленості він вів з ОСОБА_23, якому і відчужував спірне майно.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2011 року позовні вимоги ОСОБА_23 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 27 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 5906, відповідно до якого ОСОБА_22 подарував ОСОБА_20 домоволодіння АДРЕСА_5. Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_22 продав, а ОСОБА_23 купив домоволодіння АДРЕСА_5. Визнано за ОСОБА_23 право власності на домоволодіння АДРЕСА_5. Визнано недійсним договір дарування від 27 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 5910, відповідно до якого ОСОБА_22 подарував ОСОБА_20 земельну ділянку площею 0,0698 га, розташовану по АДРЕСА_6. Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_22 продав, а ОСОБА_23 купив земельну ділянку площею 0,0698 га, розташовану по АДРЕСА_6. Визнано за ОСОБА_23 право власності на земельну ділянку площею 0,0698 га, розташовану по АДРЕСА_6.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_20 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_23 відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийнято на підставі неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники ОСОБА_20 підтримали апеляційну скаргу, представники ОСОБА_23 та ОСОБА_22 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_23 та ОСОБА_20 в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів, доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_23, суд першої інстанції виходив з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 27 грудня 2007 року між ОСОБА_22 та ОСОБА_20 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_22 подарував, а ОСОБА_20 прийняв в дар домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5, розташоване на земельній ділянці розміром 698 кв. м, (договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 27.12.2007 року, зареєстровано в реєстрі за № 5906). Крім того, 27 грудня 2007 року між ОСОБА_22 та ОСОБА_20 було укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_22 подарував, а ОСОБА_20 прийняв в дар земельну ділянку розміром 0,0698 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, (договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 27.12.2007 року, зареєстровано в реєстрі за № 5910).

В той же день, 27 грудня 2007 року, ОСОБА_20 уповноважив ОСОБА_25 та ОСОБА_23 на розпорядження за ціну на умовах на свій розсуд домоволодінням АДРЕСА_5 та земельною ділянкою, розміром 698 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6 (довіреність посвідчена приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_24 27.12.2007 року, зареєстровано в реєстрі за № 5914).

Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5, належало ОСОБА_22 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_26 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 11.07.2003 року за р. № 2009, зареєстрованого в реєстрі МБТІ. та РОН 11.09.2003 року в реєстровій книзі: 264, стр.126, під реєстровим № 40769; земельна ділянка розміром 0,0698 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, належала ОСОБА_22 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну делянку серії ЯБ № 296788, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 04 квітня 2006 року на підставі договору дарування посвідченого ОСОБА_27 приватним нотаріусом ОМНО, від 22 лютого 2005 року за р. № 852, зареєстрована в книзі записів реєстрації державних актів на землю за № 010650500452.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_28, яка є дочкою відповідача ОСОБА_22, підтвердила факт укладення між відповідачем ОСОБА_22 та позивачем ОСОБА_23 договорів купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_5 та земельної ділянки, розміром 698 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, так як їй достеменно відомо, що її батько ОСОБА_22 усі домовленості стосовно відчуження домоволодіння та земельної ділянки вів з ОСОБА_23, від якого в подальшому отримав гроші за відчужене ним нерухоме майно.

Таким чином, суд вважав, що усі ці обставини та докази, досліджені в ході судового розгляду справи, свідчать про те, що правочини між ОСОБА_22 та ОСОБА_20. вчинені для приховання інших правочинів, які насправді вчинили ОСОБА_22 та ОСОБА_23

Проаналізувавши встановлені обставини укладених угод, суд вважав доведеним факт, що саме між позивачем та відповідачем ОСОБА_22 були укладені угоди купівлі-продажу, що підтвердив відповідач ОСОБА_22 та свідок ОСОБА_28

Представники відповідача ОСОБА_20 в ході судового розгляду не спростували свідчень відповідача ОСОБА_22 про те, що ОСОБА_20 ніяких домовленостей з ОСОБА_22 про укладення договорів дарування не мав до моменту безпосереднього укладення договорів у нотаріуса, що свідчить про правдивість пояснень позивача, відповідача ОСОБА_22 та свідка ОСОБА_28

На підтвердження вказаних обставин і була видана ОСОБА_20 довіреність на імя позивача та його брата, яка підтверджує факт наявності домовленості між позивачем та відповідачем ОСОБА_22

За таких обставин, керуючись ст. ст. 235, 236, 328, 655 ЦК України суд дійшов до висновку, що ОСОБА_23 правомірно набув право власності на спірні домоволодіння та земельну ділянку, оскільки маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, на підставі вільного волевиявлення, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 вчинили правочин, спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому позовні вимоги ОСОБА_23 підлягають задоволенню, так як законні та обґрунтовані.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих і досліджених доказів, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_23

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Оскільки, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_22 був власником спірного нерухомого майна (а. с. 5-8).

ОСОБА_22 маючи намір на відчуження належного йому вищевказаного спірного майна, шляхом продажу його ОСОБА_23, та на підставі вільного волевиявлення, уклав з ОСОБА_23 27.12.2007 року договори купівлі-продажу вказаного спірного майна, оформивши їх договорами дарування, згідно з якими ОСОБА_22 подарував спірне майно ОСОБА_20., які були вчинені для приховання договорів купівлі-продажу.

Встановлені обставини підтверджуються показами свідка ОСОБА_31, допитаної в судовому засіданні в суді першої інстанції, яка підтвердила, що її батько ОСОБА_22 усі домовленості стосовно відчуження домоволодіння та земельної ділянки вів з ОСОБА_23, від якого в подальшому отримав гроші за відчужене ним нерухоме майно, копією посвідченої нотаріально довіреності (а. с. 9), відповідно до якої, в день укладення спірних договорів ОСОБА_20 уповноважив ОСОБА_25 та ОСОБА_23 на розпорядження за ціну на умовах на свій розсуд спірним майном домоволодінням АДРЕСА_5 та земельною ділянкою, розміром 698 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, розпискою (а. с. 70), згідно якої ОСОБА_22 отримав від ОСОБА_23 обумовлену суму коштів за спірне майно, яка не оспорюється ОСОБА_22

Вказані докази підтверджують правдивість пояснень відповідача ОСОБА_22, які він надав як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, що між ним та позивачем ОСОБА_23 було фактично укладено договори купівлі-продажу спірного майна, що вони між собою домовилися про продаж останньому вказаного майна, він отримав від ОСОБА_23 кошти, взамін передав йому ключі від будинку та документи на нерухоме майно, що ОСОБА_20 він вперше побачив у нотаріуса і ніяких домовленостей з ним з приводу відчуження йому спірних домоволодіння та земельної ділянки, він ніколи не мав, оскільки всі домовленості він вів з ОСОБА_23, якому і відчужував спірне майно.

Пояснення ОСОБА_22, представники відповідача не спростовували як в суді першої інстанції, відповідно до рішення суду, так і в суді апеляційної інстанції, вказуючи лише на укладені між ОСОБА_22 та ОСОБА_20 договори дарування спірного майна та не пояснивши суду з яких мотивів ОСОБА_22, який заперечує укладення спірних договорів дарування, подарував ОСОБА_20, належне йому на час укладення зазначених договорів, нерухоме майно, що на думку судової колегії не спростовує доводи позивача.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд не правильно застосував ст. 235 ЦК України, так як ОСОБА_23 не був стороною в спірних договорах та не послався на норму права, згідно якої визнав зазначені договори недійсними, не обґрунтував на якій підставі договори визнано недійсними, судова колегія не може прийняти до уваги.

Оскільки, визнаючи спірні договори недійсними, відповідно до рішення суду, суд виходив з вимог ст. ст. 235, 236, 216 ЦК України, встановивши, що спірні договори дарування були удаваними та були вчинені сторонами для приховання, вчинених між ними насправді договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

Закон прямо не визначає недійсності удаваного правочину, лише передбачає, якщо буде встановлено, що правочин було вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, що і було встановлено судом.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Також судова колегія не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано суду жодних доказів укладення договорів купівлі-продажу, що суд не звернув уваги, що укладення договорів не може доводитися показами свідків та всупереч ст. 218 ЦК України обґрунтував рішення на підставі свідчень ОСОБА_28

Оскільки, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 218 ЦК України, на яку посилається апелянт, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, щодо заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його окремих частин.

Однак, ОСОБА_28, яка була допитана в якості свідка, відповідно до рішення суду, не лише підтверджувала факт укладення договорів купівлі-продажу між ОСОБА_22 та ОСОБА_23, а й те, що їй відомо, що її батько ОСОБА_22 усі домовленості стосовно відчуження домоволодіння та земельної ділянки вів з ОСОБА_23, від якого в подальшому отримав гроші за відчужене ним нерухоме майно.

Тому оцінюючи покази ОСОБА_28, як доказ, який підтверджував не сам факт укладення правочину купівлі-продажу, а обставини, які передували цьому в сукупності з іншими вищевказаними доказами, зокрема розпискою, довіреністю, які в сукупності підтверджували доводи позивача та пояснення відповідача ОСОБА_22, суд дійшов до висновку, зробленого в рішенні.

Судова колегія не приймає також до уваги доводи апеляційної скарги, що, оскільки момент вчинення визнаних судом дійсними договорів відповідно до ст. 210 та 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією, вони не є укладеними і не створюють прав та обовязків для сторін.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, що і було встановлено судом.

Правочини, які були вчинені для приховання насправді вчинених сторонами правочинів зареєстровано в реєстрі (а. с. 6-8).

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу дати написання розписки ОСОБА_22 про отримання коштів від ОСОБА_23 за продане спірне нерухоме майно, оскільки ОСОБА_22 не заперечував самого факту написання ним зазначеної розписки та отримання коштів від ОСОБА_23

Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не приймає до уваги, так як вони не спростовують висновки суду.

Тому, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та, оскільки, вони не спростовують висновки суду і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_19 представника ОСОБА_20 необхідно відхилити, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2011 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_19 представника ОСОБА_20 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2011 року по справі за позовом ОСОБА_21 до ОСОБА_20, ОСОБА_22 про визнання договорів дарування недійсними, визнання дійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- В.А. Станкевич

при секретарі - Сутула Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської держадміністрації на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2010 року про виправлення описки, по справі за позовом ОСОБА_32 до ОСОБА_33, ТОВ „Санні Холдінг” про стягнення заборгованості за інвестиційним договором і зобовязання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_33 до ОСОБА_32, ТОВ „Санні Холдінг” про зобовязання виконати в повному обсязі умови інвестиційного договору та зобовязання звільнити земельну ділянку,-

встановила:

ОСОБА_32 та ОСОБА_33 звернулися з вказаними позовами до суду.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.12.2010 року позов ОСОБА_32 задоволено в повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_33 задоволено частково.

ОСОБА_33 звернувся до суду з заявою про виправлення описки в рішенні, в якій просив виправити описку допущену в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.12.2010 року, вказуючи, що в резолютивній частині рішення суду невірно вказана площа земельної ділянки 0,5364 га замість 0,5363 га.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2010 року виправлено описку в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.12.2010 року.

Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позовну заяву ОСОБА_32 до ОСОБА_33, ТОВ „Санні Холдінг” про стягнення заборгованості за інвестиційним договором та зобовязання вчинити дії задовольнити в повному обсязі.

Зобовязати ОСОБА_33 перерахувати на користь ОСОБА_34 інвестиційний внесок у розмірі 2000000 грн. на будівництво готельно-офісного комплексу за адресою: АДРЕСА_7, згідно з умовами інвестиційного договору від 15.01.2008 року.

Зобовязати ТОВ „Санні Холдінг” (код ЄДРПОУ 34663352) виконати умови інвестиційного договору від 15.01.2008 року та надати земельну ділянку для будівництва готельно-офісного комплексу.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_33 до ОСОБА_32, ТОВ „Санні Холдінг” задовольнити частково.

Зобовязати ТОВ „Санні Холдінг” (код ЄДРПОУ 34663352) за власний рахунок звільнити земельну ділянку № 8000000000:88:168:0039 площею 0,5363 га, що знаходиться по АДРЕСА_7 від будь-якої забудови та привести її у придатний для проведення будівельних робіт стан, шляхом знесення та вивезення всіх будівель, споруд, іншого майна, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий № 8000000000:88:168:0039, яка належить ТОВ „Санні Холдінг”, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 007141 від 24.04.2008 року, в тому числі будівлі, споруди, майно, а також обєкти самочинного будівництва.

У задоволенні інших зустрічних позовних вимог ОСОБА_33 відмовити.

Не погодившись з ухвалою суду від 13.12.2010 року Білгород-Дністровський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Київської міської держадміністрації подав апеляційну скаргу на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2010 року, в якій просить ухвалу суду скасувати як незаконну та постановити нову ухвалу, якою відмовити у внесенні виправлень у рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.12.2010 року по справі за позовом ОСОБА_32 до ОСОБА_33, ТОВ „Санні Холдінг” про стягнення заборгованості за інвестиційним договором і зобовязання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_33 до ОСОБА_32, ТОВ „Санні Холдінг” про зобовязання виконати в повному обсязі умови інвестиційного договору та зобовязання звільнити земельну ділянку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу, представники ОСОБА_32 та ТОВ „Санні Холдінг” заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили. Від ОСОБА_33 на адресу суду надійшла заява, в якій він просить розглянути справу за його відсутності та відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Виправляючи описку в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.12.2010 року, суд першої інстанції виходи із положень ст. 219 ЦПК України.

Однак, на момент розгляду апеляційної скарги прокурора на оскаржену ухвалу суду, рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.06.2011 року скасовано рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.12.2010 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_32 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_33 відмовлено.

За таких обставин, враховуючи, що рішення суду, в якому виправлено описку скасовано, то судова колегія вважає, що підлягає скасуванню і ухвала, якою виправлялася описка в рішенні суду, а в виправленні описки ОСОБА_33 необхідно відмовити.

Таким чином, на підставі викладеного, ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2010 року необхідно скасувати, а в виправленні описки відмовити.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської держадміністрації задовольнити частково.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2010 року про виправлення описки, по справі за позовом ОСОБА_32 до ОСОБА_33, ТОВ „Санні Холдінг” про стягнення заборгованості за інвестиційним договором і зобовязання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_33 до ОСОБА_32, ТОВ „Санні Холдінг” про зобовязання виконати в повному обсязі умови інвестиційного договору та зобовязання звільнити земельну ділянку скасувати, відмовити в виправленні описки.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

А.П. Бабій

В.А. Станкевич